Приблизно половини населення України потерпали від насильства в сім’ї впродовж свого життя, причому 30% зазнавали насильства у дитячому віці.

Жінки частіше стикаються з насильством у сім’ї у дорослому віці, а чоловіки – у дитячому. Такими є результати соціологічного опитування щодо насильства в українських сім’ях, проведеного компанією GfK Ukraine.

Більшість жертв фізичного насильства в сім’ях – це жінки і діти. У Черкасах жінки, які опинилися у подібній складній ситуації, можуть звернутися до «Жіночого центру матері і дитини» – отримати прихисток, якщо додому повернутися неможливо. Але такою нагодою минулоріч скористувалися лише 150 жінок. Більшість воліють терпіти. Інколи – до летального кінця.

«Бив завжди у вихідні й так, щоб не лишалося синців»
Ангеліна була зразковою дружиною. З чоловіком працювали на одному підприємстві, заможна сім’я, двоє дорослих дітей. Чоловіка любили й поважали в колективі. Проте таким був лише «фасад» їхніх стосунків. Удома, подалі від чужих очей, починалося справжнє пекло: він бив її із будь-якої причини, причому робив це з садистським задоволенням – зазвичай у п’ятницю, щоб до понеділка дружина трохи «оклигала» й колеги нічого не помітили. І, звісно, щоб не лишалося синців на обличчі й руках. Вона тікала з дому, переховувалася у подруг. Він шукав її з міліцією, і все повторювалося знову. Фінальною стала історія з борщем. Розігрівши чоловікові борщ, Ангеліна побігла поратися по господарству. Коли повернулася на кухню, він вивернув «недостатньо гарячий» борщ дружині просто на голову й прошипів: «Повернися тільки з роботи... Я тобі влаштую».
Жінка зрозуміла, що ще одних побоїв може не пережити або назавжди лишитися інвалідом. Через годину повернулася з роботи, зібрала найнеобхідніше й утекла. Змінила номер телефону, залишивши все попереднє життя в рідному місті. 
А чоловік шукає. Розпитує в знайомих, колег, розвісив по сусідньому місту білборди з її фото і написом «Пробач і повернися»...

«Уночі підпирала двері стільцем, а потім, вагітна, тікала до матері»
Ілоні у 18 років хотілося якомога швидше втекти від матері – деспотичної жінки, зосередженої на правильному вихованні єдиної дочки. Колись мати з маленькою Ілоною тікала від чоловіка-військового, який безпробудно пив і одного разу ледве не застрелив їх, будучи у хмелі. Він потрапив під трибунал, а вона з маленькою дитиною поїхала до Чигирина, до брата. Але Ілоні судилося практично повторити долю матері. Познайомившись із набагато старшим заможним чоловіком-москвичем, вона не думала й хвилини, коли запропонував заміжжя. Тут – голодні 90-ті, суцільна розруха, черги, купони. Там – заможне життя пташки «в золотій клітці». Ілона навчалася в Черкасах на заочному, їздила на сесії, шокуючи одногрупниць і викладачок золотом і шубами, а в Москві жила в своє задоволення, поняття не маючи, чим займається чоловік. До пори, до часу. Аж поки не завагітніла. І тут почалося найстрашніше. Чоловік почав пропадати на кілька днів, повертався п’яний, клав гроші на стіл і знову пропадав. Згодом відкрилася правда і про його справжню діяльність. Він був сутенером, і саме в той час правоохоронці «накрили» притон. Повій він вирішив перевести... у їхню квартиру, а Ілону змушував... готувати їм їсти та бігати по цигарки. Колишній боксер, важка рука... Ілона почала на ніч підпирати двері стільцем, а потім, зваживши всі за й проти, просто вагітна втекла народжувати додому, до матері. Коли малій було вже два роки, чоловік з’явився на порозі, привізши з собою документи про розлучення...

Шукала такого, як батько...
Усі в селі вважали, що Галина вдало вийшла заміж. Хороший хлопець, не п’є, роботящий, із дружини хіба що пилинки не здуває. Та ще й син голови місцевого СТОВ. Незабаром і дитинка народилася, та все Галині не жилося з ним спокійно. Через кілька років вони розлучилися, Галина переїхала в інше село і вийшла заміж знову. І... почала регулярно ходити з синяками. У міліцію не зверталася, на чоловіка нікому не жалілась. На сполох забили вчителі, які бачили стан її маленького сина: зажаханий, замкнутий, він щодня спостерігав за сімейними сценами, а інколи – і дитині перепадало. З сім’єю почали працювати соціальні педагоги, але Галина навідріз відмовлялася визнавати проблему. Вимагала, щоб сторонні люди не лізли в їхню сім’ю. Як виявилося пізніше, вона сама зростала в родині, де батько постійно бив матір, і це вважалося нормою. Такого ж чоловіка вона й собі знайшла.
44% населення України потерпали від насильства в сім’ї впродовж свого життя, причому 30% зазнавали насильства в дитячому віці. А близько половини тих, хто зазнавав насильства в дитячому віці, стикалися з ним і в дорослому житті. 
Жінки частіше стикалися з насильством у сім’ї у дорослому віці (33% проти 23% чоловіків), а чоловіки – у дитячому (34% проти 27% жінок). 35% українців стикалися з психологічним насильством (найчастіше це постійне приниження та контролююча поведінка), 21% із фізичним (побиття, а також замикання, зв’язування, примушення стояти в нерухомому положенні), 17% – із економічним (примушення звітувати за кожну копійку, присвоєння обманним шляхом чи знищення майна), 1% – із сексуальним насильством (насильне примушення до статевого акту). 
Основною причиною різних ситуацій насильства більшість потерпілих називали стан алкогольного сп’яніння.
Але найбільшою проблемою є те, що жертва найчастіше мовчки терпить знущання, впевнена у тому, що так і повинно бути, або ж що агресор скоро змінить гнів на милість.
Близько 75% жертв різних видів насильства ні до кого не зверталися по допомогу, решта переважно зверталися до інших родичів. Лише 10% жертв фізичного насильства зверталися по допомогу до органів внутрішніх справ. Серед усіх опитаних 47% населення вважає, що у випадку фізичного насильства слід звертатися до міліції і 45% довіряють міліції. 
52% респондентів довіряють психологічним службам, 46% – громадським організаціям, що ведуть боротьбу з насильством та допомагають жертвам, 40% - державним соціальним службам, однак лише 1-2% жертв насильства в сім’ї зверталися до цих організацій. Одиниці знають про свої права, зокрема про те, що вони захищені Конвенцією Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція). Україна стала 17-ю країною, яка підписала цей документ, проте ще не ратифікувала його. 



Жінкам у біді дають дах над головою
У Черкасах жінки, які пережили насильство чи перебувають у складній життєвій ситуації, можуть звернутися до Жіночого центру матері та дитини. У центрі одномоментно може перебувати до семи осіб, і його особливістю є те, що прихисток тут можуть знайти і жінки з дітьми від 3-х років, а у виняткових випадках – навіть із немовлятами.
– Центр існує вже три роки. За минулий рік нашими клієнтками стало близько 150 жінок – це ті, хто потрапили в складні життєві ситуації. Є дуже різні жінки – хтось із них зазнав насилля з боку чоловіка чи співмешканця і просто не знав, куди йти (якось нам подзвонили дівчата-волонтерки і сказали, що на Соборній площі стоїть жінка з дитиною і плаче, її побив чоловік, і вона не має куди піти. Ми прихистили цю жінку, вона пожила два дні й поїхала до родичів). Є також наркозалежні, жінки, які звільнилися з місць позбавлення волі. Є переселенки із зони АТО – Макіївки, Горлівки, Донецька. У кожного своя непроста історія, але вони, звісно, не відразу відкриваються. З кожною ми проводимо первинне консультування та заповнюємо анкету первинного оцінювання. Даємо їм змогу жити в нашому Центрі (у кожної свій ключ), на їхніх дітей виділяються гроші на харчування (продукти закупляємо один раз на місяць). Окрім того, тих, у кого немає прописки, ми тимчасово реєструємо за адресою Центру – Можайського, 50. А тих, у кого є потреба жити тут довше, потім перереєстровуємо знову, – коментує керівник «Черкаського жіночого центру матері та дитини», голова Черкаського обласного відділення Всеукраїнської благодійної організації «Всеукраїнська мережа ЛЖВ» Олена Стрижак.
За словами Олени, жінки, які опинилися в складних життєвих ситуаціях, живуть у Центрі від кількох днів до 9 місяців. З ними працює психолог та соціальний працівник, жінок намагаються влаштувати на роботу, а дітей – у дитячі садки та школи.
– Хоча при нашому Центрі й діє Центр для дітей, але ми завжди наполягаємо на тому, щоб діти наших клієнток були в нормальних дитячих колективах. А якщо дитя шкільного віку, то щоб обов’язково навчалося, – говорить Олена Стрижак. – Але в Центрі дуже мало місць – усього 7 ліжок. Минулого літа, коли у зв’язку з військовими діями «наплив» значно збільшився, у нас жили навіть 11 осіб. Зараз ми плануємо податися на конкурс, а також хочемо, щоб нас включили в програму економічного розвитку області, адже треба вирішувати проблему харчування цих жінок, а також тривалої і глибокої роботи з протидії насильству – починаючи зі шкіл, адже так ми будемо викорінювати причини, а не боротися з наслідками.

Інна Лісова
* Імена героїв публікації змінені з етичних міркувань


Поради для тих, хто став жертвою або свідком домашнього насильства

1. Не треба заплющувати очі на реальні факти і вмовляти себе не звертати уваги на насильство. Якщо ви зіткнулися з першими (ще «легкими») проявами насильства, подумайте про власну безпеку та безпеку своїх дітей – уявіть найгірший розвиток подій і подумайте про ваші дії в таких неприємних ситуаціях. 
2. Тримайте під рукою номери телефонів міліції та соціальних служб. Варто, щоб ці номери також знали ваші діти. Якщо виникне потреба, не вагаючись, телефонуйте до районного відділу міліції або на номер «102» і вимагайте термінового втручання. По приїзді працівників міліції детально опишіть їм усе, що сталося, покажіть ваші тілесні ушкодження, а також домашні речі, які побив чи поламав кривдник. 
3. Якщо вам завдано тілесних ушкоджень, обов'язково зверніться до медичних закладів. Ви не лише пройдете лікування, а й отримаєте медичні висновки, які є вагомим доказом у суді. 
4. Найбільше виваженим виходом із деяких ситуацій є втеча. Але цей крок належить ретельно підготувати. Варто заздалегідь зібрати невеличку валізу з найнеобхіднішими речами: одягом для себе та дітей, грошима, ліками, ключами від дому, офісу тощо, особистими документами (паспорт, свідоцтво про народження дитини), документами, які підтверджують ваші права власності на житло, машину і т. ін. Обов'язково запишіть і запам'ятайте адреси та номери телефонів установ, до яких ви плануєте звернутися по допомогу. Крім того, наперед обдумайте маршрут вашої втечі й визначте декілька (не одне!) місць, де ви могли б сховатися, якщо залишите дім. 
5. Якщо близькі люди готові вам допомогти в боротьбі з домашнім насильством, домовтеся з ними про спільні дії в гострій ситуації. Йдеться, зокрема, про дзвінок до міліції, тимчасовий притулок для вас та ваших дітей або схованку для потрібних вам речей (див. попередній пункт). 
6. Пам'ятайте: насильство часто стає ще брутальнішим, коли кривдник довідується про бажання жертви припинити з ним стосунки. Якщо ви зважилися на таке, будьте готові захищати свої права та права ваших дітей. Заздалегідь обміркуйте можливі варіанти вирішення таких гострих питань, як поділ майна, стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей. Звісно, краще відразу звернутися по допомогу до кваліфікованих юристів, соціальних служб чи громадських організацій, послуги яких є безкоштовними. 
7. Подумайте про те, як обмежити ваше спілкування з кривдником після розлучення і вберегти від нього ваших дітей. Наприклад, попросіть ваших колег по роботі з'ясовувати, хто вам телефонує, повідомте працівникам дитячої установи, хто має право забирати ваших дітей додому, ходіть до інших крамниць тощо. 
8. Уявіть ваше дальше життя без кривдника й знайдіть у ньому позитивні моменти для себе. Згадуйте про ці моменти тоді, коли відчуватимете неспокій та сумніви. В разі потреби зверніться до соціальних служб та неурядових організацій, які надають психологічну підтримку постраждалим від насильства в сім'ї.