У багатьох людей ще зі школи склалося враження, нібито українська література – це тільки про страждання, біль, неволю та про село. Нині автори постійно розвінчують це, пишучи твори в різних жанрах, зокрема з’являються українські фентезійні книги, детективи чи трилери. Однак ще з давніх часів українському народові доводилося постійно боротися за свою свободу, що й відображалося в літературі. 

Вчителька української літератури в Черкаській міській гімназії № 9 Наталія Черненко розповіла виданню ЗМІ.ck.ua про те, що ж у творах означає ця боротьба та чому важливо читати такі книги.

За її словами, українська література – це література боротьби, бо народ, який її створював має ген свободи і він виявляється в творчості ще від початку княжої доби. Наші книги не можна сприймати як літературу поневолення, страждань та сліз, адже це насамперед література внутрішньої свободи нерідко в умовах зовнішньої неволі.

«Українська література – це про боротьбу за свободу та за красу. Оцей симбіоз вирізняє наші книги з-поміж інших. Якщо ми говоримо про літературу – це боротьба словом, найпотужнішою зброєю. Як і століття тому зафіксувати нашу боротьбу, наше прагнення свободи допомагає література. Тому важливо розуміти, чому з’являються саме такі книги й що вони означають для нашого народу», – зазначає Наталія Черненко.

Як Шевченко зарядив українців національною ідеєю

Висвітлення бажання боротися до останнього, створення національної ідеї насамперед можна побачити в творчості Тараса Шевченка. У його поезії чітко простежується тема національно-визвольної боротьби.

«Тут важливий період трьох літ, коли він прийшов до тих висновків, які стали основою його переконань. Ми розуміємо, що це було правильно, бо боротьба повинна бути безкомпромісною та подеколи ця боротьба жорстока. Саме від Шевченка ми розуміємо думку, що війна об’єднує. Це були болісні для нього роздуми, але він дійшов ось таких висновків», – зазначає Наталія Черненко.

Тоді й з’являються найбільш патріотичні його поезії – «Чигрине, Чигрине», «Розрита могила». Це ті твори, які вилучали, бо не хотіли, щоб їх читали українці, адже в цих поезіях йде спонукання до дій. Так, у «Розритій могилі» автор прямо говорить про те, що причиною всіх нещасть українців є те, що ми втрачаємо державність та переходимо в підлеглість до Московії.

Ворог і за часів Шевченка, і зараз один і той самий – це росіяни. Тому сатирична протиімперська поема «Сон» показує портрет московитів. Він пише: «У всякого своя доля і свій шлях широкий, той мурує, той руйнує, той неситим оком за край світу зазирає, чи нема країни, шоб загарбать і з собою взять у домовину».

«200 років тому він постав проти цієї імперії, а зараз ми бачимо, що в цій країні нічого не змінилось, але тепер не тільки декілька людей протистоять росії, зараз протистоїть вся Україна», – говорить Наталія Черненко.

Вона також додає, що дуже актуально нині звучить і його поезія «До Основ’яненка»: «Тілько ворог, що сміється... Смійся, лютий враже! Та не дуже, бо все гине — слава не поляже; не поляже, а розкаже, що діялось в світі, чия правда, чия кривда і чиї ми діти».

«Ми зараз вітаємось «Слава Україні», а Шевченко писав: «От де, люде, наша слава, слава України!». Це дуже суголосно», – зауважує Наталія Черненко.

Також простежити ідею боротьбу українців можна і в творі Тараса Шевченка «Кавказ», саме звідти слова, які зараз часто чуємо: «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая».

Перетворювальна сила боротьби у творчості Івана Франка

Тарас Шевченко зарядив українців національною ідеєю, а продовжив та розвинув її Іван Франко. Одна з найбільш цікавих його поезій – це «Не пора, не пора, не пора…». Тут простежується заклик до боротьби проти російської окупації: «Не пора, не пора, не пора москалеві й ляхові служить! Довершилась України кривда стара, нам пора для України жить». Саме цю поезію свого часу називали національним славнем і виконували поряд із «Ще не вмерла Україна».

Також збірка «З вершин і низин» Івана Франка, яку ставлять на друге місце після «Кобзаря» Тараса Шевченка, показує національну визвольну ідею.

«Іван Франко демонструє боротьбу не як руйнівну силу, а як перетворювальну: дух, воля, наука. Тобто Шевченко показував безкомпромісну боротьбу, а Іван Франко показує перетворювальну», – зазначає Наталія Черненко.

Також варто згадати його прозовий твір – «Захар Беркут». У цій книзі автор показує, як Трухольська громада об’єдналась і за допомогою наполегливості змогла подолати ворога – монголо-татарів. Цей твір, написаний дуже давно, однак актуальний для українців зараз, адже нині, поставши перед обличчям росіян-терористів, саме об’єднання допомагає вистояти.

"У цій боротьбі ми можемо користуватися словом"

Наталія Черненко розповідає, якщо говорити про боротьбу за красу, то сюди можна зарахувати поезію Олександра Олеся. У його вірші «О слово рідне, орле скутий» він писав: «О слово! Будь мечем моїм! Ні, сонцем стань! вгорі спинися».

«Тобто з одного боку меч – войовнича грань, а з іншого сонце – миролюбна та творча грань. Запорука відродження, на думку Олександра Олеся, як раз є поєднання слова, як меча та сонця», – каже вона.

У Пантелеймона Куліша варто почитати роман «Чорна рада». Також до книг, які мають в собі ідею національно-визвольної боротьби, можна зарахувати й твір «Україна в огні» Олександра Довженка. Якщо говорити про більш сучасні твори – це «Маруся Чурай» Ліни Костенко.

«У цьому творі можемо побачити боротьбу за власну свободу, а вона дуже пов’язана з боротьбою за волю країни. Тільки з внутрішньо вільна людина може виборювати за волю для всієї країни. Раби не виборюють волю ніколи, саме тому росія від самого початку була запрограмована на програш. У них ніколи не було цього гену свободи», – каже Наталія Черненко.

Ліна Костенко – одна з перших відреагувала на російське вторгнення, яке розпочалось ще в 2014 році: «І жах, і кров, і смерть, і відчай, і клекіт хижої орди, маленький сірий чоловічок накоїв чорної біди. Це звір огидної породи, Лох-Несс холодної Неви. Куди ж ви дивитесь, народи?! Сьогодні ми, а завтра – ви».

«У цій боротьбі ми можемо користуватися словом. Ця зброя – одна з найбільш потужних. Сила поезії – це пам’ять та нагадування, щоб не забули й не наступили на ті самі граблі. Я дуже люблю слова Олександра Олеся: «Живи, Україно, живи для краси, для сили, для правди, для волі!». Зараз суспільство об’єднане вартостями, а не інтересами. Вартостями правди, за яку боровся Тарас Шевченко, вартостями справедливості», – зазначає Наталія Черненко.

Сучасні автори також багато пишуть про національно-визвольну ідею. Найчастіше та найбільш емоційно її можна простежити в поезії. Для роману потрібно більше часу, тому важко виокремити нинішніх авторів, адже сьогодні писати може кожен. За словами Наталія Черненко, з того, що було написано з 2014 року можна виділити творчість Сергія Жадана. Це стосується і його поезії, і роману «Інтернат», в якому йдеться про війну на Сході.

Отож не варто нехтувати словом, а потрібно користуватися його можливостями на повну. Росіяни знають про силу літератури, саме тому вони так боялись творчості українських поетів та прозаїків, забороняли читати їхні книги, розстрілювали й депортували митців. Тому так важливо не забувати про це сьогодні й не забувати про ціну боротьби й на полі бою, й на папері.

Підготувала Світлана Небилиця