За кордоном Євгенія Хамел прожила 4 роки. За цей час встигла змінити три країни, в яких багато чому подивувалася, багато чого зрозуміла і пізнала. У минулому році вони з чоловіком повернулися в Україну, "бо де б ти не був, а вдома завжди краще".

На запитання, чи не поїдуть знову жити в якусь іншу країну, Женя по-філософськи відповідає "життя покаже", інформує Вичерпно.

Ці 4 роки майже порівну поділили між собою Іспанія і Мексика, і ще три місяці "вкрала" Америка, яка допомогла здебільшого дівчині переоцінити підходи у вихованні своєї дитини. Адже Євгенія Хамел зізнається, що там, на чужині, вона постійно працювала – і робота її називалася "бути мамою".

До Іспанії дівчина поїхала за чоловіком – іноземцем родом із Болівії. З ним вона познайомилася в рідних Черкасах, куди він приїхав по роботі. Коли ж чоловіку запропонували роботу в Іспанії, вона попрямувала за ним. Там у них народився син – Адріан.

Іспанські канікули

– Там було досить важко в тому плані, що я зовсім не говорила іспанською. Окрім "добрий день" і "до побачення" я нічого не знала. А ще відчувалася певна самотність… Чоловік постійно на роботі, а іспанці самі по собі дуже закриті. Для своїх вони більш відриті, а от для іноземців… Це я говорю конкретно про Мадрид, де ми жили, можливо, в інших містах якось по-іншому. Вони можуть привітатися з тобою, поговорити, запросити кудись ближче познайомитися, але ніколи другий раз не запросять, не зателефонують.

- У них такий ритм: дім-робота-дім-робота. Десь після роботи вони можуть вийти посидіти в якомусь барчику випити "каніта" — це як наше пиво, або пиво із солодкою водою – "ларіта". Оце так вони після роботи розслабляються і спілкуються. О 7-8 вечора в Мадриді всі таверни забиті. І в принципі це максимум, як ми могли там відпочити, - розповідає дівчина.

В інший час Євгенія обмежувалася спілкуванням по телефону. На щастя, вона познайомилася з російськомовною дівчиною, з якою підтримує зв’язок і досі.

– У мене там була подруга Марина з Росії, ми з нею і досі спілкуємося, хоча дуже рідко. Але при тому, що ми з нею досить часто спілкувалися, зустрічалися усього лиш два рази – перший раз, коли познайомилися, і другий – десь через півроку. При тому, що жили ми буквально в декількох кварталах одна від одної. Познайомилися ми в перукарні. Я почула, як вона говорить, а дуже чутно, коли наші співвітчизники говорять, і запитала, чи вона володіє російською. Вона відповіла «так». Ми почали розмовляти, обмінялися номерами телефонів і з того моменту весь час переписувалися по WhatsApp. Ось така була наша дружба. І аж через чотири роки ми зустрілися третій раз, — розповіла черкащанка.

Але для Іспанії таке спілкування є нормальним. Для того, щоб там з кимось зустрітися – потрібно заздалегідь планувати. А якщо це якісь спонтанні рішення, із сьогодні на завтра, то тобі скажуть, що «ой, ні, це щось дуже швидко», говорить дівчина.

Неспокійна Мексика

Після Іспанії Женя з родиною три місяці жила в  Америці (та про це згодом), звідти вони переїхали в Мексику, де оселилися в її столиці – Мехіко.

Цей світовий мегаполіс і підкорив дівчину, і налякав одночасно. Його велич не могла не вражати, але ті небезпеки, які чатували там на кожному кроці, запам’ятаються черкащанці на все життя.

– Ми переїхали в столицю – Мехіко. Це просто величезне місто, одне з найбільших міст світу. Але відразу скажу, що дуже небезпечне для життя, особливо для дівчат слов’янської зовнішності. Це місто займає перші позиції по рівню викрадення дітей, причому, більше цінуються світлі дітки з блакитними очима, ніж місцеві. Дітей або відправляють на органи, або закордон для сімей, які хочуть всиновити дитину. Дітей їхньої національності часто можна побачити накачаними наркотичними речовинами на вулицях, де вони просять милостиню. Як не йдеш, вони постійно сплять. В принципі, у нас теж трапляються такі випадки, але там це на кожному кутку, — поділилася Женя.

І якщо більшість міст лякають своїм нічним життям, то в Мехіко діяли свої кримінальні закони навіть серед білого дня.

– Було страшно виходити на вулицю, бо навіть серед білого дня тебе можуть вкрасти, або вкрасти твою дитину, — пригадує дівчина. — Не вночі, а серед білого дня. У мене колись подруга стала свідком такого викрадення, вона каже: «Я розуміла, що я тут одна і якщо я підійду, то мене просто застрелять». Вона відразу подзвонила в поліцію і знаєте, що їй поліція сказала: «Ви що, жити не хочете, що про таке доповідаєте?».

У Мехіко не побачиш будинків за низками парканів, люди там навчилися цінувати безпеку, поклавши її в основу свого життя.

– Жили ми так: 12 будинків, які повністю огороджені, на кожному вході і виході камери, а вже всередині гарний доглянутий двір, в якому килим з трави, басейн, настільний теніс і спортзал. Для твоєї ж безпеки краще, щоб ти нікого не бачив, і тебе ніхто не бачив, - розповідає черкащанка.

- Коли ми тільки приїхали з дитиною до чоловіка (він трохи раніше за нас поїхав), він постійно мені розповідав, що не треба те, не треба се, бо тут постійно крадуть, відбувається таке-то страшне. Ну я на початку вирішила, що це він просто як чоловік хоче оберігати мене. Але сама собі зауважила, що він трохи перебільшує. Але буквально через тиждень стався цікавий випадок… Ми замовили стіл із стільцями на кухню, оскільки квартири там здаються повністю без меблів. Коли приїхала доставка, до мене підходить охоронець і повідомляє, що мені потрібно написати дозвіл, щоб вони зайшли на територію. Я спустилася з малою дитиною, якось написала той дозвіл і тут мені ще говорять, що в квартиру вони не можуть піднятися, а тільки донести меблі до мінус першого поверху, а це парковка. А як же я це все вгору підніму, ще й мала дитина на руках? Я розлючена спускаюся вниз, де мене вже чекає цей охоронець. До нас підходять два хлопці, досить молоді – 20-25 років і несуть цей стіл і стільці. Але коли вони підійшли і побачили мене, а я побачила їхні очі, то сказати, що мені стало страшно – це нічого не сказати. Я не думала, що таке можна витворяти очима. Якщо один біль-менш скромно дивився, то інший – тільки поглядом — і порвав, і порізав… Я ніколи такого не бачила. У нас, ідучи містом, ти вслід собі можеш почути «Привіт, красуня!», але щоб так!.. Після цього я охоронцю сказала велике «дякую!» і зрозуміла, що мій чоловік не перебільшував. А ще, коли ми з чоловіком йшли в центр, то одягали найгірші речі, які у нас є. І ще чоловік казав мені: «Так, зніми макіяж, дома будеш фарбуватися», — розповіла Євгенія Хамел.

На вулицю Женя виходила тільки з чоловіком або з подругою, тільки не сама. А коли доводилося все-таки виходити самій, то із собою брала сирену, яку їй купив чоловік. Це такий пристрій, який при небезпеці вмикаєш і він дуже голосно імітує звук поліції.

– Це нам порадив один знайомий, який якраз і працює в сфері самозахисту в Мехіко. Він нам пояснив, якщо ти в цьому місті дістаєш газовий балончик, чи ніж, чи ще щось таке, то відразу викликаєш агресію і провокуєш напад, а ось ця сирена трохи дезорієнтує злочинців і дає тобі 2-3 секунди, щоб втекти. Я навіть коли дитину відводила в садочок, то брала цей пристрій із собою і ще й молитву по дорозі читала, — пригадує дівчина.

А ще її вразила надзвичайна забрудненість цього міста.

– Дивишся над собою – небо голубеньке, трохи на горизонт – і вже воно сіре-сіре. На цьому фоні у дітей і дорослих дуже багато болячок виникало. Ідеш до лікаря з дитиною, а він тобі каже: «Не переживай, це все забруднення». Повітря в Мехіко таке, що все рівно, що ти викурюєш три цигарки в день, — розповіла Євгенія Хамел.

Тож до лікаря доводилося звертатися частенько, зізнається Женя. Проте сказати чи щось дуже хороше, чи щось дуже погане про мексиканські медичні послуги, вона не може. Якщо у тебе є гроші, то і страховка не треба, платиш і все. Хоча й відзначає, що медичне страхування дуже дороге, а от щодо якості послуг, які ти по ньому отримуєш, то висококласними вона їх назвати не може.

Але загалом Мексика надзвичайно цікава країна. Проте при надзвичайних ресурсах і неперевершено мальовничих місцях, ця країна північної Америки заслуговує, вважає дівчина, на набагато краще керівництво. Знайома ситуація… Чи не так?

Зокрема, Женю дуже вразила мексиканська кухня. Вона така різноманітна — у кожного регіону своя.

- Там дуже цікава і дуже смачна кухня. У кожному регіоні вона має свій специфічний смак. От в центрі країни, в Мехіко – це їхні знамениті тако, такий лавашик, в який вони загортають різні види м’яса, сири. Якщо ти цей самий тако спробуєш в іншому регіоні, то він буде зовсім іншим і не таким смачним. А якщо їхати в Монтерей, то там треба скуштувати їхнє фірмове м’ясо, вони надзвичайно смачно його готують. Трохи північніше від Монтерея там роблять такі смачні штучки з кукурудзи, з різною начинкою, загортаючи це все у пальмове листя, — розповіла черкащанка.

Надзвичайно різноманітна на продути кухня, а це і кукурудза, і авокадо, і свіжі та сушені боби, і солодка та звичайна картопля, і стручковий перець чилі, і качине та індиче м’ясо, безліч видів риби та багато-багато іншого. Кухня вміє дивувати і більш екзотичними стравами. Одно разу Євгенії довелося посмакувати надзвичайно вишуканим делікатесом, який при всіх його смакових якостях вона б ніколи не з’їла, знаючи, з чого він готується.

- На День Святого Валентина чоловік повів мене у гарний ресторан. Там було дуже романтично і гарно, — ділиться Женя. — Ми замовили набір різних такос, а всередині стояла така тарілочка з різними місцевими спеціями, як мені пояснив чоловік. Ну я почала пробувати, мені сподобалося, на другий тако поклала цих приправ ще більше. І тут чоловік мені сам приправляє тако останньою спецією, і так багатенько наклав. Взагалі ці такос подаються закритими, а він цей раз подає мені відкритим. А я дивлюся, а там якась комаха. Перша думка була, що зараз повечеряємо задарма, а друга – стоп, це ж Мексика. Я беру цю чашечку з приправами і розумію, що там сухі комахи. (У них вони продаються прямо на вулиці в мішках, поряд з горішками.) Я чоловіка запитую: «Що це таке?». А він мені: «Ну так це ж чапулінес!». Перша думка у мене була: «І я це їла?». Але все ж вони були смачні, проте останнє такос я так і не змогла з’їсти.

Але при всіх цих нюансах щодо безпеки, забрудненості, мексиканці набагато відкритіші, говорить черкащанка. Дівчині з ними ними було набагато комфортніше спілкуватися, ніж з іспанцями. З ними вона не відчувала дефіциту спілкування або ж самотності.

Мексика, як і будь-яка країна американського континенту, багатонаціональна держава: 60 % населення складають іспано-індіанські метиси, 29 % — індіанці різних племен, 10 % — нащадки європейців і 1 % — інші нечисленні народності. За приблизними оцінками, протягом трьох століть колоніального правління у Мексику мігрувало 300 тис. іспанців. Вони укладали шлюби з індіанцями, і сьогодні метиси переважають у складі населення Мексики. Більшість темношкірих (близько 200 тис.), завезених у колоніальний період для роботи на шахтах і плантаціях, була асимільована місцевим населенням.

- Вони ментально більше схожі на нас. Там було дуже багато людей з Колумбії, Венесули… І от я потоваришувала з венесуелкою, та й загалом спілкувалася з багатьма венесуельцями. І хочу сказати, що ми з ними дуже схожі – і по темпераменту, і по манері спілкування, і навіть по сприйняттю світу. Вони теж такі відкриті, веселі, доброзичливі, завжди готові допомогти. Завдяки подрузі з Венесуели я вивчила мову, завдяки їй виходила з дому.

От європейці більш замкнуті, зосереджені на собі. А от в Латинській Америці люди якісь більше «на святі», — поділилася своїми враженнями дівчина.
Проте Женя помітила й таку особливість у мексиканців: у них «так» означає «ні». Вони тобі ніколи не відмовлять у чомусь, не скажуть «ні», чи ти спитаєш у них як пройти кудись, чи ще щось. Вони тобі не скажуть: «я не знаю як туди пройти». Вони довго тобі розповідатимуть, ти підеш, як вони тобі пояснили, а потім виявиться, що ти зовсім в іншу сторону йдеш.

Де б я не була, я мала основну роботу — бути мамою!

Переїжджаючи з однієї країни в іншу, Євгенія Хамел разом із родиною здобували новий неоціненний досвід. В першу чергу — у вихованні дітей. Америка стала не виключенням. Дівчина за три місяці перебування в країні встигла не тільки насолодитися її краєвидами, але й пізнала багато нового для себе.

- Взагалі, перебуваючи в цих країнах, у мене була основна робота – мама. І я все оцінювала з цієї сторони. От я можу розповісти безліч речей з точки зору виховання дітей, що, як і де відбувається і чого не вистачає у нас, — говорить Женя.

Кожна країна дала щось своє, та найбільше у цьому плані, запам’ятався американський досвід.

- От в Америці дуже багато бібліотек, в яких організовують зустріч для дітей різного віку, так звані «story time». Справа в тому, що вони починають розвивати своїх дітей з перших днів. Я сиджу на «story time» і приходить мамочка з старшою дитинкою і малюком, якому 3-4 дні. І це нормально, це дуже добре для дитини. Тому вони не скуті якимись «кандалами», більш відкриті. Вони не звертають увагу на те, в що ти одягнута, вони дивляться на тебе, як на особистість. Мене це дуже вразило. В Мексиці люди так само намагаються наслідувати Америку. Але у них такий розвиток дітей обійдеться дуже дорого. В Мексиці можна дати дитині гарну освіту, але це буде дуже дорого, — розповіла Євгенія Хамел.

Приїхавши в Україну, дівчині цього дуже не вистачало.

- І коли я приїхала в Україну, дитині вже було три роки, я почала дізнаватися, куди б його повести, куди б віддати, а мені кажуть «навіщо, він же ще малий?». Тобто малий, він уже здоровий дядько! А чого ні, чого не повести дитину на футбол, якщо є така можливість. І я бачу, як мами в парках відправляють дітей, щоб вони йшли гралися і не заважали їм, а мама сама собі зайнята. Ото «саме собі грайся і виросте». А в Америці батьки з дитиною в парку постійно займаються, щось їй показують, спілкуються з нею. Це іде ранній розвиток дитини. У нас, на жаль, цього ще дуже мало, — поділилася Женя.
Наразі син Євгенії Хамел говорить 4-ма мовами: українською, іспанською, російською й англійською. В Україні більше почав спілкуватися українською і російською.

- Мені багато хто радив, якою мовою ми маємо говорити з дитиною. Хтось казав, що не можна говорити з ним одночасно трьома-чотирма мовами, а тільки однією, хтось казав, що максимум двома, хтось акцентував увагу на якійсь одній мові, зокрема англійській. Але поки я жила в Америці, зробила такий висновок, що дитині нормально презентувати відразу до чотирьох мов. У подальшому дитина і володітиме цими мовами, і думатиме на них. А якщо якусь призабуде, то їй буде легше відновити знання при потребі. І це загалом дуже розвиває дитину: вона швидше реагує, більше розуміє… — підсумувала черкащанка.
Зараз Женя з родиною вже півроку живе в Україні. Чи будуть ще подорожувати світом? Час покаже… Але зізнається, що вдома найкраще!

- Де ти не є, а вдома краще. Хтось приживається за кордоном, хтось ні, але з усіма українцями, з якими я спілкувалася, усім, хоч на якийсь період, потрібно поїхати додому, або хоча б поспілкуватися зі своїми, з діаспорою. Іноді навіть просто хочеться з кимось пожартувати і щоб твій жарт зрозуміли, — зізналася Євгенія Хамел.