Виступ 10-річної учасниці із Черкас Каріни Солод на вокальному шоу “Голос. Діти” на "1+1" став одним із найемоційніших за всю історію проекту. Попри те, що дівчинка бачить серцем, вона не побоялася заспівати на великій сцені та до сліз розчулила Потапа та Тіну Кароль. Журналіст Zmi.ck.ua вирішив поспілкуватися з Каріною та її мамою, щоб дізнатися про творчі плани та мрії маленької зірки.

- Каріна, розкажи з чого почалося твоє захоплення музикою?

Каріна (далі – К): Я співала із самого дитинства. Мені завжди це дуже подобалося.Я мрію стати співачкою і бачити. Хотіла б дарувати людям радість, тепло і частинку своєї душі.

Мама (далі – М): Вона співала років із півтора – одразу, як тільки почала розмовляти. Розповідала віршики, постійно складала якісь мелодії, ну і сказала “мама, я хочу стати співачкою”.

- Як вважаєте, чи є в Черкасах можливість для дитини розвиватися як співачці?

М: У Каріни сильний педагог – Наталія Дмитрівна Суботова, яка є керівником вокальної студії "Нон-стоп". Я її дуже довго шукала. Складність була в тому, що дитина не бачить, а її треба навчити як правильно відкрити рота, як взяти ноту. Насправді це тисячі нюансів. Наталія Дмитрівна погодилась, сказала:“давайте спробуємо” і ось вже четвертий рік ми з нею. Спочатку, звичайно, всім було складно, але вона знайшла підхід до Каріни, за що ми їй дуже вдячні. Це цілком складно навчити дитину не просто співати, а саме робити це правильно.

"Голос. Діти"

- Скажіть, як виникла ідея взяти участь у шоу?

М: Каріна слідкувала за цим проектом на телебаченні і три роки тому сказала, що теж хоче взяти участь у ньому. Поїхали ми не відразу, тому що спочатку були якісь внутрішні бар’єри, боялися раптом щось не вийде. Потім спробували себе в місцевому конкурсі "Голос ЦДЮТ". Потім прийняли рішення, що потрібно їхати далі. Мабуть, усьому свій час. Вже нічого не боялися, просто зібралися і попрямували на кастинг.

- Що ви можете розповісти про закулісся вокального телешоу?

М: Там все дуже гарно, на високому рівні. Особисто мене вразило надзвичайно добре ставлення до кожної дитини. Нас провели, все показали, підказали. Було видно, що люди працюють у команді, як одна велика сім’я. Хочу сказати, що ми поїхали туди не з ціллю крику про допомогу. Насамперед,я хотіла здійснити мрію Каріни. Але до нас самі почали підходити люди і казали, що готові нам допомогти. Мені спочатку було незручно, але нас переконали, що всією Україною зібрати кошти буде простіше. І коли я відчула цю допомогу й підтримку з боку абсолютно незнайомих людей, зрозуміла, що є ще добрі серця, яким небайдуже чуже горе. Я й сама з дитинства привчаю своїх дітей, що потрібно допомагати іншим людям. Каріна, наприклад, завжди бере участь у місцевих благодійних акціях, на які запрошують нашу студію. Вона щоразу каже “мама, я піду”.

- А що найбільше запам’яталося із перебування на шоу?

К: Мені сподобалося співати на великій сцені та відчувати всіх тренерів, які там були.  

- Хто із тренерів тобі сподобався найбільше?

К: Найбільше сподобався Потап. Якщо мене виберуть наступного разу, то піду до нього.

М: Каріна вдома часто згадує, як її ніс на руках Потап. Я вам не можу передати, яке це було для неї щастя. Загалом найголовніше те, що донечка ентузіазму не втрачає. Вона сказала: “мама, я наступного року буду бачити і знову поїду на "Голос.Діти".

- Ви відчули підтримку після проекту?

М: Так, і дуже значну. І після проекту, і після випуску сюжету "ТСН". Коли по телевізору оголосили мій номер телефону, мені відразу почали дзвонити люди з різними питаннями. Одні просто записували номер картки, інші – зверталися по поради щодо виховання дітей із подібною хворобою. Я завжди намагаюся відповісти усім і дуже ціную таку підтримку.

- Чи думали взяти участь ще в якихось талант-шоу?

К: Я б все-таки хотіла знову піти саме на "Голос. Діти".

М: Ми поки що не задумувалися над участю в інших проектах. Взагалі в Каріни зараз графік дуже щільний. У неї майже щодня музика, заняття на фортепіано, сольфеджіо, вокал 2-3 рази на тиждень. До того ж, школа й заняття з англійської мови.

К: У мене відносно вільна лише середа і п’ятниця.

- Ми бачили Каріну на великій сцені, а яка вона вдома?

М: У мене діти живчики, вони постійно прагнуть йти вперед, рухатися й мене заохочують це робити. Не сидять на місці по кілька годин, самі знають, що можна, а що ні. Наприклад, я не можу змусити Каріну їсти морозиво, тому що вона сказала "мені не можна".

Взагалі я вважаю, якщо дитина не хоче нічим займатися – значить винні батьки. Десь щось пропустили, не підтримали, не зацікавили. Дітей потрібно не лише слухати, а й дослухатися до них. Якщо ми, батьки, будемо чути своїх дітей, то буде набагато простіше. Адже діти – це теж особистості. Інколи вони дають доречніші поради, ніж дорослі люди, розмірковують логічніше. Якщо ми будемо їх сприймати як особистостей і буде контакт, то можна підкорити багато вершин.

К:  Я завжди вірю, що у нас все вийде.

- Ви завжди підтримуєте Каріну в її починаннях?

М: Звичайно, адже ми живемо заради дітей. У мене дві дівчинки (Каріна, 10 років і Вероніка, 6 років, - ред.) І як я, будучи адекватною мамою, не зроблю все для того, щоб здійснити мрію своєї дитини? Зрозуміло, якщо Каріна захоче полетіти в космос, то це буде обговорюватися, може зупинимось на тому, щоб політати на літаку (сміється). Але це наше майбутнє, сенс життя. Я вважаю, що ми, батьки, поки наші діти ростуть, повинні дати їм максимум того, що ми можемо.

- Каріна, чи є люди, з яких би ти хотіла брати приклад?

К: Мені хотілося б бути схожою на маму.

Хвороба

М: У сім місяців Каріні поставили діагноз атрофія зорових нервів і синдром де Морсьє. Щодо останнього я не згодна, тому спочатку ми полетимо на консультацію та повне обстеження. Я хочу, щоб Каріні поставили точний діагноз.

- Попередній діагноз ставили в Україні?

М: Так, і з часом я все більше переконуюся, що він частково хибний, оскільки мені часто телефонують мами дітей із синдромом де Морсьє і кажуть, що діти не розмовляють, не хочуть їсти. Ось це і є симптоми цього захворювання, а в Каріни вони відсутні. Безперечно,для цього було покладено дуже багато зусиль. Спочатку Каріна погано жувала, погано ходила, тому що вона не бачить, не орієнтується в просторі. Але щоденна важка робота дала свої плоди. І знову ж таки любов, взаєморозуміння, віра та надія. Я переконана, що вона буде бачити. І Каріна цього дуже хоче.

К: Кожен вечір, коли лягаю спати, я читаю “Отче наш”. Я хочу, щоб Бог дав здоров’я усім дітям.

- У найближчих планах у вас обстеження за кордоном?

М: Так, діагностика в Ізраїлі. А там після прильоту вже будемо дивитись, вирішувати, що робити далі. Дехто каже, що ми нічого не доб’ємося, але ми вважаємо, що все можливо.

К: Це навіть не обговорюється. Лише прагнення і бажання! Все як забажали, так і зробимо.
 

Номер картки Приватбанку мами Каріни: 5168757238886040 (Солод Тетяна Володимирівна)

Номер телефону мами: 093 470 6536 

 

Підготувала Ірина Хрипун