Сім’я співаків-волонтерів Шполянщини вже не один рік їздять на схід України для того, щоб підтримати та надихнути захисників нашої країни.

Про це повідомляє Голос України.

Олександр та Галина, талановиті працівники культури із Сигнаївки Шполянського району, народили і виростили чотирьох чудових дочок і зараз виховують чотирьох прийомних синів! З перших місяців війни на сході подружжя Лоцманів очолило у своєму селі волонтерський рух, а старші дочки, Валентина та Лілія, взялися за допомогу армії у Корсуні та Шполі. 

Першою поїхала до воїнів середня донька, Руслана, - пригадує Галина Григорівна. - Було це навесні 2014-го. Після Майдану, разом з друзями-артистами, вона вирушила з концертними виступами у військові частини, щоб підтримати воїнів. Побачене там перевернуло дівчині душу. Ворог вже перетнув кордон, а наші бійці були не обмундировані, роззуті, голодні... За її палким закликом ми кинулися збирати одяг та продукти для армії. Люди несли й гроші, відривали хто скільки міг з сімейного бюджету, з пенсій. Тоді зібрали перші 16 тисяч гривень, закупили найнеобхідніше —  відвезли в АТО бійцям-черкащанам. Ліля потім документально прозвітувала перед людьми за кожну витрачену копійку, за кожен літр бензину. Нам, як волонтерам, повірили і робота закипіла.

Сигнаївський Будинок культури, де Галина Григорівна та Олександр Сергійович Лоцмани працюють керівниками, перетворився на волонтерський штаб. Односельці зносили сюди провізію, тут пакували посилки, плели маскувальні сітки. Не зачинялися також двері домівки Лоцманів. Тут, завжди “на посту”, залишалися наймолодша донька Тамара з названими братами, Максимом, Віталиком, Ромою та Сергійком. Тамара, керівник чудових дитячих пісенних колективів, проводила благодійні концерти, зібрані кошти від яких спрямовувалися на придбання амуніції для бійців.

- У зону АТО їздив  мій чоловік, та найчастіше ми вирушали з Лілею, - веде далі Галина Лоцман. - Вона відчайдушна і безстрашна, тому мені доводилося  щораз бути на сторожі... Ніколи не забуду жахи Дебальцевського котла, наші оточені блокпости і Ліліне тверде: “Ми туди прорвемося! Хлопці просять допомоги!..”  Тільки Господь Бог вивів нас з того пекла... За два роки поїздок я так вивчила шляхи від луганського Щастя до Маріуполя, що тепер можу бути провідником. Підкажу якими об”їзними дорогами і путівцями безпечніше проїхати до Пісків чи Мар”їнки, Сартани чи Старогнатівки. 

Виступали з БТРів і БМП

Тим часом у Києві ініціативна Руслана Лоцман наполегливо  розгортала мистецький волонтерський проект. До створеної громадської організації “Народна філармонія”, яка першою вирушила з концертами на східний фронт, увійшли відомі українські митці Раїса Недашківська, Ірина Кириліна, Леся Горова, Фемій Мустафаєв та інші. Артисти виступали перед бійцями у полях і перелісках,  на полігонах і в  ангарах, біля танків і літаків. Співали з БТРів і БМП, з інших бойових машин... Давали по кілька концертів у день, їли з бійцями з одного котла, ночували у наметах і  казармах, бліндажах і медсанбатах. Рушійною силою, “козачкою-характерницею” у цих фронтових рейдах завжди була відважна Руслана. За хоробрість і завзятість бійці почали називати мужню дівчину “комбатом Марусею”.

Це надзвичайно важливо, - ділиться 28-річна Руслана Лоцман, заслужена артистка України і кандидат педагогічних наук, - викликати у солдата посмішку, хоч ненадовго відволікти від жорстокої реальності війни, надихнути його і підтримати.

З піснею переможемо!

“Народна філармонія” дала для захисників Вітчизни понад триста концертів. І продовжує працювати в ім”я перемоги над ворогом. Мистецький проект, заснований “комбатом Марусею”, переріс у культурологічно-просвітницький рух. До нього приєдналися не тільки артисти, а й поети, художники, журналісти, кіномитці. Чоловік Руслани Лоцман, режисер, оператор  “гарячих” стрічок із зони АТО Дмитро Глухенький, наприклад, створив кілька проникливих роликів та документальних короткометражок, котрі демонструються під час зустрічей у військових підрозділах.

- Виступаючи перед бійцями, - продовжує Руслана, - ми намагаємося залучати їх до співу. Разом виводимо “Розпрягайте хлопці коней”,  “Ой у лузі червона калина”, “Туман яром”...  Рідна пісня має чудодійну силу. Вона не тільки знімає напругу, очищає душу. Частина з них починала підспівувати нам, спілкуватися. Як жаль, що таких зустрічей на Донбасі не було протягом останніх 25-ти років! Й тепер немає державної культурно-просвітницької програми, котра б працювала на духовне зближення штучно розділених “регіонів” (не люблю цього слова!) нашої держави. Тільки тоді, коли ми духовно спілкуватимемося, розумітимемо одне одного - станемо єдиною нацією!