Черкащанам розповіли, як насправді працює кінотеатр
Реклама
Жанна Красіловська, менеджер з маркетингу та реклами однієї із мереж кінотеатрів у Черкасах, розповіла, звідки беруться фільми, для чого потрібен прилад нічного бачення, та яку їжу таємно проносять із собою глядачі.
Про це повідомляє in.ck.ua.
Як фільми потрапляють на екрани кінотеатру?
Дуже багато людей думає, що фільми замовляють кінотеатри. Певний фільм за кордоном купує одна з компаній-дистриб’юторів, яких в Україні є близько п’ятнадцяти. Потім нам пропонують перелік, ми домовляємося про умови трансляції. За результатами цих переговорів беремо в репертуар фільм і транслюємо його. Майже всі фільми, які випускають у світі, потрапляють в Україну, окрім російських картин, які останнім часом ніхто не купляє, а також певних короткометражних чи “провальних” фільмів. Решту 95% світового репертуару отримати цілком можливо.
Про фільми, які показують в Києві, але не показують у Черкасах
Різноманіття репертуару залежить від кількості залів і кількості ефірного часу. У нас у двох кінотеатрах 8 залів і працюємо ми з 9:50 (перший сеанс) до 23:30. У цей період часу в залах ми намагаємося розмістити якомога більше фільмів, але не завжди виходить вмістити все, що хотілося б. Наприклад, фільм триває дві години. Ми додаємо до них трансляцію трейлерів і комерційної реклами плюс 15-20 хвилин перерви, під час якої працівники прибирають зал, а контролери запускають туди людей. Відповідно, ми втрачаємо купу часу, який можна було б використовувати для показів.
Коли ми беремо в трансляцію класний блокбастер, то жертвуємо декількома сеансами інших фільмів, хоч і хороших, проте менш популярних серед глядачів. Ми дуже залежимо від умов компанії-дистриб’ютора, часом вони дозволяють транслювати стрічку на одному-двох сеансах, а деякі вимагають, щоб фільм показувався у залі повний день. Дистриб’юторів багато, кожен висуває свої вимоги для отримання більшої кількості ефірного часу. От нам і доводиться маневрувати між ними і знаходити “золоту середину”.
Про покази фестивальних фільмів
Теоретично влаштувати кінофестиваль можна, проте не завжди наші бажання можна здійснити. Найцікавіше, що зараз на такі речі у Черкасах немає попиту. Ми могли б зробити, наприклад, фестиваль французьких фільмів уночі: ми можемо замовити стрічки і все організувати, але людей прийде дуже мало. Опитування в соцмережах демонструє відсутність інтересу до таких заходів. Як показує практика, навіть хороші фільми, які отримали “Оскар”, не мають попиту в Черкасах, більшість людей відвідує блокбастери.
Чому не можна займати чуже місце у залі?
У нас є квиткові контролери, які під час сеансів час від часу заходять до зали і перевіряють, на яких місцях сидять глядачі. Дійсно, часто люди полюбляють пересідати на місця-дивани, купуючи квиток за 50 гривень, замість 130 гривень. По-перше, на ці місця можуть прийти люди, які дійсно мають відповідні квитки, буде незручна ситуація. По-друге, в кінотеатрі регулярно відбуваються моніторингові перевірки з боку дистриб’юторів, а ми своєю чергою подаємо звіти, і ці результати мають збігатися. У разі виявлення невідповідностей на кінотеатр чекають штрафні санкції. Звичайно, тут не йдеться про незначні зміщення по ряду.
Чому не можна приносити на сеанс їжу і напої, придбані за межами кінотеатру?
Всі думають, що справа виключно у комерційній складовій. Проте справа в іншому: дуже багато людей приходить із фастфудом, піцою тощо. Руки після їжі такі глядачі полюбляють витирати об сидіння. Наступний глядач сідає на брудне крісло, за чистоту якого відповідаємо ми, а не той, хто його забруднив. На сеанс також приходять із салатами, придбаними у кулінарії супермаркету, ще й обіцяють їсти обережно. Після такої їжі важко прибирати зали між сеансами. Це може спричинити навіть зсуви у розкладі. Найгірше, що у таких ситуаціях ми безсилі, усе залишається лише на совісті глядача.
Про людей, які заважають іншим дивитися фільм
Протягом усього часу роботи кінотеатру на робочому місці знаходиться менеджер зміни, уповноважений вирішувати всі адміністративні питання. Зазвичай ми просимо припинити дії, які заважають перегляду стрічки, або ж робимо зауваження. Найсерйозніший захід на моїй пам’яті – людей вивели із зали. Ми вдаємося до таких дій, тільки якщо ситуація дуже конфліктна, глядач перебуває в нетверезому стані або дуже агресивний. Іноді, на жаль, у подібних випадках нам навіть доводиться зупиняти сеанси, щоб вивести людей.
Про “піратів”
“Піратство” карається дуже суворо, в цьому випадку ми маємо право викликати поліцію і заявляти на порушника. Ми завжди попереджаємо людей перед сеансами, що будь-яка спроба “піратської” зйомки карається законом. Якщо глядач фотографує екран чи викладає історії в соціальні мережі, до таких речей ми ставимося лояльно. Проте минулоріч була ситуація, коли контролер помітив, що компанія дівчат знімала фільм на фотоапарат. Ми вивели їх із залу, адміністратор провів бесіду і змусив видалити інформацію з носія. На щастя, у нас не було випадків, коли комусь вдалося відзняти увесь фільм.
Як контролер може бачити у темряві?
У нас є прилади нічного бачення, які дозволяють бачити усе, що роблять глядачі. Це питання дуже серйозне, зокрема й тому, що компанія-дистриб’ютор має технології виявлення, у якому кінотеатрі незаконно скопіювали фільм. Для нас потім це повернеться штрафами. Відповідальність несе не лише порушник, але й кінотеатр.
Про загублені речі
Речі зберігаються і чекають на повернення господарів. У нас якраз декілька місяців лежить телефон, який не вмикається, про нього досі не запитували. Гублять не лише телефони, але й каблучки, гаманці, забувають рукавички, шапки. Буває, що у людей крадуть речі в залі. Всі знахідки ми завжди повертаємо господарям.
Про кіномеханіків
Коли я прийшла на роботу в кінотеатр у 2014 році, тут було три плівкові зали – один в “Любаві” і два у “Дніпро-Плазі”. Робота кіномеханіків тоді була дійсно дуже складною: щоб запустити плівку, треба поставити важкі бобіни на проектор, а після відтворення зняти і перемотати плівку назад. Були випадки, що ми перевозили плівку з одного кінотеатру в інший, адже фільм ділився на дві бобіни і після показу однієї частини ми везли її в інший кінотеатр, після завершення – довозили другу. Сама плівка дуже важка, це була дійсно фізична праця, враховуючи кількість сеансів на день. Останні плівки, які я пам’ятаю – “Як приборкати дракона” і “8 нових побачень”. 1 березня 2015 року відбувся останній офіційний показ плівки. У зв’язку з цими змінами, робота кіномеханіків стала іншою.
Зараз проектори вже цифрові – це великі комп’ютери зі спеціальним програмним забезпеченням, які відрізняються від звичайних комп’ютерів, до яких ми звикли. З ними можуть працювати тільки спеціалісти. Якщо раніше у механіків було багато роботи з плівкою – різати, клеїти, перемотувати, то зараз потрібно мати більше знань у IT.
Чи можливо скопіювати фільми?
Кінотеатр отримує фільмокопію на звичайному хард-диску, ми його переписуємо, але одразу ж показувати його не можемо. До кожного фільму надсилаються індивідуальні електронні ключі, які підходять лише до певного проектора. Використати один ключ для двох проекторів неможливо. Крім того, є певні часові рамки дії, які дозволяють показувати фільм лише у передбачений ключем час. Наприклад, ключ до фільму “Поводир” для сеансу прес-показу був дійсний лише дві з половиною години. Тому маніпуляції, про які ходять чутки, фізично неможливі. Дистриб’ютор серйозно страхує фільм від конкордингу та незапланованих сеансів. Те саме стосується чуток про копіювання – фільм записаний у форматі, який не можна відтворити на звичайних пристроях, та й місця він займає понад 100 гігабайтів. Фільми можуть бачити кіномеханіки під час сеансу, така в них робота. Ніхто в кінотеатрі наперед переглянути стрічку не може.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть частину тексту і натисніть Ctrl+Enter