Марина Федосова у свої 58 років спокійно долає велосипедом відстань у 30 кілометрів, плаває, робить стійку на руках і вважає, що має щасливу пенсію. Черкащанка 10 років займається йогою, а привела її до цього важка хвороба, після якої у багатьох опускаються руки, інформує Про все з посиланням на Вечірні Черкаси.

 

– Жила-жила собі, а тоді якось уранці зрозуміла, що щось не так. Прокинулася з переконливим відчуттям, що мені треба йти в онколікарню. Я здала аналізи – вони нічого не показали, зробила повторне обстеження, і в мене виявили пухлину. Якби не моє переконливе відчуття, могла ж розвернутися і піти, – згадує той час жінка. – Рак – це хвороба, яка має безсимптомний перебіг. А коли вже пухлина стає великою й хвороба переходить на останні стадії – тоді вже з’являється біль.

 

Від раку померла мама жінки, і вона уявляла, що і з нею таке може трапитися.

 

– Мама тоді дуже важко відходила з цього життя. І я 15 років чекала, коли ж це трапиться зі мною. От і трапилося, – зітхає. – Рак – це захворювання, яке розвивається тоді, коли людина тривалий час має відчуття безпорадності, страждання; горе – це те підґрунтя, на якому ракові клітини розмножуються. Звичайно, у моєму випадку потрібно було пройти й операцію, й хіміотерапію, і опромінення – таке комплексне лікування усуває пухлину, а причина лишається, і, що далі робити, ніхто з лікарів не каже.

 

Марина Федосова пройшла курс лікування й шукала способи, як повернутися до нормального життя.

 

– Після хімії сил не стало взагалі, та ще й відібрало праву руку – не могла навіть хліба врізати. Почала шукати, за що б учепитися. Якось опинилася в “Астрі”, познайомилася із терапевтом Юрієм Ліщуком, який сааме привіз Парамханс Свамі Махешварананду – індійського йога. Цей Свамі (в перекладі чернець) заснував систему “Йога в повсякденному житті”, адаптовану для європейців. Ліщук запросив мене на заняття, я кажу йому:

 

“Мені ж не можна, лікарі заборонили”, а він: “Потрібно! Кому ви хочете, тому і вірите!” – розвернувся і пішов. І я надумала таки піти.

 

У результаті цілий рік ходила в “Астру” на заняття йогою.

 

– Я прийшла в групу, в якій займалися інваліди й люди похилого віку. Я подумала: “Цим бабушкам по 70 років, а вони роблять напівстійку на голові! Якщо вони це роблять, то хіба я не можу?”. Мені навіть стало соромно, що я в 48 років така капризна: ручка в мене болить! Коли почала займатися, рука відновилася. Зміни відчула вже через тиждень занять, минув біль, і я перестала пити знеболювальні ліки. Зараз я вже розумію, що відбулося це не за рахунок фізичних вправ, а завдяки іншій речі, якої можна навчитися тільки на йозі, – ми не просто механічно виконуємо рухи, а концентруємо увагу. Я навчилася концентрувати увагу не тільки на занятті, а навіть коли лягала спати, в думках затримувала свою увагу на хворому місці. Там, де увага, там енергія. Ефективність такої практики залежить винятково від персональної здібності кожної людини утримувати свою увагу. Йога тренує концентрацію уваги шляхом досягнення рівноваги. Став на одній нозі і балансуй, щоб утриматися. Коли погляд затриманий в одній точці, то й мозок не рухається і тіло стає стабільнішим. Коли вже навичка утворилася, можна його використовувати в повсякденному житті: наприклад, сконцентрувати увагу на вирішенні якоїсь проблеми.

 

Деякий час жінка сприймала йогу винятково як фізичні практики, а вже пізніше почала цікавитися філософією.

 

– Я закінчила біофак, і коли мені починали розповідати про чакри, то це важко було сприймати. Потім я спокійніше почала на це дивитися, і вже зараз для мене все абсолютно зрозуміло. Чакри? А як же без них? – сміється Федосова. – Тому й лікарям важко сприймати йогу, бо вони вчилися працювати з плоттю, а йога – це робота з енергією. Важливо, щоб лікарі розуміли, наскільки важлива ця духовна практика, і призначали її пацієнтам, як один зі складників лікування: ось тут операція, ось тут фізіопроцедури, а тут – йога.

 

Чотири роки тому Марині запропонували стати інструктором у Йога-центрі.

 

– Тоді я перелякалася і втекла: не ходила на заняття, щоб мене не вмовляли. А потім таки наважилася, – говорить Федосова. – Коли стала інструктором, почала цікавитися філософією. Вивчаючи книжки, здивувалася, що всі сучасні течії про позитивне мислення, матеріальність думки – це все з йоги, ніхто нічого нового не придумав.

 

Сьогодні в Йога-центрі, що на Б.Вишневецького, 63, працює кілька груп: загальна, для людей похилого віку і ослаблених після хвороб, у кого підвищений тиск, у кого хвора спина, у кого болять суглоби.

 

– Класична йога робить серце добрішим. Після того, як почала займатися йогою, мені стало комфортніше жити, спокійніше. З’явилося відчуття багатства світу, його багатогранності. Фізично я зміцніла суттєво: зараз я їжджу на дачу 30 кілометрів туди й назад, велосипед купила два роки тому. Я вже не можу покинути йогу і не хочу, тому що моє життя одразу стане порожнім та безбарвним, – пояснює Марина. – Ви ж регулярно заряджаєте свою мобілку. Те ж саме з тілом. Воно потребує підживлення. Окрім фізичної бадьорості, заняття дають мені спокій та оптимізм. Йога – це баланс, вона вчить шукати рівновагу між протилежними речами – між пасивністю й активністю, можна прийти вранці на йогу – розслабитися, побути в пасивному стані і перейти до денного активного життя, а ввечері треба згадати все хороше, що було протягом дня, і подякувати за це.