У Черкасах на розі бульвару Шевченка та вулиці Святотроїцька розташований будинок 1894 року. Нині його зовнішній вигляд дещо інший, ніж був до реставрації.

Люди, які жили чи працювали у цьому будинку розповідають про привида, повідомив Суспільному краєзнавець Сергій Ганницький. З його слів, існує місцева легенда.

"Дівчина, яка в кінці 90-х на початку 2 000 років навчалася в університеті і винаймала там кімнату, одного разу там побачила ніби постать, яка зайшла і пішла далі, ніби розчинилася. Що дуже вразило її. Через кілька років дівчина повернулася в Черкаси та пішла знову у той будинок — він вже був відреставрований і там розташовувалася аптека. Дівчина запитала у продавчині, чи не трапляється інколи щось дивне. На що продавчиня відповіла, що періодично бачила постать-привид, яка заходила у відчинені двері й розчинялася", — переповів Сергій Ганницький. За його словами, той нині ошатний будиночок з бульвару та Святотроїцької раніше мав зовсім інший вигляд: не було на його даху "вежі" з годинником і дверей по центру не було:

"Нині порівнювати те, що було і той вигляд, який будинок має зараз — це дві великі різниці. Будинок і внутрішньо, і зовнішньо змінився. Це вже не є старий будинок, а "варіація на тему. До реставрації він був іншим на вигляд та поділений на дві половини, тож мав 2 входи — з бульвару Шевченка та зі Святотроїцької".

Вигляд будинку до реставрації, світлина з архіву черкаського краєзнавця Бориса Юхна. Фото з фейсбуку черкаського краєзнавця Бориса Юхна

Про історію будинку також розповів черкаський краєзнавець Борис Юхно:

"Його ставили у 1895-1896 роках на замовлення заможного єврея. Будували старовіри. Проєкт взяли з популярного в ті часи каталогу Руска і Захарова 1830 року, який містив понад 200 варіантів подібних міщанських домів. По смерті власника у погромі 1919-го його покої поділили кілька сімей, а в 1920-х тут жив перший черкаський воєнком Григорій Рябоконь. Родом з Байбузів, вірний служака нової системи. Та однаково його “пустили в расход” 1938-го. А слідом квартирував той, хто сам “пускав в расход” цілими партіями: начальник місцевої “надзвичайки” Шумов. У війну будинок був “поранений”, але не смертельно. Після неї там знову зробили “вулик” на чотири сім’ї, які двома чи трьома поколіннями відносно благополучно жили в будинку аж до початку реконструкції. Ще з 1960-х років в одній з кімнат здійснювався попередній продаж залізничних квитків, а згодом на місце каси вселилася “укртелекомівська” майстерня. Отакий собі будиночок на розі бульвару і Святотроїцької".