У житті кожної людини трапляються випадки, які залишаються у пам’яті назавжди. Незважаючи на те, що над “безхмарним” життям зірок працюють чималі колективи спеціально навчених осіб, цим людям теж далеко не завжди вдається все передбачити. Тому у споминах багатьох публічних персон минулого і сучасності Черкащина залишилася краєм “позаштатних ситуацій”. Матеріал підготовлено на основі публікацій у місцевій періодиці різних років, пише Акцент.

Остап Вишня в Умані бів “виставлений” на глушник

Невдовзі після війни у вищих партійних ешелонах країни зародилася ідея створити зразкове агромісто, яке б показало реальні кроки радянської влади до “стирання кордонів між містом і селом”. Експерементальним полігоном, де б колгоспники ходили у костюмах, а корови слухали музику, мали стати наші Худяки. Назва непідходяща, але то пусте. Дотепний і вшнипливий Вишня приїхав до села, щоб на власні очі переконатися у перспективності цього державного діла, та щось йому підказало – буде пшик, а не діло. Не написавши жодного схвального рядка, мудрий чоловік поїхав геть. А невдовзі й ініціатор великих перетворень Микита Хрущов дістав від Сталіна на горіхи за напускну браваду та фантазерство.

Влітку 1949-го уславлений гуморист вже на Чигиринщині. Цього разу – у справах сімейних: родом з козацької столиці був зять письменника Леонід Євтушенко. Утім – вареники варениками, але громада запросила. Зустрілися на місцевому стадіоні. І немилосердне сонце так допекло гострослова, що надвечір з’явився фейлетон “Хай росте”.

“… Скільки градусів у тіні? А як дізнаєшся, коли на лузі тіні немає!”, – це з нього. У травні 1950 року письменник отримав запрошення виступити в Умані. І поки він спілкувався з публікою, хтось зацікавився його “Москвичем”. Як потім згадував сам Остап Вишня – “Ох і літературу в Гумані люблять! Ох і люблять! На пам’ять про Остапа Вишню глушителя від машини вкрали…”

Іван Козловський зажадав, щоб… під ним була корова

Зауважу для молоді: Іван Козловський ніяким боком не дотичний до Козловського Віталія. Цілком ймовірно, що Віталикові теж зовсім не байдуже, хто під ним буде, але найвідоміший тенор Радянського Союзу “усіх часів і народів” Іван Семенович Козловський одного разу забажав, щоб то неодмінно була корова. І шоб вона обов’язково сумно зітхала. Таку почесну місію довірили Квасольці: пересічній годувальниці однієї мошенської родини.

Цю веселу історію (бо на пригоду вона таки не тягне) на сторінках “Черкаського краю” якось переповів заслужений працівник культури України Юрій Батеровський. І йшлося у ній про відпочинок у 1962 році неподалік Черкас мегазірки тодішньої сцени Івана Козловського: людини простої, душевної, але відчутно переобтяженої увагою столичних шанувальників. Йому, колишньому сільському хлопчині з Мар’янівки на Київщині, до сердечного щему захотілося до простих людей, до глиняних хаток, до вареників з вишнями, до запаху сіна і парного молока…

Організувати увесь цей “релакс-комплекс” й повинен був Юрій Батеровський. Усна директива від начальства закінчувалася так: “Иван Семенович хочет пожить в местной семье. Самолично нарвать вишен, налепить вареников, поесть только что сваренного украинского борща. Без мяса, на подсолнечном масле. Но это не все. Он хочет поспать на чердаке сарая, на сене, а внизу чтобы обязательно была корова. И чтобы она жевала жвачку и… вздыхала. Я понимаю, что все вышеизложеное можно организовать, но вот как склонить корову ко вздохам – не представляю. Но это уже ваша задача”.

Слухняні українські корівки! І за що вас так сьогодні… Юрій Гаврилович довго блукав двором, час від часу підходив до сара, прислуховувався. Квасолька ремегала і добросовісно зітхала. Треба ж таке: одне з найколоритніших бажань високого гостя виконувалося сумлінно, у повному обсязі, без попередніх домовленостей і навіть без репетицій!

Юрій Нікулін позбувався дружини через канівських міліціонерів

 

Наприкінці 1960-х упродовж трьох років поспіль сім’я Нікуліних відпочивала у Каневі. Улюбленця мільйонів приваблювало тут усе: тиха провінційність, не надто набридливі шанувальники, неземної краси краєвиди.

Влітку 1969 року Юрія Володимировича, як “колегу” після виконання ним головної ролі у фільмі “До мене, Мухтар!”, запросили на зустріч канівські міліціонери. І актор не зміг відмовитися. У переповненій залі він залюбки розповідав про себе, професію, про цікаві випадки на зйомках. А увечері організатори зустрічі і гість подалися на острів Круглик, на юшку. Вочевидь, вечірка вдалася, адже наступного дня Юрій Нікулін зателефонував у міліцію та запросив до себе в номер заступника начальника місцевих правоохоронців. Говорив чомусь сумно і надломлено. З’ясувалося, що дружина Юрія Володимировича не пробачила йому нічної міліцейської юшки і разом з синами поїхала. У компанії нових друзів та масандрівських “чорних докторів” Нікулін провів ще кілька днів. Наслідки не найкращого у сімейному плані відпочинку не були надто трагічними – наступного літа актор знову приїхав до Канева. І приїхав би ще, адже у його книзі “Майже серйозно” є такі слова: “Як би хотілося взяти відпустку та поїхати відпочивати у Канів…”

Людмила Зикіна залишилася живою завдяки… алергіїї

Одна з найпопулярніших виконавиць народних і патріотичних пісень за часів розквіту Радянського Союзу, на той час народна артистка Російської Федерації Людмила Зикіна з гастролями у Черкасах перебувала у травні 1972 року. Концерти у філармонії мали приголомшливий успіх, фронтовики буквально обожнювали Людмилу Георгіївну, чимало пісень якої напередодні 27-ї річниці Перемоги мали особливе звучання. Для них улюблена співачка з власної ініціативи влаштувала кілька концертів у Будинку вчителя. Цікаво, що проходили вони у перерві між основними виступами на тодішній головній сцені області. Зикіна сідала у старенького філармонійного “Москвича” і мчала за кількасот метрів на “вогник” до ветеранів, виконувала зо три пісні та знову поверталася до “високого начальства”. І так – три дні поспіль.

Наступним містом, у якому мала виступати Зикіна, був Харків. Однак, Людмила Георгіївна раптом занедужала. Наймовірніше, то була алергія, що у наших краях в травні не дивина. Тож на Слобожанщину музиканти вилетіли без солістки. На підльоті до Харкова літак зазнав аварії, загинули майже всі… А Людмилі Георгіївні, якій тоді було 43 роки, судилося ще довге і щасливе творче життя.

Вольф Мессінг не зміг виступити, бо у клубі були танці

Ще до війни Вольф Мессінг зажив слави неперевершеного телепата, гіпнотизера й оракула. Як не дивно, у шарлатанстві його не звинуватили. Навпаки, на пророцтва Мессінга зважав сам Сталін. Кремлівські літописці згадують такий випадок. Одного разу “вождь народів” особисто запросив Вольфа Григоровича на зустріч. Уважно вислухавши коротку лекцію про приховані можливості людини, Сталін раптом запитав, чи зможе гіпнотизер вийти з Кремля, якщо охорона отримає вказівку його не випускати. Мессінг відповів, що безперечно зможе. І безперешкодно пройшов повз кілька караулів. На запитання, як йому вдалося це здійснити, відповів: “Товаришу Сталін, ви віддали наказ не випускати Мессінга, а через пости я йшов як Ворошилов. Охорона бачила в мені Ворошилова, розумієте?”

Перевірили, і Сталін більше ніколи не ставив під сумнів здібності цієї надлюдини. А після того, як зароблені на концертах кошти Мессінг передав для будівництва військового літака, вождь став особисто йому сприяти. Ось така неординарна особистість завітала на Черкащину у середині 1960-х. Утім, людина-легенда чомусь не зустріла тут надто теплого прийому. В обласному центрі відбулося два відносно успішних концерти-лекції, а коли Мессінг вирушив у райцентри, там глядачів у залах можна було полічити на пальцях. “Приземлені” селяни не надто цікавилися матеріями, які не можна було “помацати”. Тому на пропозицію прийняти Мессінга в одному з районних будинків культури, його завідувач відповів: “У нас за графіком сьогодні танці! І заради якогось Мессінга їх ніхто не відмінятиме”. Тому організатори туру вже не надто і дивувалися. Від ідеї просвітлення на предмет високих матерій черкаської глибинки довелося відмовитися.

Алла Пугачова відстала від поїзда

Навесні 2004 року на черкаському залізничному вокзалі загубилася сама Примадонна, ще й із чоловіком. Коли зіркова пара туди прибула, з’ясувалося, що залізничники, “не зважаючи на особи”, вже відправили потяг із власним порожнім вагоном Алли Борисівни та Філіпа Бедросовича до Сімферополя. Ошелешені таким перебігом подій, ті кинулися наздоганяти поїзд автомобілем, але діставшись найближчої станції лиш побачили, як той мчить повз них у південному напрямку.

Коли ж довідалися, що зупиниться він лише через 200 кілометрів, Пугачова вирішила припинити погоню і заночувати у аж ніяк не зірковому готелі.

А Кіркорову довелося їхати далі, вранці він вже мав бути в Ялті. Нарешті схаменувся екіпаж поїзда – не бажаючи наразитися на неприємності, він надто довго “не турбував” непередбачуваних артистів. На першій же станції “пугачовський” вагон відчепили та відправили на станцію, де ночувала зірка. Повідомивши залізничникам все, що вона про них думає і так як вміє, Пугачова дісталася Криму лиш наступного дня.