Кожен із нас іноді переживає такі моменти, коли душа опускається в п’яти, серце шалено відбиває ритми в грудях, а мозок в паніці шукає вихід! Часом серце може завмирати не від висоти, павуків чи комах, а від звичних на перший погляд речей...

Всього існує близько 200 людських фобій, серед них є як цілком нормальні, так і надзвичайно дивні, наприклад, алліумофобія – боязнь часнику, або ауранжефобія – страх перед помаранчевим кольором. Автор Галина Мазур боїться, що вхідні двері її квартири будуть відкритими, тому посеред ночі може прокинутися і панічно їх перевіряти. Журналістка in.ck.ua знайшла інших черкасців, які погодилися поділитися своїми нестандартними та потаємними фобіями.

Катерина Кривопишина, маркетолог:   

«У мене начебто ніколи не було фобій, але нещодавно з’явилася одна. Я боюся… замкнути кішку у пральній машинці і "випрати" її! Одного разу наша кішка привела п’ятеро кошенят, і два місяці вони росли в нашій квартирі. Звісно, сидіти у вольєрчику вони не хотіли, росли дуже швидко, і коли ми приходили з роботи, їх доводилося діставати з різноманітних місць. Хтось спав у шафі, хтось – під диваном, а одного разу білосніжний котик заліз до пральної машинки, наповненої світлою постільною білизною, і там... заснув! Добре, що, прийшовши з роботи, я спочатку зібрала і перерахувала всіх котів, а вже потім зайнялася хатніми справами і ввімкнула машинку. Але що було б, якби ні... якби я на автоматі її запустила! Було так страшно! Після цього випадку я завжди перевіряю, де наша кішка, перш ніж ввімкнути машинку, і дуже боюся забути це зробити. Це нагадує міні-фобію. Часом можу навіть вимкнути машинку, гукати та шукати її, доки не переконаюся в її безпеці».

Артем Пурик, професійний більярдист:

«Моя фобія – це тісні приміщення. Чотири стінки, котрі оточують тебе, або вузький тунель, по якому ти намагаєшся проповзти. Паніка з’являється, тому що тобі тісно, ти не можеш покрутитися або повернутися. Мабуть, це можна порівняти з фільмом жахів, коли когось ховають наживо в труні. Відчуття – проявляється воля до життя».

Анастасія Харишук, спортсменка:

«Я боюсь дзеркал в темряві, намагаюсь не зазирати у них, бо потім швидко тікаю. Раптом там буду я, неначе відображення, а потім так раз – і відображення повело рукою! А ще боюся, коли вода “цвіте”, коли у ній багато водоростей. Пропливаю повз них, а вони ноги лоскочуть, здається, наче волосся утоплеників! Якби не моя бурна фантазія, я, можливо, нічого і не боялася б, але ж я все люблю уявляти!»

Наталія Прилипко, громадська діячка:

«Один із моїх страхів – це ігри у воді. Паніка та хвилювання виникають, коли молодь починає дурачитися, “топити” одне одного або надовго пірнає під воду, запливає на глибину або перепливає річку. Для мене навіть ігри з м’ячем у воді мають бути на максимально безпечній глибині. Витоки цього страху легко пояснити. Я двічі маленькою ледве врятувалася: одного разу із кладки впала, коли гралися із сестрою, а іншого в компанії рідних і друзів заплила на кругу і булькнулася! Винирнула всередині нього і не могла зрозуміти, де я і що робити».

Олександр Вовченко, студент:

«Я маю тріпофобію – це панічний страх перед різноманітними отворами, наприклад, отворами у бджолиних сотах, хлібобулочних виробах, порами і вуграми на шкірі. Вперше відчув, що це неприємно, коли моя дівчина скинула зображення різноманітних кластерних отворів. В моєму випадку реакція не сильна, я не маю панічного страху, але відчуваю огиду і бажання прибрати їх зі свого оточення. Подібна реакція виникає тільки на деякі кластерні отвори. Здебільшого відчуваю огиду саме до отворів, які можна побачити у живих організмів».

Ірина Биченко, випускниця ВНЗ

«Я боюсь бомжів та п’яних людей. Коли їх бачу, здається, що він зараз на мене нападе і почне бити. Найбільше боюся, що доторкнеться до мене. Емоції зашкалюють: страх, панічні атаки, можу тікати або ховатися. Якщо йду не сама, починаю кричати людині поруч: "Зроби бігом щось!". Завжди чомусь думаю, що вся увага таких людей прикована до мене, тому починаю ось так панікувати».

Ліна Зеленецька, копірайтер:

«Боюся літати літаками. Подорожувала так лише раз, але зрозуміла, що краще буду їхати 12 чи навіть більше годин в автобусі, ніж летітиму літаком. Страх пов’язаний з терактами або несправністю сталевого птаха, адже від тебе нічого не залежатиме у такий момент»!

Олександр Стрельчук, журналіст:

«Я боюся спілкуватися з людьми, які хочуть все контролювати і всіма командувати. Нещодавно у справах мені довелося познайомитися з одним посадовцем. До цього я бачив, як він поводить себе в роботі – намагається контролювати людей, процеси і навіть час. Людина віддана своїй справі. Я помітив, що у нього навіть стиль мовлення командний, наче тебе хочуть контролювати. Це неприємне відчуття. Ця людина, знаючи лише моє ім'я, за 8 хвилин знайшла мене у ВСІХ соцмережах. Тоді я зрозумів, що реально боюся мати справу із таким типом людей. До цього я тішив себе думкою, що, як Гаррі Поттер, боюся лише самого страху».