Протягом тижня черкащани обговорювали роботу служб та культуру людей.

Об'ява від Придніпровської СУБ викликала кілька запитань у громадського активіста Ярослава Лаврова:

1. Невже не можна зазначити конкретні номера квартир, чи кожен мешканець під'їзду повинен зіграти квест – "Де стояк 88 квартири?"

2. От мені цікаво, мешканці кварти вам в цьому житті чимось зобов'язані чи таки Ви надаєте послуги населенню за їх гроші? Що це за наказовість в робочий день бути дома? Може ще у вас запитати дозволу на роботу йти?

І наостанок більш філософське запитання – коли в нас почнуть надавати послуги за європейським принципом? Коли виконавець буде під замовника підлаштовується, а не навпаки? Я вже мовчу про якість цих послуг...

Жителька Черкас Леся Поліщук цього тижня розчулила 6,7 тис. користувачів соцмережі Facebook. Її публікацією поділилися майже 3 тис. осіб та кілька всеукраїнських видань зробили передрук.

«Буває зайдеш зранку в магазин за кавою, подивишся на весь цей совковий треш, в вигляді трендячої по телефону продавчині, яка так зверхньо каже бабусі, обираючій цукерки (дешевих 100 грамів взяти чи дуже дешевих) "Да сколько можна?! Бєрітє еті оні самиє дєшовиє". А бабуся киває головою в квітчастій хустці (ну до магазину ж вийшла в люди, тре гарну хустку) і тремтячими руками з восковою, майже прозорою, шкірою дістає з зав’язаної вузликом носової хустинки складені папірці по гривні і по дві. Починає рахувати, нервується, коли неслухняні руки впускають ту тоненьку пачку на підлогу і так запопадливо вибачається перед фарбованою вгодованою телицею "Ой вибач доню, шо то старість, не дай Бог нікому ото так мучитися, коли руки не слухаються". А "доня" ізрєкає "задралі уже, убогіє" і демонстративно нависає над прилавком склавши руки на грудях. І тебе охоплює ненависть, червона і гаряча до цих людей і до цього світу. І ти кидаєшся до бабусі, піднімаєш ті кляті купюри віддаєш їй, а поки вона намагається їх скласти до купи, ти дивлячись презирливо на продавчиню, кажеш їй крізь зуби "Кілограм цукерок, отих, самих дорогих" і вигрібаєш з гаманця всі гроші разом з дріб’язком, нещасні сімдесят з копійками, розуміючи, що ти сьогодні без обіду, без кави і без цигарок. Але та, охопивша тебе ненависть, настільки ядуча, що тобі байдуже. І ти кидаєш гривні в тарілочку для грошей, так, що вони розсипаються за прилавком. А "нєубогая" мабуть бачить, щось в твоїх очах таке, що заставляє її мовчки присісти і збирати гроші, а тоді так само мовчки відважити кіло якогось "Mousse" і подати бабусі з словами "пожалуйста". А у тебе в очах якесь червоне марево і образа ятрить серце, ніби образили особисто тебе. І ти не дивлячись ні на кого, та і не бачучи нікого, виходиш з магазину і стаєш поруч щоб вирівняти дихання і прийти в себе.

А потім хтось торкає тебе за руку. Ти повертаєш голову і бачиш молоду дівчину, майже дитину, що простягає тобі пакетик з печивом і пачку чаю "Віддайте це бабусі, мені трохи ніяково то зробити, а ви хоробра". Потім з магазину виходить мужчина у віці, з замазаними мазутом руками і протягуючи якийсь непрозорий пакет додає "І це теж віддайте". А тоді помалу виходить бабуся з пакетом "Mousse" в руках. Поволі дістає по жменці цукерок і тицяє нам усім в руки. "По моєму покійному дідові сьогодні десять років, беріть діти, помяніть його".

Тремтячою рукою ти береш ту жменьку, вкидаєш печиво дівчини в пакет мужчини і вкладаєш ручку пакету в руку бабусі. Шепочеш "Візьміть ось ще" і тікаєш, бо вже не сила тримати в собі оте неймовірне і незрозуміле відчуття, що хоче вирватись з тебе сльозами. І чуєш вслід "Молитимуся за вас діти, спасибі вам мої рідні"...

І немає вже ненависті, лише крапля образи, декілька цукерок і трішки чогось, що словами не передається...»

Начальник управління нової патрульної поліції Черкас Вадим Лісничук у мережі запропонував уявити, що було б, якби усі служби працювали чесно, і замислитися, що кожен робить, аби створити кращу країну.

«Уявіть на секундочку, що завтра ви прокидаєтесь в ранці, і всі служби, абсолютно всі працюють на 100% тільки по питанням роботи, і відповідно до службових обов’язків. Ніяких схем, ніякого кришування, ніяких договорняків ніхто нікому не заважає, не роблять навмисно перепонів і т.д.. всі працюють тільки по робочим питанням і все що стосується роботи. Суди, прокуратура, податкова, МВС, держустанови, всі державні підприємства, всі приватні підприємства, всі вільно наймані, держслужбовці, атестовані, всі працюють чесно. Ніхто нікого не обманює, ніхто не краде! Ми б отримали іншу країну! Ми б жили в абсолютно іншій ДЕРЖАВІ! Сам собі задаю запитання. Чому в інших країнах це можливо, а в нашій найкращій країні в світі, це поки не можливо?

Варіантів звісно ж є багато, і вони всі по своєму мають право на існування. Але я не хочу розбиратись чому, я ставлю собі запитання, що я буду робити аби створити саме таку країну?

Патрульна поліція, це мабуть один з перших кроків, і надзвичайно важливих на шляху саме до такої країни. Саме тому тут так важко, саме тому тут скільки перепонів, нерозуміння, та підводних каменів, які і так є по ходу служби, і плюс навмисно створюють всі ті, кому така країна не вигідна. І саме головне САМЕ ТОМУ Я ТУТ!»

Орфографія і стилістика авторів збережена.