В історичному минулому Черкас є чимало таємниць.

Про це інформують у спільноті "Патріоти Черкащини" в соціальній мережі.

Як виникло слово «Черкаси»? Краєзнавець Олександр Знойко назвав ці питання «найцікавішою таємницею вітчизняної історії». Адже якщо знати походження назви, можна зрозуміти не лише деталі черкаської історії, але й факти з життя інших народів.

Цікаво, що в жодних доступних історичних джерелах «черкасами» або «черкесами» українців не називали. Зате так іменували себе сусідні народи – росіяни (згідно з царськими грамотами 17 ст.) і татари (за словами Плано де Карпіні, італійського посла 13 ст.). Корені звичного для всіх слова «черкаси» – тільки уявіть! – загубилися десь у тюркських мовах. На сьогодні існує три версії походження назви міста.

1. Найпростіша і найдавніша з них виникла завдяки українським та російським історикам. Вони пов’язують виникнення українських черкасів із адигейськими народами, але… По-перше, про це немає жодних згадок в історичних джерелах. По-друге, давні черкеси, на яких, певно, посилаються вчені, відокремилися як самостійна спільнота значно пізніше, аніж виникло місто.

2. Ця версія дуже незвична. Вона «прив’язує» заснування Черкас до періоду монгольського нашестя. Тогочасне осетинське слово «черкасоги» стало основою для назв «черкаси» та «касоги». Правдоподібно? Лишається тільки довести, що мали на увазі стародавні осетини під «черкасогами» і чому частинка цього слова закріпилася за територією, де нині розташовані Черкаси…

3. Краєзнавець Знойко стверджує інше: «черкаси» – спрощене від «чири киши» або «чири кисі», що в перекладі означає «люди сили» чи «люди армії». Це тлумачення не голослівне. Оскільки слов’яни, жителі Київської Русі, під час боротьби проти половців часто об’єднувалися з тюрками-черкасами, які селилися в Подніпров’ї – на території, прилеглій до нинішньої Черкащини.

Загадка походження міста Черкаси

Не лише назва «Черкаси», але й поява міста – справжня таємниця історії. Нині існують три версії, серед яких кожен може обрати ту, яка більше до смаку.

1. І знову повернімося до загадкових тюрків. Згідно з відомим літописом «Повість временних літ», на території Черкас жило плем’я «чернь яси». Ці люди були смагляві, мали чорне волосся і носили чорні шапки-«клобуки», тому в сучасній науці відомі як «чорні клобуки». У перекладі «чернь яси» означає «люди армії». Як бачимо, це цілком узгоджується з версією Олександра Знойка і нині є найвірогіднішим поясненням виникнення Черкас. «Чернь яси» жили в укріпленому поселенні на березі Дніпра та часто підтримували київських князів у боротьбі проти загарбників – печенігів і половців.

2. Російський історик Іван Болтін точно вказав дату заснування Черкас – 1284 р. Учений стверджує: перші черкасці були вихідцями зі слобід, якими володів баскак Ахмат, підданий хана Золотої орди. Ахмат збирав на своїх землях данину для хана, обдираючи як липку і простих людей, і бояр. Згодом Ахмат зовсім знахабнів. Користуючись владою, він заступався за всіх злодіїв, що грабували населення, аж поки народу не урвався терпець. Князь Олег поскаржився самому ханові Золотої орди, і той відрядив загін монголів, аби покарати свавільного Ахмата. Слободи були знищені, а звільнені жителі розселилися уздовж Дніпра. Болтін говорить, що це були черкаси, які називалися козаками. Вони рушили в напрямі Канева і збудували містечко Черкаськ.

3. Існує документ, який підтверджує те, що Черкаси вже існували в 13 ст. У Гуситському літописі сказано: «Літа 1303-го року литовський князь Гедимін завоював Київ, і потім Канів, і Черкаси». Логічно припустити, що Черкаси на той час уже існували щонайменше кілька десятків років, адже встигли перетворитися із селища на ціле місто. Нині офіційним роком заснування Черкас вважають 1286-й.

Місто з бойовим характером

Не тільки славетний Київ здавна є культурним, військовим і політичним центром, але й Черкаси не пасуть задніх! Тільки-но перші черкасці укріпитися в новому місті, як невблаганна доля змусила їх стати взірцем героїзму та волелюбності, здавна притаманної українцям. У Середні віки до укріпленого поселення на дніпрових кручах сходилися всі ті, хто потребував прихистку, тікаючи від жорстоких панів. Уже в 15 ст. побіля Канева та Черкас виникли перші в Україні козацькі селища, а Черкаси невдовзі стали столицею гетьмана.

Не варто забувати і про те, що вигідне розташування Черкас на березі Дніпра завше сприяло торгівлі, економічному зростанню. У дніпровських водах курсували торговельні човни, а щедра природа Черкащини забезпечувала місцевим жителям рясні урожаї, а також місця для риболовлі та полювання.

У 1536 р. населення Черкас і Канева повстало проти свавільної литовської влади. Останньою краплею терпіння черкасців стали грабунки під проводом міського старости Тишкевича, який не лише забирав майно та землі, але й забороняв будь-які ремесла, торгівлю. Войовничість черкасців – не дивина, якщо врахувати, що дев’ятеро з десяти жителів міста були козаками або їхніми родичами! Та найбільшої слави Черкаси здобули під час Національно-визвольної війни Богдана Хмельницького. Саме їм судилося стати центром опору, полковим містом героя війни Максима Кривоноса. До речі, в ті часи у документах Російської імперії «черкасами» почали називати всіх українських козаків.

У 18 ст. Черкаси активно долучилися до чергового сміливого повстання, яке отримало назву «Коліївщина» (від слова «кіл», «кілок», що слугував зброєю повсталих селян). У місті успішно діяв загін на чолі із Семеном Неживим, який до того працював гончарем, а в годину народної помсти став на захист земляків.

У Черкасах був замок? Навіть два!

Для захисту від ворогів у Середньовіччі в Черкасах збудували дерев’яний замок. Донині відомостей про фортецю не залишилося, але теоретично він стояв на місці сучасного Будинку природи, біля Мисливського узвозу. Історики знайшли документ 1552 р. «Опис Черкаського замку». Згідно з ним, найдавніша частина твердині розміщувалася зовсім близько біля Дніпра, на невеличкому підвищенні. При цьому більшість міських будинків стояла вище від укріплень. У замку під час облоги ховалося все населення міста.

Замок був порівняно малий (усього 65 на 36 метрів) і мав овальну форму. Його збудували із тесаних соснових колод, обмазаних глиною, тому зовні він був схожий на мурований. Замок мав чотири вежі, три з яких високо здіймалися над стінами. В центрі стояв будинок міського старости, церква, казарми, стайні та пороховий льох. Хоча, на перший погляд, замок був малим і неміцним, він мав хоробру вдачу – дух захисників. Протягом місяця у 1532 р. черкасці боронилися проти війська кримського хана Саадет-Гірея, який мав аж півсотні гармат! Очолював незламних оборонців міський староста Остафій Дашкевич.

Крім основного замку в центрі міста згодом звели ще один. Нині на тому місці – Пагорб Слави. Нову твердиню будували три роки, і це не дивно, бо її розміри (90 на 55 метрів) у півтора рази перевищували розміри старого замку! До речі, Черкаси в давнину були обгороджені «острогом» (дубовим частоколом). Будинки міщан розташовувалися всередині острога, а в його стінах були зроблені бійниці, через які можна було стріляти з гармат і рушниць по ворогові. Коли нападники проривалися в місто, прихистком для жителів ставали замки.

Цікаво, що в давнину Черкаси були разі у десять більшими за площею, ніж нині. Справжнісінький мегаполіс! Місто простягалося вниз за течією Дніпра (до річкових порогів) і охоплювало гирла всіх південних приток Дніпра: Сули, Псла, Ворскли, Тясмина. А Домонтов, Мошни, Кременчук, Лебедин у той час були «міськими уходами», чимось на зразок передмість. Щодня жителі вирушали в «уходи» на промисли та полювання.

Секрет прямокутних кварталів

У 17 ст. поруч із черкаським замком був центральний майдан, де проходили ярмарки. Незабруковані вулиці вільно петляли між дворами, обгородженими тином. Усі двори мали довільну форму та розмір. Забудова була одноповерховою, а над нею височіли три дерев’яні церкви. Кам’яних споруд у місті майже не зводили, тому що це була недешева справа, а жителі передовсім мали дбати про оборону Черкас.

З 1797 р. Черкаси були повітовим містом Київської губернії, що спонукало міську адміністрацію обговорити нову програму забудови. Генеральний план міста у 1815 р. склав відомий російський архітектор Вільям Гесте, який був любителем естетичних і водночас комфортних проектів. Гесте запропонував зробити рівні прямокутні квартали, уздовж довшої сторони яких розмістити по п’ять будинків, а вздовж коротшої – по три. На той момент уся територія міста складалася з 952 геометрично правильних ділянок.

Головною вулицею тривалий час був Хрещатик, але згодом це звання отримала вулиця (а нині – бульвар) Шевченка, що з 18 ст. й донині спромоглася видовжитися ледь не вдвічі! До початку 20 ст. вулиця Шевченка звалася Старочигиринською, адже відкривала шлях до Чигирина, пізніше – Олександрійською, на честь «царя-визволителя» Олександра. На перехресті Шевченка та Смілянської довгий час стояв постамент із погруддям монарха, яке нині «оселилося» у Краєзнавчому музеї міста.

У стилі модерн…

На початку 20 ст. типовий черкаський будинок мав такий вигляд: дерев’яні стіни, солом’яний або бляшаний дах, облицьований декоративною цеглою фасад. Головним засобом самовираження мешканців була лицювальна цегла, оздоблена рельєфними деталями й барвистими орнаментами. Але дозволити собі її могли тільки багаті черкасці, які жили в центрі, поблизу Соборного майдану. Тут же розміщувалися адміністративні будівлі, банки, контори. Аж ось місто охопила мода на все модернове: заможні жителі почали масово замовляти архітекторам проекти нових осель та офісів. Новий стиль увібрав здобутки всіх попередніх напрямів, тому в архітектурі стародавніх Черкас можна натрапити і на античні колонади, і на арабські візерунки, і на простоту форм епохи класицизму.

Помешкання Майбороди

Отримавши значні гроші від будівництва залізниці та володіючи цегельним заводом, підрядник Майборода замовив інженерові Філоферо ескіз нового дому. Втілення вишуканого проекту розпочалося у 1906 р. на розі сучасних вулиць Шевченка та Пастерівської. Оселя, що чудово збереглася, має три великі кімнати і сім менших, а також окрему споруду на подвір’ї, призначену Майбородою для служників і коней. Це оригінальна одноповерхова споруда, виконана переважно у стилі класицизму. Фасад обрамлений колонами та пілястрами; центральний вхід оздоблений великою фрамугою; вікна прямокутні та широкі. Від бульвару Шевченка двір відгороджений металевою огорожею. Найдивовижніше те, що Майборода майже не жив у новому домі, а віддав його в оренду. Нині вже понад 70 років тут «мешкає» міська санепідемстанція.

Домівка Щербини

Справжня окраса вулиці Хрещатик – колишня садиба грабаря Щербини.

На жаль, з усього маєтку, де був сад, допоміжні будівлі, стайні, залишилася лиш одна споруда, зате яка! Це не просто дім початку 20 ст., а неперевершений зразок архітектури. Не дарма нині дім Щербини слугує «Палацом одруження», мовчазним свідком найщасливіших миттєвостей у житті черкасців. Будівництво маєтку тривало з 1907 до 1911 р., а результат приголомшив усіх. Це двоповерховий цегляний будинок асиметричної побудови, виконаний у стилі неоренесансу. Фасади рясно прикрашені рельєфними оздобами, а високі вікна обрамлені спареними напівколонами. В інтер’єрі збереглися три приміщення з первісним ліпним декором. У гранчастій кімнаті стеля прикрашена арабескою та арочним фризом в арабському стилі. Збереглися оригінальні сходи на другий поверх.

Промисловість затишкові – не завада

Із другої половини 19 ст. до Черкас завітала пані Промисловість. У міста з’явилися цукроварня та рафінадний завод, цегельня, лісопилка, тютюнова фабрика. Майже всі ці споруди розміщувалися якомога ближче до Дніпра – головної транспортної артерії. Дніпром перевозили і сировину, й готову продукцію, що сприяло розвиткові торгівлі. Щороку в Черкасах відбувалося аж сім ярмарків. У 1885 р. в місті було 15 фабрик і заводів, а в 1900 р. – майже три десятки. У 1912 р. через Дніпро спорудили залізничний міст, який став невід’ємною ланкою в магістралі «Одеса – Бахмач».

Утім, паралельно з промисловими об’єктами активно розвивалася культурна інфраструктура. Протягом 20 ст. дедалі більше розширювалася Соснівка – курортний район міста. Довгий час між Соснівкою та передмістям Казбет забороняли будь-яке будівництво, не пов’язане з туризмом. Це і вберегло місцеву природу в майже незайманому стані. В 40?х рр. 20 ст. в місті вже працював драматичний театр, цирк, два кінотеатри, стадіон, краєзнавчий музей, 39 бібліотек і безліч робітничих клубів. У 1954 р. Черкаси стали центром наймолодшої в Україні області.

Серед останніх архітектурних надбань Черкас – Будинок зв’язку, Музично-драматичний театр ім. Т. Шевченка, гранітно-бронзовий ансамбль, споруджений на честь 400-річного ювілею від дня народження Богдана Хмельницького. Статуя видатного гетьмана має висоту 5 метрів, її виготовили майстри Художнього фонду України. Обабіч від постаті Хмельницького – бронзові композиції, що символізують перемогу козаків на морі та суходолі. Знизу прикріплено вісім плит, де зафіксовано видатні перемоги гетьмана над поневолювачами українського народу.