Микола Король, актор і конферансье в інтерв'ю in.ck.ua:

 

"Пригадую був час, коли моя дитяча іграшка була найліпшим другом. Разом у дитинстві ми пізнавали справжню дружбу, подорожували світом, потрапляли в пригоди, рятували один одного від жахливих небезпек...і все це не виходячи зі своєї кімнати. Це був маленький всесвіт. 

 

Сьогодні часто згадую паперові фігурки з цупкого картону – черепашки-ніндзя. Я вирізав їх, розмалював, підклеював. Це був культ. Зараз в мого сина теж є черепашки-ніндзя, дорогі пластикові якісні фігурки. Йому не зрозуміти моїх паперових героїв, що не вміли рухати ніжками, ручками, головою. Але ж я знаю, що мої ніндзя могли ще й розмовляти, бігати, битися, рятувати «принцес» та перемагати «драконів». Зараз, мабуть, часто купую своєму синові ті іграшки, яких не вистачало самому в дитинстві: радіокеровані машинки, настільні ігри.

 

Моє дитинство було в іншому вимірі. Хоча це й не дивно: інший час, інша країна. Тому й спогади досить дивні. Це просто картинки, немов світлини, не зображення, а враження. Трансформаторна будка, на яку дивився через вікно і думав, що то робот... Радість, коли з'явилася настільна гра «Бізнес»… Безмежний сум, коли вмер улюблений собака… Уривчастий алогічний калейдоскоп.

 

Актор не може перестати бути дитиною. Ми працюємо з дітьми, працюємо з ляльками – продовжуємо грати. В житті ГРА – це частина мене. Як ведучий свят я переконався, що дорослим не вистачає можливості погратися, доводиться допомагати їм в цьому… Інколи доводиться бути дорослим, але завдяки своїй професії можу дозволити собі бути справжнім…"