Їй 20 – і вона “універсальний донор” . Готується втретє здати кров. Йому 75 – і він уже став “братом по крові” не одному десятку людей та отримав звання “Почесного донора”. На рахунку – 80 здач крові.

“Інфоміст” розповідає про “найкращу частину суспільства”, людей, які своїм добрим вчинком рятують життя. День донора започаткований 14 червня 2004 року Всесвітньою організацією охорони здоров’я для вшанування донорів, які здають кров і рятують життя людей. З 2005 року це свято пішло у загал та почало відзначатися у багатьох країнах світу, зокрема й в Україні.

“Якщо не я, то хто?”

20-річній студентці ЧДТУ Наталії Носаченко дозволили стати донором лише півроку тому. У кінці червня вона має йти на третє здавання.

– Я хотіла стати донором напевно років з 15-16-ти, а потім дізналася, що лише із 18 дозволено. Чому з’явилося таке бажання? Та тому що, якщо не я, то хто? Якщо комусь буде потрібна допомога, то чому я не можу це зробити. Вдома батьки-лікарі відмовляли мене. У тата був випадок, коли йому занесли інфекцію під час такої процедури. Вони говорили, що це не завжди є безпечно. Але я подумала, що можна ж спробувати один разочок. Коли мені виповнилося 18-ть, я пішла у пункт здачі крові, але мені сказали: “Ваша вікова та вагова категорія дуже низька, і ви поки не можете здавати кров”. І так це тягнулося два роки. Нарешті у 20-ть я здійснила свою мрію, – розповідає із захопленням дівчина.

Вперше вона стала донором потайки від рідних та друзів. Хвилювалася, що відмовлять або забракне сил, але потім відчула піднесення.

– Я нікому не сказала. У січні була якась акція. Я побачила анонс о 12-тій ночі перед днем її проведення. А вранці прокинулась і просто поїхала туди. Пригадую, дуже хвилювалася, чи мені нарешті дозволять, чи приймуть. Ніби все вдалося, я дійшла до пункту, де уже мали брати кров і тут переді мною хлопець знепритомнів. Усередині відразу “завівся черв’ячок”: “А може не варто? А якщо не зможу?” Та потім я сама себе переконала: “Ти сильна. Ти впораєшся”. І все: лежала на кушетці, рахувала, щоб не паморочилось у голові, стискала кулачок… А потім ти виходиш, а в тебе такі відчуття, що не можу передати це словами. Це коли ти довго чогось чекав, воно здійснилося, а ти ніби радий цьому, але не можеш повірити, – пригадує студентка.

Дівчина говорить, що на власні очі переконалася у тому, що це безпечно та корисно. Після першого разу у неї з’явилося бажання допомогти якомога більшій кількості людей. Тому вона зареєструвалася на сайті ДонорUA, побачила, що там є реципієнти, які потребують її крові.

– Коли я прийшла наступного разу, то запитала, чи можу допомогти якомусь конкретному пацієнту. У мене група “1 -“. Тоді мені сказали, що моя кров буде корисною у будь-якому випадку, бо я – універсальний донор. І коли я це почула, то в мене виникло ще більше бажання допомагати людям. Я агітувала друзів, у соцмережах пропагую здоровий спосіб життя та донорство, – говорить дівчина.

Мріє стати “Почесним донором”. Вона уже навіть розрахувала, що отримати це звання зможе у 27-28 років. Головна ж мета – рятувати людей та популяризувати таку допомогу.

“Чи бачу я людину, чи ні, але моя кров їй допоможе”

Говорить, що за молоддю – майбутнє і почесний донор України Леонід Калініченко. У свої 75-ть років він 80 разів здавав кров та заснував ГО “Почесних донорів України” у місті Черкаси. Вперше здав кров у 21-річному віці.

– Це було давно-давно. Ще я служив у армії, був старшиною батареї, і мій підопічний обгорів. Коли я його побачив, він стояв на табуретці, а з нього звисали шматки шкіри, кров виступала. Мені стало страшно. Молодий хлопець тоді не розумів, що з ним трапилося. Ми його врятували, кров здавали, місяць лікували, але він, на жаль, лишився інвалідом. От із тих пір я почав здавати кров. Вирішив: як би там не було, але таких людей треба рятувати. Чи я бачу людину, чи ні, але моя кров їй допоможе. Таке моє покликання, – говорить Леонід Калініченко.

Після цього випадку він усе своє життя здавав кров. Після 50-ти років припинив. Однак і нині опікується організацією здачі для тих, хто потребує допомоги.

– Одні займались різними справами. А я вважав, що саме донорством треба займатися. Коли я чую, що мої знайомі стали багатими, визначними у своїх колах, я не шкодую, що я робив це усе своє життя. Я вважаю, що рятував людей. Мені присвоїли звання “Почесний донор СРСР”, а потім я став «Почесним донором України». Зараз очолюю громадську організацію «Почесних донорів України» міста Черкаси. Нас небагато лишилось у місті, близько 200 осіб і це люди старшого покоління, – розповідає донор.

Усі члени організації спілкуються та підтримують одне одного, допомагають та проводять роботи з організації безкоштовного здавання крові. Єдине, що обурює почесного донора – байдужість з боку влади та ігнорування законодавства.

– У нас є закон “Про Почесних донорів України”. Він ухвалений ще за часів президента Кучми. Але його важко назвати чинним. Там написано, що 50 % вартості ліків нам компенсують, однак, як і по усіх пільгових пунктах, ці норми не виконуються. Розумієте, це прикро, коли Почесний донор заходить у лікарню, а йому кажуть: “Платіть гроші». Він відповідає: «Так я ж Почесний донор України». «Ну той що? Хто вас змушував здавати», – розповідає Леонід Калініченко.

У минулому році на День донора вони отримали привітання від міської влади. Цьогоріч, за словами чоловіка, влада сказала, що не має на привітання коштів. Чоловік обурюється, бо ж для цих людей можна було б організувати невеликий концерт чи вручити по квіточці.

– Це для всіх свято. Бо правильно люди кажуть, навіть не знаючи, хто отримає твою кров, ти можеш бути впевненим у тому, що рятував людей, – говорить чоловік.

Як стати донором та чому це корисно?

 

В Україні нині діє автоматизована система рекрутингу донорів крові ДонорUA, основна мета якої – встановити швидкий контакт “донор – реципієнт”.  Цей проект  спрямований на координацію донорів крові та пропаганду безоплатного донорства в Україні. ДонорUA – це не лише “дошка оголошень” про те, що комусь потрібна донорська кров, а повноцінна система для донорів, реципієнтів, волонтерів та центрів крові. Нині у базі зареєструвалися 5196 донорів. З Черкаської області серед них лише 85.

 

На ДонорUA зареєстровано 8 людей з Черкас, які потребують донорської допомоги. П’ятеро – із маркером “Терміново!”. Щоб переглянути інформацію про реципієнтів та дізнатися групу крові, потрібно перейти за посиланням.

– День донора було визначено 14 червня, у цей день народився Карл Ландштейнер. Це видатний австрійський імунолог, який відкрив групи крові і започаткував наукові витоки переливання. Тоді й почалася ера трансфузіології. День започаткований не для того, щоб збільшити кількість донорів, а щоб висловити подяку людям, які знаходять час, здають кров і цим допомагають іншим, – каже головний лікар Черкаської обласної станції переливання крові Юрій Бульба.

На Черкащині кров здає лише 1 % від загальної кількості населення (близько 11,5 тисяч осіб). Окрім цього, на станції переливання крові започатковують акції, до яких привертають увагу різних верств населення – поліції, владців, працівників великих підприємств та пересічних черкащан.

– Є такий показник, як забезпеченість на одного жителя області. У нас він становить 7,1 мілілітри. Близько 30 % донорів здають кров за гроші, решта – безоплатно. Є у нас донори, які здають кров регулярно. Багато з них отримують звання “Почесного”. Таких в області 1645 осіб. Це ті люди, які здали 40 разів безоплатно кров, або 60 разів – плазму крові. Вони отримують пільги від держави: безкоштовні ліки, компоненти крові, можуть узяти відпустку у зручний для себе час, є позики на будівництво, 10 % до пенсії тощо, – говорить головний лікар.

Умови донорства

Той, хто зважився на те, щоб бути донором, має врахувати, що це можливо з 18 до 60 років. Людина має бути здоровою та мати при собі паспорт і приходити до нас на станцію переливання крові (Гоголя, 242) з 8-ої ранку. Чоловіки можуть здавати кров 5 разів на рік, а жінки – 4. Між донаціями має бути 2 місяці перерви.

Користь від здачі крові

Донорство – це тренування організму. Він стає більш витривалим до крововтрат, які можуть статися у будь-якої людини, також це і тренування імунної системи, людина стійка до інфекційних захворювань. Найголовніше, ти донор – ти здоровий. Коли приходить до нас людина, то вона безкоштовно обстежується на 4 досить серйозні інфекції. По-друге, – це моральне задоволення від того, що ти допомагаєш комусь. По-третє, це повага інших людей. Якщо ти донор, то чому я не можу бути донором? Так серед молоді поширюється ця хороша справа.