Хороші дороги, якісна освіта у порівняно недорогих дитсадках, чистота на вулицях, велополіція, яка знімає правопорушників у форматі 3D, вирішені проблеми зі сміттям та бездомними собаками. І ще багато-багато переваг, які нині має Польща над Україною – усе це наслідки реформ. І найголовнішою з цих реформ була реформа децентралізації.

Принаймні так стверджують місцеві експерти, а серед них і колишній мер Варшави Мерцін Сьвєнціцкі. Поспілкуватись із ним «вижву» та отримати інформацію про реформу «з перших рук» українські журналісти змогли, взявши участь у проекті «Українська Школа Журналістики» за підтримки міністерств закордонних справ Польщі та Канади. Дізналися для себе багато цікавого і часом несподіваного. А ще зрозуміли, що не святі горшки ліплять, і відповідні реформи при бажанні можна провести у найкоротші строки.

У нас теж були протести і супротив

Люди опираються всьому новому. І реформи тут не виняток. Згідно світової статистики добровільного об’єднання громад «на ура» реформу сприймають лише близько 10% громадян. Інші ж бояться, не розуміють і не хочуть змін. Проте, як показав приклад Польщі, реформи можливо проводити навіть у найбільш скрутному становищі. Ба, більше – якраз тоді вони найбільш і потрібні.
- Економічна ситуація в Польщі на початку 90-х була дуже складною. Інфляція сягала 600% в рік, над країною, як дамоклів меч, завис величезний зовнішній борг, у магазинах було обмаль товарів, а продукти першої необхідності можна було отримати лише за картками. Ми робили реформи в таких умовах. Ризикнули – і змогли. Лешек Бальцерович у той час провів економічну реформу – прискорений перехід економіки країни з «планової» на ринкові рейки. Водночас розпочалася і реформа місцевого самоврядування. Вона була життєвонеобхідна, оскільки владу у Варшаві взяли нові люди, а на місцях лишалася стара номенклатура. До того ж, необхідно було дати людям важелі впливу – комунальне майно, кошти, а також компетенцію усім цим розпоряджатися. А часу було дуже мало – реформа розпочася у вересні 1989 року, а в травні 1990 уже стартували місцеві вибори.
Таким чином кількість воєводств було значно скорочено. Поляки спочатку визначили первинну адміністративну бюджетну одиницю — гміну. Власне, цей крок у 1990 р. став своєрідним відродженням системи місцевих фінансів, що існувала в Польщі до 1950 р. Нині в країні налічується 2489 гмін. Середня польська гміна має населення близько 10—15 тис. мешканців. Сільські гміни мають у середньому 3 тис. мешканців, гміни великих міст — кілька сотень тисяч мешканців. Вони покликані задовольняти потреби місцевої громади в суспільних послугах.

- Основний посил був такий – не Варшава повинна вирішувати, будувати вам міст через річку чи ні. Це ваша особиста справа, - зауважив пан Сьвєнціцкі. – Щоправда на рівні гмін особливих протестів у нас не було. Складнощі почалися із другим рівнем, коли у 1998 році ми почали об’єднувати воєводства. У нас було 49 воєводств, які складалися з понад 300 повітів (аналоги наших областей та районів). Планували скоротити їх до 11. І тут, звісно, почались протести. Амбіції місцевого керівництва, закиди щодо того, що міста втратять статус центрів воєводств (у нас – міста обласного значення), страх за втрату повноважень. Були протести, демонстрації, перекривали дороги. Але врешті, вдалось знайти компроміс. І кількість воєводств зменшили до 16-ти. Великі міста почали одночасно виконувати функцію центрів і громад, і повітів.

Хто виграв від реформи?

А фінансово виграли, врешті, всі. Адже невеликі міста самі змогли вирішувати скільки і на що їм витрачати. Нині місцевий бюджет гміни може складатися з бюджетів кількох окремих сіл, селищ, містечок з навколишніми селищами чи великого міста. Гміна самостійно фінансує видатки на утримання території, шляхів, вулиць, мостів, парків, охорону довкілля, водопостачання, каналізацію та вивезення сміття, забезпечення електроенергією, газом, первинну охорону здоров'я, дошкільні заклади та початкові школи, міський громадський транспорт, бібліотеки та культурні центри, спортивні майданчики тощо. Для цього вона має закріплені джерела доходів у вигляді податків на власність, сільськогосподарську діяльність, використання лісових, земельних та водних ресурсів, підприємницьку діяльність та ін. Також гміна розпоряджається коштами від гербового збору, збору на геологічні розробки, місцевих зборів. Окрім того, вона має в розпорядженні фіксований відсоток загальнодержавних податків (27,6 % прибуткового податку з громадян, 5 % податку на прибуток підприємств). Бюджет гміни отримує й загальну субвенцію на освіту, бюджетне вирівнювання та компенсацію витрат і цільову дотацію з державного бюджету на делеговані державою повноваження. Польща визначила гміну — найменшу одиницю адміністративно-територіального устрою — базовою, а тому найважливішою.

- Збиткові гміни отримують фінансування до 90% від необхідої суми і змушені розвиватися, адже «утримувати на 100%» їх ніхто не буде. Існує і так званий «податок на багатих», ті гміни, що заробляють понад 150% від необхідної їм суми платять більше податків, - зауважує Мерцін Сьвєнціцкі.
Який вигляд це має на практиці? До прикладу – місто Прушкув під Варшавою. За віддаленістю від столиці та кількістю населення нагадує українські Бровари. Кількість населення – 55 тисяч. Місцевий бюджет – 75 мільйонів злотих (понад 450 мільйонів гривень). 43% цих коштів йде на освіту. Українським освітянам, які усі роки незалежності фінансувалися за залишковим принципом, про таке лише мріяти.

Що це значить для звичайних тат та мам? Відсутність «поборів» - на садок, групу, ремонт, 8 березня, Новий рік, і т.д. і т.п. 7 злотих в день іде на харчування однієї дитини (в гривнях це приблизно 42. Навіть з українськими зарплатами – цілком прийнятно. У Польщі ж заробітна плата вихователя – 3 тисячі злотих). 5 годин на день садочок безкоштовний, далі плата – 1 злотий за годину. Працює садок з 6 ранку до 17:30 (робочий день у більшості поляків – до 17:00). Звісно, не все безхмарно і місць у садках бракує, особливо у яслях, хоча й існує спеціальний закон, згідно якого до державних дитсадків мають приймати усіх дійтей віком 4-5 років. Ціни в приватних дитсадках «кусаються» і відрізняються від державних в рази – віддати туди дитину обійдеться в тисячу злотих. Проте харчування і догляд у державних закладах у Польщі ні трохи не гірший. На питання, чи здають батьки гроші на ремонт, вихователі «округлюють очі», бо «усі планові витрати включають в план бюджету».

Дитсадки та загалом прекрасно профінансована освіта Прушкова (після дитсадка навчання продовжується в шестирічній початковій школі, далі – три роки гімназії, три роки вищої школи або технікум та ВНЗ. Навчання в школах триває до 18 років) – це лише один невеликий приклад реформи місцевого самоврядування в дії. Гміна вирішила – віддати все краще дітям. І ніхто не може їй цього заборонити.
Дежавний нагляд над місцевою владою у Польщі лишився лише на рівні воєвод (у нас аналогічну посаду хочуть назвати урядником). Воєвода слідкує за дотриманням представниками місцевого самоврядування норм законодавства, а у випадку незгоди з діями місцевої влади подає позов до суду. І якщо воєвода зупиняє дію певного рішення, то лише суд ставить остаточну крапку у цьому питанні.

Поради для України: вузлики напам’ять

Чого ж не вистачає Україні для проведення ефективної реформи? Мерцін Сьвєнціцкі заявляє впевнено: однієї людини, яка була б відповідальна за все і працювала над реформою 24 години на добу.
- Хто відповідальний в Україні за проведення реформи? Віце-прем’єр? Проте він має десятки завдань і може приділити питанням місцевого самоврядування максимум годину в день. А ми мали людину, яка відповідала за реформу і ні за що більше. Окрім того, цей відповідальний мав команду, яка працювала на місцях і підпорядковувалась лише йому, а тодішні органи місцевої влади тільки створювали для цих людей умови праці.
На думку пана Сьвєнціцкі, це може бути український експерт, який має міжнародний досвід у питанні реформування. І сьогодні в Україні дуже багато таких людей, незрівнянно більше, ніж було у Польщі в 1989 році.

- Тоді у Польщі реформаторів із досвідом було, можливо, троє на всю країну, а нині в Україні експертів – десятки. За гарної організаційної роботи реформу можна провести за півроку, адже сьогодні багато міжнародних фондів зацікавлені в допомозі Україні: польські, швейцарські, канадські, британські, шведські. Так що проблем із фінансуванням не буде. Та й зволікати нема куди, адже проводити вибори в органи влади старого зразка – справа безперспективна.