Про трагедію під Волновахою у цій черкаській родині ловили кожне слово з телеекранів з особливим напруженням. Саме там перебуває зараз наймолодший член сім’ї, 23-річний Євген, боєць батальйону Черкаської територіальної оборони, інформує Черкаський край.

 

Женя протягом трьох років служив за конт­рактом у Севастополі, — розповідає бабуся військовослужбовця Алла Валентинівна. — Після відомих подій у Криму для нього не було запитань, що робити далі: з травня минулого року він у лавах батальйону Черкаської територіальної оборони. Пішов боронити рідний край без вагань, бо так велить йому совість, а ми пишаємось, що змогли виховати справжнього патріота.

 

Бабуся не наголошує при цьому, що, як і більшість таких патріотично налаштованих юнаків, лише власними силами, коштом родини вони змогли екіпірувати свого воїна. Хоча й чуємо щодня, у що обходиться країні її оборона на Сході. Мова про інше: наскільки держава, яку ці юнаки захищають, боронять, готова нести також певний тягар зобов’язань і щодо них.

 

Отже, після курсу лікування в госпіталі черкасець Євген Бистрицький заїхав у рідне місто, зустрівся з родиною, коханою дівчиною і поділився з найближчими людьми планами на майбутнє. Так виникла ідея  узяти обіцяну бійцям АТО ділянку десь неподалік Черкас, щоб згодом поставити там і власне житло. Документи, необхідні для оформлення таких дозволів, юнак залишив та й вирушив знову на Схід.

 

Практично з тієї миті до родинного неспокою щодо того, як там їхня кровиночка, чи не зруйнований військовий бліндаж, де знаходять прихисток Євгенові побратими, чи всі вціліли під час чергового обстрілу, додалися ходіння чиновницькими коридорами.

 

Ні, Алла Валентинівна не нарікає на чиюсь байдужість чи, боронь Боже, зверхність. Скрізь із нею чемно розмовляли, на письмові звернення давали часом довжелезні, аж надто розгорнуті відповіді. Проте навіть при побіжному ознайомленні з кількома такими реагуваннями складається враження: панове чиновники, чи не забули ви, про кого йдеться? Адже боєць АТО всього лише намірився скористатися своїм законним правом, задекларованим державою!

 

Не будемо зайве цитувати усі папірці, вже зібрані Аллою Валентинівною до теки з листуванням. Але окремі аж просяться на сторінки газети. Так у Черкаській райдержадміністрації роз’яснили прохачці одну зі статей Земельного кодексу України: «…Отже, для отримання земельної ділянки під житлову забудову Вам необхідно звернутися з заявами до сільських рад Черкаського району». У згаданому районі сільських і селищних рад понад 20 — це ж навіть у страшному сні не уявити, як практично здійснити надану пораду!..

 

Після звернення Алли Дужко до голови облдержадміністрації відповідь їй надійшла від заступника міського голови Черкас. І знову — без конкретики. Ну, напишіть, шановні, що у Черкасах згадувана норма не може бути виконана, — і принаймні це звучатиме чесно, якщо взагалі у місті бійцям АТО нічого на цьому фронті боротьби з бюрократизмом не світить. Натомість вкотре перелічуються статті Земельного кодексу, є посилання на те, які документи необхідно представити претендентам на земельну ділянку. Ба, навіть пропонують, щоб самі бійці АТО додали до всього… графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Це на додачу до погодження землекористувача, у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб.

 

Із головного управління Держзем­агентства у Черкаській області, між тим, так само детально пояснили, хто має право проводити роботи із земле­устрою, зупинилися на характері особливостей таких робіт на землях історико-культурного призначення і охоронних зон, включно із територією АР Крим і Севастополем. А в результаті: «…Також пропонуємо звернутися до управління Держземагентства у Черкаському районі, де Вам, у межах законодавства, буде надана всебічна консультативна допомога щодо подальшого оформлення права власності на земельну ділянку».Кількість паперів, нікому непотрібного листування наростає наче снігова грудка. Додзвонитися у відділ агропромислового комплексу Черкаської райдержадміністрації, де мали б знати ситуацію із земельними ділянками для захисників Вітчизни, практично неможливо. Чи, ймовірно, ця плутанина врешті комусь на користь? Принаймні, у ряді кабінетів самій Аллі Валентинівні, не криючись, радили не вимагати задекларованого і в державних документах прописаного. Бо, мовляв, самі знаєте: усі ділянки виставляються на аукціони, отож йдіть на котрийсь і за чималі кошти зможете омріяне придбати. На платню українського військовослужбовця, ясна річ, такі придбання не розраховані.

 

А всього й треба, гадаємо, внести нарешті ясність у це питання. Щоб знали бійці та їхні рідні: на відповідних сайтах має міститися інформація щодо претендентів, ділянок тощо. Аби нікому навіть не кортіло зістригти певні купони на людській необізнаності.

 

Євгена Бистрицького вдома чекають з-під Волновахи. Він і його товариші сповна виконують нелегкий військовий обов’язок. А що бабуся продовжує ходити бюрократичним колом, то, мабуть, наївна, бо повірила, що країна врешті змінилася…