Українського солдата Святослава Андрієнка звільнили лише після двох спроб втечі з полону проросійських сепаратистів на Луганщині. 21-річний танкіст із Черкащини змушений був майже півроку переховуватися у двох родинах на окупованій Луганщині, пише Радіо Свобода 

 

Перша сім’я, зрештою, вирішила віддати Святослава бойовикам за винагороду в 17 тисяч гривень. А інша – як виявилося, сім’я українських патріотів – під загрозою розстрілу кілька місяців ховала хлопця у своїй оселі.

 

Після року строкової військової служби Святослав Андрієнко у складі першої окремої танкової бригади поїхав до зони АТО на Донбасі. Військові дислокувалися на Луганщині, а наприкінці липня потрапили в засідку біля Луганського аеропорту.

 

«Ми були у Луганському аеропорту, потім нас відправили на зачистку території. Коли їхали, бачили людей на полі. Ми трохи заблукали, і командир розпитав по карті, де розташоване те місце, куди ми прямували. Коли ж туди приїхали, нас розстріляли із «градів», із мінометів. Подзвонили до командира, він наказав вертатися назад. Ми поверталися і потрапили у засідку», – розповідає Святослав.

 

Хлопців було сімнадцятеро. Майже всіх сепаратисти відразу взяли в полон. Лише Святослав із двома товаришами не потрапили до рук бойовиків. Спершу переховувалися в кущах. Та коли поночі переповзали поле – їх таки виявили проросійські бойовики. Захоплених українських військових перевезли до Краснодона. Утім, полон для Святослава Андрієнка тривав усього два дні.

 

«Прийшов батько «ополченця», забрав мене до себе додому. Я там мав щось робити, щось розбирати. А потім мене мали відвезти у «штаб». Я використав те, що мене на цього батька залишили, і втік. Коли я тікав, по мені відкрили вогонь і поцілили в ліве плече», – продовжує хлопець.

 

За втікачів з полону бойовики обіцяли 17 тисяч гривень

 

Пораненого Святослава забрали до себе місцеві мешканці. Полікували руку та надали притулок. Майже місяць хлопець не підозрював, що живе в родині прихильників угруповання «ЛНР». Виявилося, що їхній син служить у збройному формуванні так званої «народної республіки». Та й сама родина не проти заробити на Святославові.

 

Хлопець згадує, що відчув зле, коли господарі хати перестали його ховати. А втекти він зміг на одній із зупинок рейсового автобуса, яким родина везла його віддавати бойовикам.

 

«Щоб нас здавали, за нас давали винагороду – 17 тисяч гривень. Навряд чи вони б отримали ці гроші, їх би, мабуть, теж розстріляли», – роздумує хлопець.

 

«Я підлягав розстрілу»

 

Опісля Святослав потрапив до проукраїнської родини на Луганщині – сім’ї справжніх патріотів, як називає їх хлопець. Вони тоді збиралися виїхати із окупованих територій, але затрималися в Краснодоні на кілька місяців, щоб саме врятувати від сепаратистів Святослава.

 

З української сторони хлопцеві пропонували знову здатися в полон бойовикам. За це обіцяли звільнити його у групі разом із іншими українськими полоненими.

 

«Мені не можна було здаватися в полон. Бо я підлягав розстрілу. Та й що б тоді не говорили? Що українські солдати добровільно здаються в полон», – пояснює він.

 

Місяць тривала операція із вивезення Святослава з окупованої території. У ній брали участь офіцери з різних підрозділів Міністерства оборони, спецгрупа СБУ та командир 92-ої бригади. Намагався допомогти звільнити хлопця і черкаський правозахисник Валерій Макеєв. 

 

У середині серпня він поїхав на Луганщину визволяти полонених, зокрема мав вивезти до України і Святослава Андрієнка. Однак сам потрапив у полон «ЛНР», який для нього тривав сто днів.

 

«Наче сон, що я вже на свободі»

 

Тим часом завдяки Святославові Андрієнку швидко обміняли всіх його товаришів із першої танкової бригади, яких наприкінці липня біля Луганського аеропорту взяли у полон. Коли хлопець сам тікав після дводенного перебування у сепаратистів, у полі знайшов загублений телефон офіцера з номерами своїх командирів. Їм він і розповів, скількох військових взяли у полон і де їх тримають.

 

Сам же хлопець пробув на окупованій території майже п’ять місяців. Його звільнили у переддень 21-го дня народження. Найстрашніше за весь час, згадує Святослав, був початок і кінець – засідка біля Луганського аеропорту та переїзд блокпостів бойовиків, коли хлопця вже везли додому.

 

«Іще досі не можу повірити, що я вже на свободі. Думаю, наче сниться мені сон, що звільнили і вдалося приїхати з окупованої території», – каже він.

 

Після реабілітації Святослав Андрієнко, швидше за все, повернеться на схід – захищати Україну. А по закінченні війни хлопець мріє вступити до вишу і здобути фах слідчого.