Щоб диверсифікувати енергосистему і домогтися справжньої енергетичної незалежності, Україні необхідно будувати регулюючі потужності гідроакумулюючих електростанцій.

Національний інститут стратегічних досліджень і Український центр економічних і політичних досліджень ім. Разумкова за ініціативою Міністерства енергетики та вугільної промисловості підготували оновлену Енергетичну стратегію України до 2035 р. Згідно з документом, частка поновлюваних джерел електроенергії (ВДЕ) в енергобалансі виросте з 5,7% в 2015 р. до 21,7% в 2035 р. або майже вчетверо, пише видання “Деловая столица“.

Зазначені темпи деякі експерти назвали недостатніми. Адже "зелена" енергетика в усьому світі зростає, як на дріжджах. Та й в Україні поновлювані джерела розвиваються бурхливо. У минулому році було введено в дію 120 МВт нових потужностей, що в чотири рази більше, ніж у 2015 р.

 Однак консерватизм уряду має під собою підстави. Будівництво "зелених" потужностей вимагає серйозних вкладень. Вартість «зеленої» електроенергії все ще занадто висока для звичайного споживача. Хто зараз готовий заплатити 4 грн. / КВт · год. у себе вдома? Але головною проблемою є інше – обмежені можливості енергосистеми приймати великі обсяги енергії з альтернативних джерел.

Збільшення будівництва генеруючих потужностей на поновлюваних джерелах вимагає додаткових регулюючих потужностей. В Україні ВДЕ – це переважно вітрові та сонячні електростанції. Вони виробляють електрику не тоді, коли потрібно споживачам, а тоді, коли є відповідні природні умови – сонце і вітер. Наприклад, коефіцієнт використання встановленої потужності сонячних електростанцій в Україні становить близько 14%, вітрових – близько 30%. А вітряки виробляють енергію і вночі, коли споживання в системі мінімальне. Регулюючі потужності потрібні для того, щоб накопичувати електроенергію, коли її виробляється занадто багато, і видавати в систему, коли складається дефіцит.

Важливо розуміти, що швидкість будівництва "зеленої" генерації становить два-три роки, а будівництво потужностей для її регулювання вимагає приблизно втричі більше часу. Тобто регулюючі потужності повинні будуватися на випередження. Це можуть бути або гідроакумулюючі електростанції, або газотурбінні електростанції на природному газі з сусідньої країни – з очевидних причин останній варіант не розглядається. На думку експертів, для України найоптимальніший варіант розвитку накопичувальних потужностей – введення в дію нових ГАЕС.

Це підтверджує і світовий досвід. Наприклад, Німеччина до 2050 р. планує повністю перейти на ВДЕ. Реалізуючи це завдання, вчені Кассельского університету побудували віртуальну модель повного переходу на поновлювані джерела. Моделювання показало, що балансування енергосистеми можливе тільки за умови наявності великого обсягу станцій, що працюють на накопиченій енергії, і при цьому не менше половини таких потужностей повинні видавати гідроакумулюючі електростанції.

За даними Міжнародного енергетичного агентства, в 2013 р. накопичувальні потужності в світі досягали 141 ГВт. 99% з них становили саме ГАЕС. В Європі сукупна потужність ГАЕС в 2012 р. становила 45 ГВт. Очікується, що до 2050 р. потреби в накопичувальних потужностях в Європі виростуть до 125 ГВт.

ГАЕС в Європі продовжують активно будуватися. Тільки зараз у Швейцарії на завершальній стадії – два проекти будівництва ГАЕС сумарною потужністю 1,9 ГВт, в Португалії будується ГАЕС потужністю 736 МВт.

Якщо з енергосистеми випаде 1 тис. МВт, для ГАЕС потрібно всього сім хвилин, щоб видати таку потужність, а теплової генерації – від двох до чотирьох годин. ГАЕС просто краще, ніж інші види регулюючої генерації. Наприклад, сьогодні пікове споживання електроенергії в Україні забезпечується за рахунок включення вугільних блоків, однак при настанні нічного "провалу" в споживанні електроенергії близько 10 блоків ТЕС потрібно зупиняти. А такі режими роботи вугільних блоків не передбачені проектом – вони створювалися для стабільної цілодобової роботи. Робота в режимі щоденного запуску і зупинки веде до передчасного зносу устаткування, підвищення аварійності, і, як наслідок, електроенергія, вироблена на таких блоках, стає дорожче.

Крім того, пуск і робота блоків ТЕС вимагає палива, яке в Україні можна сьогодні назвати дефіцитом, – імпортного природного газу і вугілля (іноді це антрацит, поставки якого з тимчасово окупованих територій можуть зупинитися в будь-який момент).

Введення в дію ГАЕС дозволить Україні суттєво заощадити на вугіллі і газі, оскільки знижується потреба в пусках енергоблоків ТЕС для добового регулювання в енергосистемі. Згідно з даними з Програми розвитку гідроенергетики, до 2026 року робота трьох гідроагрегатів діючої Дністровської ГАЕС дозволяє економити в рік 113 млн кубометрів газу і 1 млн т вугілля антрацитної групи. А робота чотирьох гідроагрегатів споруджуваної Канівської ГАЕС дасть додаткову річну економію в розмірі 125 млн куб. м газу і 0,6 млн т вугілля. Загальний економічний ефект обчислюється мільярдами гривень.

Олександр Суков, "Деловая столица"