У Черкасах жінки, що стали жертвами насильства в сім’ї, ділилися своїми історіями із громадськістю. У межах проекту «Жива книга» вони розповідали про пережите та радили, що робити, аби як вони, не постраждати від насилля. Водночас експерти кажуть, що такі жінки дуже рідко зважуються говорити про це на загал. Адже сприймають себе як жертв і не вириваються із цього кола.

Про це інформує "Радіо Свобода".

«Якби писала книгу про своє життя, то назвала б її «Самотність», – так розпочинає свої спогади Анжела, яка стала жертвою насильства. У дитинстві її батькам було до доньки байдуже. Настільки, що тато навіть не знав, у якому класі вчиться його дитина. У заміжжі Анжела теж щасливою не стала. Тепер, аналізуючи, каже: бо заміж виходила не через кохання, а щоби втекти від самотності.

«Увесь час усе закінчувалося бійками. Він бив мене, потім знову просив вибачення. І так весь час. Чому я не йшла від нього? Через відсутність самооцінки – я не цінувала себе як особистість, вважала себе цілком випадковою річчю, яка незрозуміло як і для чого потрапила на землю. Оскільки я була річчю, я мала комусь належати. І я належала цій людині протягом багатьох років. Тому що коли він просив вибачення, він робив це щиро. І хотілося вірити, що наступного разу, завтра буде краще», – розповідає Анжела.

Їхній шлюб тривав сімнадцять років. Після останнього побиття Анжелу дивом врятували лікарі. Лише це переконало жінку, що далі терпіти не можна. Того останнього разу чоловік не лише побив її, а й розтрощив усе у квартирі – навіть одяг і взуття порізав. Побита Анжела лишилася у зруйнованому житлі із трьома дітьми та без засобів існування.

«В один момент я позбулася усього. Крім того, що і так не відчувала себе особистістю, так тут мене остаточно розчавили. У мене був вибір: жити далі чи не жити. Моїй меншій дитині на той час було два роки, і саме через це я не мала права покінчувати з життям. Бо кому тоді була б потрібна моя дитина?» – згадує жінка.

Анжела опанувала себе, почала ходити до церкви, відвідувала тренінги для жінок, які потрапили у скрутне становище. Нині працює адміністратором жіночого кризового центру.

«Зараз я допомагаю таким жінкам, як і я, підніматися і оговтуватися після розбитого стану. А ще вчу їх любити себе», – підсумовує вона.