Якщо раптом за ніч дитячий майданчик у вашому дворі розквітне усіма кольорами веселки, то без Стаса не обійшлось.

Просто він дуже любить дарувати людям радість. Звідки воно взялося, каже, не пам’ятає, просто малював змалечку та й усе. Весь рід був такий творчий і талановитий, але дідам та батькам не було. як навчатися мистецтву, то вони просто собі малювали як на душу йшло (дід Степан), або співали, як серце велить (батько й мама), інформує 04744.info.

Стас же вирішив малювати професійно і після закінчення 9 класів у рідній Новоукраїнці, вступив на навчання у Решетилівський художньо-професійний ліцей. Там з обдарованого хлопчика він виріс у професійного художника-живописця, дізнався таємниці народного українського малярства і дуже полюбив мить першої зустрічі глядача з мистецьким авторським твором. Коли люди дивляться на картину і у них починають ясніти очі, тоді і в душі художника розквітає веселка. Не тільки малювати самому, але й навчати дітей, Стас навчився в Уманському ДПУ. В університеті ж відбулося перше знайомство з уманськими волонтерами. Катерина Левадко не просто зацікавила, а повністю захопила своєю ідеєю доброчинства.

За нею прийшов до гурту Служби милосердя, знайшов друзів, однодумців і навіть кохану дівчину. А найголовніше – знайшов шлях як дарувати свій талант людям. Виставити свої роботи і тим більше продати молодому автору в провінції складно. І хоча в Умані якраз є можливість час від часу брати участь у виставках, але реалізувати власні картини дуже рідко вдається. Але реалізовуватися автору дуже треба, тому коли побачив білі, трохи нуднуваті коридори центру реабілітації для дітей-інвалідів «Пролісок», відразу подумав, що веслі і добрі картинки в стилі Гапчинської будуть тут дуже доречні. Тож ввечері після роботи попросився з фарбами в «Пролісок».

Його, як добре знайомого волонтера, пустили… а на ранок не впізнали звичного приміщення. Раділи діти, і як діти раділи дорослі. А нещодавно знову ж таки у благодійних волонтерських справах Стас побував у притулку для дітей (що навпроти колишнього маслозаводу). Там також очима шукав, де б це «вчепити сонечко». Попросили розписати павільйони на майданчиках і він радо взявся за діло.

В притулку помічників багато, діти щохвилини просять дати їм помалювати. Тому Стас планує панно так, щоб було багато місця одного відтінку, щоб діти його вільно могли зафарбовувати. І знову радіють разом кожному веселому малюнку і персонажу. Зараз, щоправда, зелена фарба закінчилася, тому доводиться вигадувати сюжети під той набір фарб, що залишився. Та коли раптом Ви теж хочете приєднатися до кольорової мафії – приєднуйтеся, Вам будуть раді.

Після Великодніх свят Стас повернеться до розпису павільйонів у притулку, тому ЕМАЛЬ АЛКІДНА різних кольорів, а особливо зелена (смарагдова) дуже потрібна! А ще у самобутнього художника і його маленьких помічників є велика мрія – розписати велику стіну, або паркан в центрі міста в кольори радості, добра і щастя.