Літо – пора відпусток. Стрічки в соцмережах рясніють фотографіями із закордонних подорожей, і у тих, хто змушений у період вакацій працювати, починається мало не депресія – поїхати кудись і собі просто немає часу. Проте не обов’язково мати у своєму архіві фото з пірамідою на долоні, в обіймах екзотичної мавпочки чи на фоні пальми аби вважати, що відпочинок цього літа у тебе все ж був. 

Про це пише "Про все".

Не варто впадати у відчай – непогано провести час і подивитися на щось гарне й цікаве можна і не виїжджаючи за межі своєї області.

Даремно ми применшуємо красу нашого краю, називаючи ті чи інші місця «українською Венецією», «українським Лондоном»  чи «українським Парижем». Наші пам’ятки і природа нічим не гірші ніж десь, тому немає чого соромитися  - можете сміливо їхати у мальовничі куточки Черкащини і потім розповідати про «неймовірне озеро на Канівщині», «тисячолітній дуб у Холодному Яру» чи «місто-привид на Чигиринщині». Вистачає у нас і цікавих споруд та пам'ятників.

Малосмілянський гранітний кар’єр

Село Мала Смілянка розташоване за 10 км на південь від Сміли і за 8 км від вузлової залізничної станції ім.Т.Шевченка.

Є версія, що цей кар’єр – це кратер колись діючого вулкану. Кажуть, що виверження цього вулкану відбулося ще за часів мезозою, 235 мільйонів років тому. За інформацією деяких дослідників, на Смілянщині дійсно відбувалися вулканічні процеси і тривали протягом 100-50 мільйонів років. Проби із свердловин виявили вулканічну породу, в якій виявили значний вміст сірки та фосфору.

За більш прозаїчною версією, розробка Малосмілянського кар’єру почалась у 1954 році.   Через те, що каменю, який там видобували, було небагато, за деякий час видобувні роботи в тому місці припинили, а сам кар’єр – затопили

Поступово береги водойми заросли, а сама вона перетворилася на красиве смарагдове озеро.  Воно має пристойну глибину – кажуть, до 80 метрів, – і дивовижно чисту воду.

Яким би не було походження цього витвору природи – воно варте того, щоб його побачити.

Підвісний міст у Березняках

У тому ж Смілянському районі в селі Березняки є підвісний міст через річку Тясмин. Місцеві й досі ним користуються, однак через свою аварійність він чимось нагадує міст із "Індіана Джонс" і не кожен насмілиться по ньому пройтися.

Будували його відразу після Другої світової війни. Капітального ремонту конструкція ніколи не бачила, тому нині вона не у найкрашому стані. Однак це не заважає окремим сміливцям не лише ходити по ньому, а й робити там карколомні фото.

Пам'ятник собакам

«Зупинись і поклонишся. Тут у липні 1941 року піднялися в останню атаку на ворога бійці окремої Коломийської прикордонної комендатури. 500 прикордонників і 150 їхніх службових собак полягли смертю хоробрих у тому бою. Вони залишилися назавжди вірними присязі, рідній землі».

Такий напис можна побачити на унікальному пам'ятнику 150-тьом прикордонним псам, який знаходиться у селі Легедзине (Тальнівський район).

Собаки "порвали" полк німецьких загарбників, коли дві сторони зійшлися у рукопашному бою.

В окремому батальйоні прикордонного загону охорони тилу Південно-Західного фронту, який був створений на базі Окремої Коломийської прикордонної комендатури і однойменного прикордонного загону, знаходилися службові собаки. Через погані умови отримання і відсутність належного корму бійцям пропонували відпустити собак, однак вони цього не зробили.

Біля села Легедзине батальйон, прикриваючи відхід штабних частин командування Уманського армійського угрупування, 30 липня прийняв свій останній бій... Сили були нерівними: нашим дуже бракувало людей. Тоді в бій відпустили і останній резерв - службових псів.

Видовище було старшним: напівголодні вівчарки кидалися на німців, які обстрілювали їх із автоматів, шматуючи їх на ходу. У відповідь ті розстрілювали чотирилапих супротивників. Дісталося і домашнім псам селян - великих німці убивали на місці, навіть тих, які були на прив'язі.

Вцілілі собаки, за словами очевидців, були вірні своїм провідникам до кінця - кожна лягала біля свого господаря і нікого до нього не підпускала. Вижив лише один пес, по нашийнику якого місцеві й дізналися звідки він був. Усіх бійців, яких вдалося зібрати, поховали в полі разом із їхніми чотирьохлапими друзями.

Що це було?

"Не візьмуся сказати, що надихнуло Віталія Челепуху на встановлення у Свидівку НЛО. Принаймні, у цьому славному гайдамацько-рибальському селі за 17 кілометрів від Черкас з прибульцями не зустрічалися. Навіть самих тарілок не бачили. От в Рацевому, Тіньках, Умані, Гамарні, Глибочку, Колодистому, та й Черкасах само собою, – бачили, факт. У квітні 1992-го черкащанка Наталія не лише бачила НЛО, але й «увійшла в контакт» з прибульцями. Ну що тут скажеш – пощастило жінці, - писав свого часу про цей чудернацький пам'ятник, що в селі Свидівок (Черкаський район) краєзнавець Борис Юхно.

Тож взявся чоловік і 2010 року зробив міжпланетну тарілку з підручних матеріалів. Відтоді це головна космічно-туристична принада Свидівка, а у першій складовій – усієї області. Не певен, що й в цілій Україні ще десь над селом висне НЛО.

 

Зелений подарунок

Дендропарк у селі Лозуватка (Шполянский район) був створений в 1969-1970 роках за проектом уродженця цього ж населеного пункту, кандидата біологічних наук Івана Гегельського. Вчений за своє життя спроектував 57 парків, а один із проектів подарував односельчанам. Втілили його в життя за кошти місцевого колгоспу.

У цій пам’ятці садово-паркового мистецтва росте 264 видів дерев, в тому числі 60 видів дуба. Серед рідкісних експонатів – реліктове гінкго дволопатеве, тюльпанове дерево, півонія деревовидна, тис далекосхідний тощо.

У нашому невеличкому списку - лише 5 нерозрекламованих місць, які можна і варто побачити на Черкащині. Насправді їх набагато більше, тому якщо у вас немає зараз можливості для подорожей у далекі краї, завжди можна продовжувати та пізнвати своє, рідне.