У свої 37 років Олексію Дроб'язку з Авдіївки, що на Донеччині, довелося покинути свою малу батьківщину, роботу, громадську діяльність і шукати нового життя. З дружиною і дітьми він переїхав на Черкащину, у Золотоношу, де нині викладає карате, пише Прочерк.

 

Чи повернеться колись додому? Навряд. Адже його квартира була розбомблена прямим попаданням.

 

– Звісно на батьківщину тягне, але… Не знаю… Зараз періодично зідзвонюємося із приятелями, спілкуємося, але не на політичні теми. Великою помилкою влади стало те, що вона залишила працювати на Сході телевишки. Зараз там люди від їх роботи взагалі ватниками стали, - розповідає Олексій Миколайович.

 

На батьківщині він працював директором спортивно-оздоровчого центру, викладав карате, а саме кіокушинкай. Це один з найбільш складних, жорстких і видовищних різновидів карате.

 

- У 15 років товариш повів мене в спортзал показати, що таке карате. З того часу і захопився ним. Коли в наш край прийшла війна, то тренер Сергій Сергійович Всеволодов порадив звернутися до його друга в Золотоношу. Тут, на Черкащині, у вашому місті не викладалося карате кіокушинкай. От я і вирішив спробувати щастя. І вже 9 місяців як викладаю, - говорить Олексій Дроб'язко. - Взагалі ж, раніше займатися єдиноборствами було проблематично в тому плані, що деякі бандитські угрупування хорошим спортсменам пропонували співпрацю. Та нашому вчителю Сергію Сергійовичу вдалося утримати своїх учнів. Нині він сам живе в Херсоні.

 

Олексій Дроб'язко має 1 Дан в карате, є майстром спорту міжнародного класу та неодноразовим чемпіоном Європи і світу. У інтернеті можна знайти відео з боями Олексія Миколайовича.

 

Не дивно, що до фахового учителя потяглись учні: як молодші, так і зрілого віку. Золотоніські каратисти вже показали себе на змаганнях, зокрема, у Полтаві та Херсоні. Є призери і переможці змагань.

 

- Найстаршому учневі у мене 44 роки. Чому пішов займатись карате? Бо дбає за здоров'я і має інтерес до цього виду спорту. Я завжди кажу, якщо є бажання, то немає різниці, коли починати займатися. Що ж до найменших, то, думаю, починати можна з 6-7 років. Це дивлячись, які цілі ставити, - міркує тренер.

 

Міський голова Золотоноші Віталій Войцехівський по-людськи радіє з того, що переселенцям вдається нормально освоїтися у їх місті. А ще задоволений з того, що приїжджі також долучаються і до розвитку самого міста.

 

- Коли була ще перша хвиля переселенців, то були, звісно, люди, до яких ми мали претензії. Вони вели трохи непорядний спосіб життя. Нині ж таких питань не виникає. Більшість приїжджих визначилися з майбутнім. І левова частка переселенців з Авдіївки залишається в нас, – зазначає Віталій Олександрович.

 

Мер-спортсмен

 

Віталій Войцехівський уже багато років пристрасно захоплений волейболом

За словами керівника міста, серед переселенців люди різних професій, є, зокрема, і технологи виробництва, які вже знайшли роботу в місті.

– Золотоноша – багатонаціональне місто. І люди терпимі, та й в біду інших не кидають. Маємо свій Центр гостинності, за аналогом черкаського Центру, куди звертаються переселенці. Є й багато неформальної допомоги, коли люди живуть на квартирах, а хазяї за це не беруть грошей. І багато переселенців тут знайшли знайомих, друзів. От Олексій Дроб'язко вже не просто тренує молодь, а вже створив такий собі клуб за інтересами.

 

Нещодавно дітей і на пікнік возив на природу. Це добре, бо діти об'єднуються з любов'ю до спорту, привчаються до здорового способу життя, – зауважує Віталій Войцехівський.

Окремо мер міста зазначає, що переселенці звертають увагу на природу Золотоноші. Зелене місто, поряд ліс, неподалік – вода. Дехто з переселенців ще торік восени з задоволенням збирали в лісі гриби.

– Відпочити у нас є де, та й в плані виробництва ми залучаємо інвесторів і працюємо над економічним зростанням міста, тож людям, які готові долучитися до розвитку Златокраю, завжди раді, – каже міський голова.

 

У золотонісців особливий менталітет

 

Золотоноша каратисту Олексію Дроб'язко подобається. Місто він називає красивим і цікавим. А ще зауважує: «Відчувається, що в місті є влада».

- Однак зазначу, що в золотонісців свій менталітет. Коли ти десь живеш, то звикаєш до того всього, що тебе оточує. Це такий собі мікросвіт, який змушений покидати, і потрапляєш в інше середовище. І якщо якесь твоє висловлювання чи твій характер мови в колишньому мікросвіті сприймається звично, то у нових обставинах люди можуть не розуміти тебе, бо в них свої закони навіть в спілкуванні. Самі ж золотонісці мені здаються з одного боку відкритими, тобто, готовими прийти на допомогу. А з іншого боку вони можуть впадати в крайнощі, бачачи ту чи іншу ситуацію лише з одного боку. Але так чи інакше, це люди, які мене прийняли і я їм за це вдячний. А особливо міському голові Віталію Войцехівському за допомогу розвинутись мені як тренеру, – зазначає Олексій Дроб'язко.

 

ЖИТТЯ МАЄ РІЗНІ СМУГИ

 

Сьогодні він у пошуках нових друзів. Займається як тренерською так і громадською діяльністю, займається з молоддю в молодіжному ресурсному центрі, щоб виховати, як сам зауважує, покоління, яке б саме брало на себе ініціативу.

Звісно, за Олексія переживає мати, яка живе нині на Далекому Сході. Та по можливості він роз'яснює їй ситуацію, заспокоюючи, що живе нині у мирному місті в центрі України.

 

Карате, яке своїм корінням занурюється у східну філософію, навчило Олексія Миколайовича не опускати рук та не втрачати моральних якостей. По-філософськи він ставиться до поняття життєвого шляху.

 

– Треба жити, працювати, вчитися. Життя має різні смуги, як зебра – білі і чорні. Тож на зміну темної полоси завжди прийде світла. І потрібно рухатися вперед на благо батьківщини, родини і дітей. І будь-яку ціль рано чи пізно ви досягнете. Що ж до поняття пошуку свого шляху, яке присутнє в східній філософії, то це вічне поняття, бо шляхом ми йдемо все життя. І важливо не збитися з дороги, – повчає вчитель з карате Олексій Дроб'язко.