Вибори на місцях, які відбулися в Україні у жовтні 2015 року, показали цікаву тенденцію: багато молоді прийшли до влади у селах та районах. В селах Подільському Черкаської області та Давидові Львівської головами стали студенти. Хтось пишався перемогою, хтось не вірив в їхній успіх – та через півтора року зміни помітили всі.

Про це інформує “Українська правда. Життя“.

Середа в Золотоноші – пенсійний день для громадського транспорту. Люди похилого віку з навколишніх сіл їдуть в районний центр, щоб робити закупки, тому автобус на село Подільське повністю забитий. Везуть саджанці, лінолеум, великі торбини з продуктами.

Транспорт сюди ходить не часто, хоча відстань всього 15 кілометрів, якщо їхати напряму. Тільки-от прямої дороги нема, потрібно об'їжджати.

У центрі Подільського з автобуса виходить жінка, років за 60. Вона прямує до молодого хлопця та просить допомогти – їй потрібен цемент.

Хлопець робить дзвінок і одразу ж переказує жіночці: "Ну дивіться, машина буде коштувати 600 гривень, це десь тонн 7. Але транспорт свій треба. Ви думайте, номер телефону їхній я вам дам".

Це Артем Кухаренко. Йому 24 роки, нещодавно закінчив історичний факультет, і він – голова цього села. За день йому дзвонять десятки людей. Хтось в особистих справах, проте переважно – з проханням допомогти. Каже, що не відмовляє нікому.

Хлопець перевіряє в телефоні список справ. Там розписаний ледь не весь день: подзвонити, уточнити, привітати, заїхати. Зараз в нього є трохи вільного часу, і він прямує до школи.

У невеликій будівлі неупинно йде ремонт. Всюди вже поставили пластикові вікна, завезли нові меблі, втім, роботи ще багато. Коридори школи порожні – йдуть заняття. З одного крила доноситься дзижчання дрилі.

Тут навчається всього 64 дитини, ще 25 – відвідують дитсадочок, що розташований в цій же будівлі.

Ремонт у школі почали ще до головування Артема, проте зараз для нього це теж пріоритет: "Якшо немає в селі школи, і не буде – хай там 19 дітей чи 120 – то не буде села".

- Так, я розумію: мінімізація коштів, об'єднання громад, школи неконкурентні – це можна зрозуміти. У кожного своя правда. Але постаратися зберегти те, що є – це також правильно. А час покаже, хто був прав, – отак просто, по-місцевому, каже Кухаренко.

Біля школи два дитячих майданчика, один з яких встановили силами мешканців села та безпосередньо Артема. Тоді він ще не був сільським головою, проте вже намагався облаштовувати простір свого населеного пункту.

Гроші збирали не зовсім звичним шляхом – на благодійному концерті. Хлопець не вважає це якоюсь інновацією – каже, це просто реалізація бажання.

Був ще один благодійний концерт, більший. Тоді громада села зібрала гроші на ремонт дороги. Коштів було небагато, проте це дозволило залатати ями на центральній вулиці. Районна влада тоді в подарунок проклала нову дорогу від траси до села.

Концерти для Артема – річ цілком буденна: крім головування, він співає на святах. Це ще один шлях заробити гроші: трохи для себе, трохи для розвитку села.

Бюджет в Подільському дуже малий, близько 1 мільйона гривень всього. Грошей ледь вистачає на вирішення поточних проблем, а плани в молодого керівника величезні.

За останні півтора року в село стало надходити більше коштів. За словами Артема, в цьому частково і його заслуга. Один із наймолодших голів села в Україні одразу ж викликав велике зацікавлення в журналістів. А за медійниками, зазвичай, приїжджають інвестори чи благодійники.

- От нещодавно давав інтерв'ю одному каналу, а потім приїхали "Черкаські мавпи" (баскетбольна команда, – авт). Вони нам пообіцяли привезти спортивний інвентар в школу, облаштувати баскетбольну площадку надворі", – каже мер.

Артем йде вулицями та розповідає про те, що йому вдалося зробити за час свого головування: освітлення, Wi-Fi в центрі села, тренажерний зал… Та цілі в нього значно більші.

Ще років з 18 він хотів мати повноваження, щоби змінювати село.

Одна з головних цілей для нього наразі – залучити молодь. За словами голови, в Подільському майже 800 мешканців, з них близько 40% – молодь. Та сподівається, що невдовзі буде всі 60%. Тому й так опікується школою та шукає можливості для створення робочих місць.

За шкільним подвір'ям – старий гуртожиток. Від двоповерхового будинку приблизно на двадцять сімей лишилося лише бетонна коробка. Навіть дверей та віконних рам немає. На підлозі пил, залишки руйнування: шматки бетонних блоків, каміння. Тільки на першому поверсі два крайніх вікна цілі. Судячи з вигляду, там живуть люди. Замість москітної сітки на них розрізані гардини.

Перед вікном до двох стовпчиків прив'язана мотузка. Там сохнуть речі – кілька кольорових кофтин, штани, рушники.

В будівлі нормально не працює каналізація, опалення, є проблеми з підключенням газу та світла. Не так давно звідси вивезли сміття, що накопичилося за роки руйнування гуртожитку.

Зараз біля будівлі толока. Кілька хлопців та дівчат зі школи збирають та вивозять сухі гілки, що лишилися довкола після того, як спилили дерева.

Артем планує відновити гуртожиток. Це краще, каже, ніж розібрати його. Однак, де шукати гроші на це, поки незрозуміло.

- Можна, звісно, віддати пусті стіни, та мої молоді сім'ї не потягнуть капітальний ремонт. Треба зробити хоч мінімальні умови, щоб здавати ці квартири, – пояснює він.

Хлопець мріє, щоб тут жили робочі з місцевих ферм. У 60-ті роки в селі був племінний радгосп-репродуктор "Подільський", де вирощували курей.

У 90-х комплекс почав занепадати. Частину перетворили на Золотоніську птахофабрику, а частина просто зруйнувалася.

- Там зараз 16 сараїв. 16 сараїв хламу то називається, бо лишилися тільки кирпичі. Але ж то можна відродити! – каже Кухаренко.

Артем йде на центральну вулицю. Там на нього чекатиме друг на машині – щоб поїхати в Золотоношу вирішувати чергові питання. Зупиняється біля озера. Вірніше, того, що колись було озером. Зараз це яр, на дні якого доволі велика калюжа.

Не так давно в яру було сміття та сушняк. Артем зі школярами провів толоку і тут. Голова хоче відновити озеро, щоб селянам було де відпочивати, плавати, ловити рибу.

 -Це дуже дорого, ми навіть до кінця не знаємо, скільки то стане селу. Проте ми вже шукаємо людей, які допоможуть нам і оцінити роботи, і виконати їх. Будемо щось і самі робити, усім селом, – розмірковує мер.

У кожній своїй ініціативі Артем спирається на односельчан: пояснює їм свої задуми та шукає підтримки.

Наприклад, він виступив з ініціативою перейменувати одну з вулиць села на честь музиканта Олександра Вертинського, який свого часу неодноразово бував у селі та писав про нього у своїй книжці "Дорогою длинною".

Селяни спочатку обурилися та не хотіли змін.

- Я зібрав усіх, хто був проти, та просто пояснив свою пропозицію. Прочитав їм уривки з книжки Вертинського, розказав, хто він був такий. І вони погодилися. Просто все треба доносити до людей, роз'яснювати, – зазначає мер.

Хлопець впевнений, що без підтримки мешканців Подільського у нього б нічого зробити не вийшло. Тому він приділяє увагу кожному селянину.

Каже, інколи може всьому селу надіслати повідомлення "Доброго ранку".

У телефоні у нього є номера всіх односільчан. Вони розбиті на групи по вулицям, де ті живуть. Так він може в будь-який момент швидко зв'язатися з кожним.

- Мені хочеться, щоб всі згуртовувалися, щось робили, і в нас буде саме класне село, самий класний район, сама класна держава! – вигукує по Кухаренко.