Zmi.ck.ua пригадує, якими для міста Черкаси були роки Собаки у минулому.

1898-й: Культ цегли

Черкаси – повітове місто з населенням 25 тисяч жителів у 3 тисячах міщанських будинків та хат. Серед наших праземляків 18 тисяч православних, 5,5 тисяч євреїв, півтори тисячі старовірів. Як на ті далекі часи, Черкаси потужні промислово. Тут діють цукрозавод, дві махорочні фабрики, десяток тартаків, кілька цегелень. Цей бізнес особливо швидко розвивається і цегли хочеться усім. Тому 1898 року міським головою городяни обирають власника цегельного заводу Рудольфа Гаммера.

1910-й: Крутий Куліш

У 40-тисячному місті – нові пріоритети. Відтепер це великий транспортний вузол і курорт. У 1910 році пристань у Черкасах прийняла 835 суден та 365 плотів. Розпочалося будівництво залізниці Бахмач – Одеса із мостом біля Черкас, уведеним в експлуатацію 1912-го.

Час Соснівки: кількадесят тамтешніх дач активно винаймаються заможниками з Петербурга, Києва, Варшави.

Тут щосили торгують. У місті налічується півтисячі крамниць та лавок, 400 з них єврейські. Найбільше бакалійних та м’ясних, 135 та 51 відповідно. Місто знане як ярмаркове,  стабільно по чотири торжища на рік.

Початок ери найавторитетнішого за старих часів міського голови Черкас, домовласника Марка Кулеша, звичніше – Куліша. В часи, коли “мер” обирався на два роки, громада довірила йому чотири терміни, тож 1910 – 1918.

У серпні в Черкаси прийшла авіація – на військовому плацу казбетські брати Касяненки випробували свого свого першого аероплана.

1922-й: Червоне і чорне

“Велика депресія” невеликого міста, чисельність населення якого після Першої світової, подій 1917 – 1921 років та відповідного соціального хаосу, скоротилася до неповних 30 тисяч осіб. Найбільші заводи законсервовані, менші націоналізовані, але через дефіцит будь-якої сировини теж переважно стоять.

Після неврожаю 1921 року, у наслідках посиленого відомими більшовицькими “методами”, вкрай гострим є продовольче питання. До рубежу катастрофи його доводять біженці з Поволжя, яких тут тисячі. Кількість посівних площ у повіті становить лише 25% дореволюційного рівня, худоби за цей час стало менше наполовину.

Не краще з паливом. Тієї зими міщани топили усім, що горіло, але багатьом й це не допомогло. Директива про “Мобілізацію усіх сил на заготівлю палива”, оголошена повітовим профбюро ще у жовтні 1921 року, конкретно для населення “відчутних наслідків не мала”.

Небачено розгулялися смертоносні епідемії. “В 1922 году заболеваемость сыпным тифом (на 10 тысяч населения) составила 416, возвратным тифом – 712, брюшным тифом – 47. Эти показатели в Черкассах были самыми высокими по сравнению с другими городами Советской Украины. Наряду с тифами в городе и уезде свирепствовали эпидемии оспы, дизентерии и других инфекционных заболеваний. Голод, в сочетании с эпидемиями, привел к снижению рождаемости и очень высокой смертности населения. Показатель смертности в Черкассах в 1922 году (на 1000 жителей) составлял 48, показатель рождаемости – 16”, –  напише згодом у своїй монографії дослідник історії черкаської медицини С. Гончаров.

Реально “собачий” рік в найгіршому значенні цього слова.

1934-й: Успіхи “із запахом”

Інформація про голодомор початку 1930-х давно витіснила будь-яку іншу тогочасну, а між тим вона вельми цікава. Черкаси 1934 розвивалися, насамперед, промислово, комунально та як здравниця. Тут діяло близько 20 підприємств: Рафзавод, Машбудзавод, Дротово-цвяховий, Деревообробна фабрика, Плодозавод, Швейна фабрика, Махорочна фабрика та інші. Саме на “махорці” того року була завершена повна механізація розфасовки сировини, що дозволило збільшити випуск продукції до двох тисяч пачок на добу та тим самим зробити її провідним в Україні у своїй галузі.

1934-й – один з найуспішніших років довоєнної Соснівки: за сезон тут оздоровилося 12 тисяч осіб з усієї республіки.

Ще 1932 року у Києві архітектори “Діпроміста” розробили проект комплексного планування розвитку для 42-тисячних Черкас. Згідно нього чітко розмежовувавлася житлозона (центр почав забудовуватися 3- та 4-поверхівками, частина яких збереглася дотепер) та промзона, яка мала розвиватися в районах Дніпра, залізничної станції та Рафзаводу. Як по теперішньому – Генплан – активно втілювався.

На цому фоні “великих успіхів” містянам страшенно дошкуляла така “дрібниця”, як... Ну як би це солідно. Скажімо – централізована утилізація продуктів їх життєдіяльності. І не дивно, адже асенізаційний транспортний обоз налічував лише 20 коней, а решта будувала соціалізм. Тому відповідні потреби Черкас задовольнялися всього на чверть. Мовою тодішньої періодики це звучало так: “Боротьба за санітарний стан міста ставить, як невідкладне завдання, рішуче поліпшити асенізаційну справу. У першу чергу треба організувати як слід асенізаційні поля та кількісно збільшити астрасанобоз комунального господарства”.

1946-й: Відроджені

До війни у віданні Черкаської міськради перебувавло 723 житлових будинки, при обороні та звільненні міста 84 з них було знищено, ще близько 100 потребували капітального ремонту. І саме вирішення цього питання сильно “буксувало”, адже першим завданням безальтернативно стояло те, аби відбудувати підприємства та якнайшвидше перевершити довоєнні промислові показники. Тому упродовж 1944 – 1946 років відбудували лише 52 будинки.

Напротивагу – так цитата: “На початку 1946 року Черкаська ватно-швейна фабрика мала лише дві швейні машини, а до кінця вже 109. Промартіль “Текстильник” в 1946 році випустила 30200 хусток, 5900 скатертин, 5000 ковдр, 2300 метрів тканин. 16 із 33 підприємств Черкас достроково виконали плани першого року четвертої п’ятирічки. Успішно розгортали роботу нові підприємства міста, які стали в ряди діючих в післявоєнний період: судноремонтний завод і трикотажно-рукавична фабрика”.

Соснівка знову “в строю” – за рік в її санаторіях оздоровилося 4 тисячі люду, переважно фронтовиків.

І все б добре, якби не страшна посуха та її смертельні наслідки вже наступного року...

1958-й: Початок кінця старого міста

Пропоную полишити промислові пріоритети та зазирнути в мирне життя 82-тисячних Черкас вже хрущовських часів.

Від лютого “столиця” молодої, але тепер вже орденоносної області, пережила чимало культурних моментів. Зокрема – це анонс будівництва міського Палацу культури (який, зрештою, став приміщенням драмтеатру), уведення в експлуатацію другої черги стадіону “Колгоспник”, початок тотального озеленення Черкас, внаслідок якого “площа насаджень загального користування” збільшилася із 23,3 до 277, 5 гектарів, поява нових клубів при заводах і фабриках...

А ще саме тоді почалося знищення старого Дніпра. “К концу года коллектив Черкасского лесхоза успел очистить на дне будущего моря 300 гектаров . Все переселенные граждане получат за государственный счет жилье в новых районах”. Тобто 1958-й – рік появи нових Черкас без своїх споконвічних Митниці та Подолу. Цього ж року з початком роботи тресту “Черкасхімбуд” зі спорудження підприємств великої хімії місто пішло відповідним заданим партією курсом. Це – ще одні нові Черкаси.

1970-й: “Подарунки Іллічу”

Нас вже 160 тисяч, а за темпами приросту населення Черкаси посідають одне з призових місць у Союзі. І це – точно, адже до 100-річчя вождя Всесоюзним переписом вирішили полічити усіх його “вдячних нащадків”. Звісно, до дати підготували чимало трудових звершень. Без жартів: відповідні подвиги – це нові види продукції з Машбуду, вафельниці для випікання печива на газовій плиті. Це цукерки “Півникові гребінці” з макаронної фабрики. Це 35 тисяч надпланових повстяників, тобто валянків, з валяльно-повстяної фабрики. Це екстракти водяного перцю та подорожника галено-фармацевтичної фабрики...

Торгівля розжилася на “Мліївську красуню”, “Каштан”, “Ювілейний” (це той гастроном, на який дивився вождь ще й на початку 1990-х).

Феєрично гастролює країною естрадний оркестр черкаських таксистів “Зелений вогник”. У Ювілейному парку відкривається архітектурно-новаторський готель “Турист”, а на Казбеті мій з дитинства “основний” кінотеатр “Зірка”...

1982-й: Прощавайте, радянські Собаки!

Рік, безперечно, пам’ятний.10 листопада раптово, хоча насправді – очікувано, скінчився “золотий застій” і як з’ясувалося згодом, цей факт спричинив незворотні процеси для всього СРСР. Ну та то далеко. Тут – як у Багдаді.

Відкривається магазин “Кооператор”. Радує око нова Перша поліклініка, бо незвично збудована “увисоту”. Завершено реконструкцію скверу при облраді, там встановлено нову чашу фонтану. Наприкінці року головний архітектор міста Валерій Холковський представляє нове рішення території, яка до 40-річчя Перемоги стане Площею Слави. Там будуть цікаві у вирішенні житлові будинки, дитяча бібліотека, дитяче кафе (таким стала “Зірниця”, вже й не згадаєш), дитячий кінотеатр, фактично новий Піонерський парк.

Розростається Південно-Західний район, в перспективі окреслюється Митниця...

1994-й: Веселі, браття, часи настали...

Нудний, депресивний та заполітизований морок при зарплаті в кількадесят тисяч купонів. Втім, це лише еквівалент 20 – 30 доларам. А ціни! Ну ось, пару позицій станом на 1 січня: яловичина – 790, ковбаса напівкопчена – 1200, масло – 1000, яйця – 300 за десяток. До кінця року всі ми вже були мільйонерами...

В області зареєстровано близько 50 осередків політичних партій, рухів та громадських організацій.Час тотальної при(х)ватизації. Більш-менш стабільно та навіть зі зростанням показників працюють молокозавод да пивоварний, але загалом промислове виробництво скоротилося на 30% навіть у порівнянні із попереднім, теж в контексті жахливим роком.

Закінчення головування Марка Літовського та початок “ери” Володимира Олійника. О, знаменита була історія. Не дочекавшись офіційних результатів виборів, Володимир Миколайович заліз до робочого кабінету ще чинного міського голови, за що реально дістав від нього по пиці. Пособачилися – ого-го! І отак же доля розпорядилася: один емігрував до США і став там добропорядним та шанованим пенсіонером, інший – і тут вже важко класифікувати як воно називається і ким він став – у протилежний бік. Ну та полишимо. Не рік, а трагедія. Про кримінальну ситуацію в Черкасах краще взагалі не згадувати. Ще гірше, аніж зараз.

2006-й: Крайній в запряжці

Згадувати вибори наших мерів не конче, але ж як затягує! А тут така нагода, Сергій Олегович. У листопаді він сів у перше міське крісло після фальсифікацій, усунень, опротестувань, виборів-перевиборів, – одним словом – справжньої собачої веремії, – за участі Анатолія Волошина та Валерія Пащенка. Упродовж року вона реально усіх задовбала, тому-то переміг перший-ліпший зі сторони. Отака технологія.

Формат присилує до лаконічності (що не надто вдається), тому, як кажуть у таких випадках – “лише заголовки”.

Собача холодрига у січні з місцями до –34С. Лютий, втім, теж видався не набагато теплішим. Та він запам’ятався ще й початком цукрової кризи: о, Боже, – 4 грн за кіло! У березні біля філармонії в гіпсі увічнюють Василя Симоненка, слабодухі непритомніють. Назавжди зупиняється “Хімволокно”. Квітень – драмтеатр стає академічним, а в жовтні цього статусу удостоюється й театр ляльок. “Золотий дубль” наших волейбольних дружин: “Круг” та “Азот-Спартак” стають чемпіонами України. Липень – комунальний шок, різко здорожчало абсолютно все. У вересні Черкаси відзначають 720-річчя. І хоча незадовго до цього пафосно відзначають День Європи, тут розкривається все наше єство: найдовший у світі бутерброд з салом, велична скульптура Вареника, шарова горілка від генспонсора. У жовтні – День козацтва, продовження колоритної гульні. Іра Краснянська уперше за купу літ приносить Україні “золото” Чемпіонату світу зі спортивної гімнастики. Ну й ще два приємних “рекорди” того року – в Черкасах, щоправда – яснозіркою та уманчанкою, – народжено дві трійні...

***

На цій радісній ноті й завершимо оповідку про роки Собаки. Бачите, які вони різні. Утім – хорошого таки було більше. Будемо вірити, що Пес не покусає нас і цьогоріч. Аби тільки самі себе не загризли...

Борис Юхно,

спеціально для Zmi.ck.ua