Корсунчанин Вадим Мазніченко на війні втратив руку й ногу, а згодом пробіг 10-кілометровий марафон.

АТОвець став одним із героїв нового спецвипуску “Viva! Переможці“, підготовленого командою журналу Viva! та ТСН. 

31-річний учасник АТО через міну втратив руку і ногу, шість днів пролежав у комі, але згодом навчився ходити, одружився та пробіг 10-кілометровий марафон.

Міна впала дуже близько

«Спочатку чуєш глухий звук, ніби стукає хтось. Потім свист. За свистом лунає вибух. Осколки розлітаються в усі боки. Мабуть, одна міна впала дуже близько від мене. Удар прийшовся на ноги, осколки пішли по мені від низу догори, – боєць пригадує, як отримав поранення. – Був шок, я навіть болю не відчував. Зрозумів, що щось не так із ногою, коли не зміг піднятися. Тоді відчув, що й права рука не реагує на сигнали мозку. Глянув на неї – суцільна рвана рана. Встиг покликати на допомогу і знепритомнів. Один раз до мене «достукалися» у вертольоті, під час евакуації. Спитали групу крові. Відповів, що маю ІІ (+) і знову відключився».

На фото: Олександр Мордерер, фотограф; Тетяна Рубльова, арт-директор студії Олександра Мордерера; Роман Торговицький, засновник проекту "Серце воїна"; Вадим Свириденко

На фото: Тетяна Рубльова, арт-директор студії Олександра Мордерера; Вадим Мазніченко

Лежав, як мумія, і дихав через трубку

Прийшов до тями через шість днів в Одеському військовому шпиталі. «Лежав, як мумія перебинтований, з трубкою в роті. Побачив, що ні ногу, ні руку врятувати не вдалося. До мене медсестри біжать із заспокійливими – вони ж готові до істерики в такій ситуації. А я на живіт показую. Вони спитали, чи там болить. Я помотав головою. Тоді спитали, чи хочу їсти. Кивнув», – розказує 31-річний хлопець.

У той же день почав самостійно дихати. Щойно з рота витягли трубку, попросив набрати кохану Яну: «Не пам’ятаю, про що говорили. Та і яка там розмова: просто всі плачуть і обіцяють, що все буде добре. Побралися ми майже через рік, – довелося чекати, поки мене поставили на ноги».

На фото: Тетяна Рубльова, арт-директор студії Олександра Мордерера; Вадим Мазніченко

Влітку 2015 року Вадиму та ще одинадцятьом українським хлопцям пощастило стати учасниками міждержавної програми, яка передбачала безкоштовне протезування американськими спеціалістами і тривалу реабілітацію. У величезному, «як з чотири аеропорти Бориспіль», медичному центрі у Вашингтоні Вадим провів 11 місяців. Звідти він вийшов сам. Із шістьма найсучаснішими протезами. Попри втрачену ногу і руку.

На фото: Тетяна Рубльова, арт-директор студії Олександра Мордерера; Вадим Мазніченко

Катався на лижах і велосипеді

«Протезування у США – це космос. Дуже багато зав’язано на програмному забезпеченні й технологіях. Наприклад, комп’ютер запропонує спеціальну, під твої потреби, відеогру – щоб якомога ефективніше відновлювати навички саме твоєї постраждалої руки. Прицьому, в тебе буде індивідуальний джойстик. Або якась мишка на п’ять клавіш, аби ще навчитися швидко друкувати», – захоплено пояснює Вадим.

За його словами, під час реабілітаційного періоду з кожним пацієнтом у США працюють десятки спеціалістів. Найголовніше – людину постійно змушують рухатися і витискати максимум зі своїх нових штучних кінцівок. «Я катався на лижах, на велосипеді, бігав, веслував, всього й не пригадати, – ділиться враженнями хлопець. – В один день приходить терапевт і так ніби ненав’язливо пропонує: «Ну що, поїхали постріляємо на полігон?» На наступний – вже хтось інший кличе плавати на «рівер».

На фото: Олександр Мордерер, фотограф; Тетяна Рубльова, арт-директор студії Олександра Мордерера; Вадим Мазніченко

Пробіг 10 км у марафоні

Велика кількість протезів, загальною вартістю понад $60 тисяч, пояснюється просто. Як рука, так і нога виконують різні типи діяльності. «Для руки є один парадний – виходити з дому, фотографуватися, не сильно навантажувати. Другий – побутовий, по хаті носити, цвяхи забивати. Третій розроблений для тренувань, у моєму випадку – для веслування, – розповідає Мазніченко. – З ногою та сама історія. Два протези призначені для ходьби, третій для бігу». Тепер Вадим тричі на тиждень відвідує тренажерний зал, де бігає щонайменше кілометр. Зізнається: біг поки дається нелегко, але дистанцію буде поступово збільшувати.

Готується представляти Україну на міжнародних змаганнях INVICTUS GAMES для ветеранів у Канаді. Восени 2016 року у США він подолав за 1 годину 27 хвилин десять кілометрів у щорічному марафоні на підтримку морської піхоти, у якому взяло участь 36 тисяч людей. Займається громадською роботою, допомагає ветеранам Черкащини захищати свої права.

Мазніченко просить усіх не вважати, таких як і він, ветеранів інвалідами. Каже, що коли на вулиці бабці починають голосити і називати його «бідненьким хлопчиком», відповідає дуже просто: що він не бідна, а щаслива людина.