Він успішний підприємець, сфера його бізнес-інтересів широка: від експорту насіння закордон, до будівництва житлових комплексів. Про все, що раніше залишалося за кадром, Араік Мкртчян розповів в ексклюзивному інтерв’ю Zmi.ck.ua.

ЯК ОПИНИВСЯ В ЧЕРКАСАХ

- В Україну вперше приїхав у 1985 році. Тут я проходив військову службу. Спершу опинився в Чернігівській області, однак через шість місяців мене перевели у Черкаси.  Тут познайомився із дівчиною, закохалися один в одного. Служба закінчилася, прийшов час повертатися додому у Вірменію, що я і зробив.  Думав, що почуття пройдуть, але вони виявилися сильнішими за відстань. Сьогодні ця дівчина - моя дружина. Ми разом вже 34 років. Тоді я повернувся cюди саме заради неї.

ПРО ПЕРШІ ГРОШІ

- У 1989 році, коли я був у Вірменії, чоловік моєї двоюрідної сестри ледве не силою вмовив взяти у нього  10 пар чобіт  та продати.  Добре пам’ятаю, що він тоді сказав: “Бери чоботи. Продаси – отримаєш заробіток. А як все буде добре, будеш у Черкасах нашим представником”.  Це взуття я продав за один вечір своїм сусідам. Тоді мені здалося, що я отримав легкі гроші фактично на пустому місці. З того часу і розпочалася моя підприємницька діяльність, майже відразу відкрив патент на взуття. Потім пішла оптова торгівля. І так потроху зумів стати на ноги.

ПРО БІЗНЕС У 90-ТІ

- Звичайно, що були свої складності. Тоді всі розпочинали свою торгівлю з ринків і я тому не виключення. У мене стартовим майданчиком був ринок у Смілі. Пригадую, що туди потрібно було їхати у п’ятницю звечора, щоб зайняти місце для торгівлі на вихідних.  Часто було, що нічого не продаси, повертаєшся з пустими карманами, а зарплату помічникам все рівно треба було платити.

Представники криміналу приходили, наполегливо «пропонували» свої послуги.  Добре пам’ятаю випадок, коли  їхав додому із кафе “Ярославна” під дулом пістолета з глушником. Були ситуації, коли забирали машину, правда потім повертали, чергували біля мого під’їзду, посеред ночі тарабанили у двері. Звісно, у деяких питаннях треба було іти на компроміс, бо інакше розвивати бізнес у 90-ті було неможливо. Тоді захисту від держави не було ніякого, в принципі як і зараз. Всі хто кажуть, що вони «святі» - брешуть, всім тоді доводилося виборювати своє місце під сонцем. Звісно, зараз коли вже міцно стою на ногах, є повага і нормальне ставлення з усіх сторін і ніхто не дозволяє собі перейти межу.

ПРО РЕЙДЕРСТВО

- Був випадок, коли мене хотіли пограбувати не спортивні хлопці зі зброєю, а представники влади.  Це був 2015 рік. За одну ніч у мене, а точніше у всіх жителів Боровиці, вкрали 300 гектарів землі. Це були землі резерву, які ми орендуємо. Їх переписали на інших людей, які навіть приблизно не знають, в якій стороні знаходиться село. То це був не бандитизм? Були погрози по телефону, щоб відійшов у сторону, не заважав, змирився. Найцікавіше, що всі цих людей дуже добре знають. Пропонували, щоб я викупив ці землі за ціною 700 доларів за один гектар. Так, я міг витратити 210 тисяч доларів на це, але мене б люди вже життя проклинали, що лишив їхніх дітей та внуків можливості отримати землю.  Інше питання, що я не здався, не мовчав і через суд все повернув на місце.

ПРО ЕКСПОРТ ГОРІХУ ТА ПРАВООХОРОНЦІВ У ПОШУКАХ ЖУКІВ

- Основний вид мого заробітку – експорт горіху та насіння закордон. Наразі ми поставляємо товар у понад 30 країн світу, тож горіхи від Мкртчяна можна знайти і в Єгипті, і в ОАЕ, і в Угорщині. Цікава ситуація була декілька років тому на кордоні із нашими СБУшниками. Машина їхала в Польщу, ми отримали стовідсоткову переплату, валюта зайшла в Україну, ми мали всі дозвільні документи. Але правоохоронці вирішили заробити легких грошей на черкаському підприємцеві. Вони зупиняють машину, тримають її декілька днів, аж поки не закінчується термін дії дозвільних документів, зрозуміло, що я піднімаю ґвалт. На моє питання: «У чому проблема?», мені відповіли, що… вони шукають жуків у моїх горіхах. Акцентую! СБУ шукає жуків! Шановні, та якщо я можу продати закордон українських жуків по такій вартості, то можете нагородити мене медаллю. Зрозуміло, що після того, як я виніс це питання у публічну площину, машини відразу відпустили. Але хіба це розвиток бізнесу? Хіба так можна працювати?

ПРО ПРИВАТНУ ШКОЛУ

 - У приватну школу “Перлина” у свій час ходив спочатку мій син, а потім й донька. В один момент тодішні власники захотіли продати заклад якійсь комерційній структурі, це сталося посеред навчального року. Я про це дізнався, пішов до власника і домовився про викуп. Тоді зі мною у долю зайшов нині покійний Сергій Гура, син кого навчався в одному класі з моєю донькою. З тих пір, повірте, ми вклали туди дуже багато грошей. Це не бізнес на якому можна заробити бодай копійку.

- Чому просто не перевели своїх дітей в іншу школу?

- Так, це було б легше зробити,  але постає питання  - якість освіти. Де діти краще будуть отримувати знання – у класі де 15 осіб чи 30? Де частіше вчитель буде питати домашнє завдання на уроках? Коли 10-15 дітей у класі, то не особливо вони зможуть тихенько відсидітися на уроках. Також у приватній школі більше контролюють дітей, наприклад на предмет того ж паління.

Коли діти закінчили цю школу, то відмовитися від неї я вже не міг. А купити її ніхто і не хотів, адже це бізнес, у який треба постійно вкладати. Зараз школа сама себе окупає, останні два роки працюємо у 0. Зараз ще й держава трохи допомагає. Тому вважаю цю школу своїм соціальним внеском у розвиток черкаської молоді.

ПРО БУДІВЕЛЬНИЙ БІЗНЕС

- У свій час випадково опинився в цій сфері.  Повірив одній людині, яка переконала мене в тому, що це перспективно. ЖК «Графський» - це наш проект. Зараз здали першу секцію в експлуатацію, у другій побудували 8 поверхів, у третій – вивели перший поверх. 

Зараз будуємо квартири за свої кошти і одночасно продаємо людям. На тій території за генпланом має буди 13 будинків. За моїми підрахунками треба 7-8 років, щоб завершити будівництво. Це при умові, що не заважатимуть. Загалом цією темою займається мій син – йому подобається і в нього все гарно виходить.  Цікаво, що на місці будівництва раніше були військові казарми. Так от – я служив в одній із них. Бачте як життя може скластися – вчора служив там, а сьогодні забудовую територію.

ПРО РОЗДАЧУ ПРОДУКТОВИХ ПАКЕТІВ ТА КОНЦЕРТИ

- Чесно – я отримую від цього кайф. Займаюся благодійною допомогою із 1990 року. Якщо хтось називає це підкупом виборців, то, повірте мені, набагато ефективніше з’явитися перед виборами, роздати гречки та грошей. Це дасть кращий результат на виборах.  Із тих людей, що приходить на концерти або отримує допомогу, половина людей у підсумку буде ще і незадоволена, однак інша половина – похвалить. Я вже звик до цього. Мені дуже приємно, коли йду містом, а до мене підходять незнайомі люди, дякують, вітаються наче ми знайомі 20 років. Це позитивна енергетика, душевне задоволення для мене. А купляти людей на виборах ніколи не буду. Це принципово.

ПРО КП “ЧЕРКАСИЕЛЕКТРОТРАНС”

- Я нікому не можу пояснити, що не маю жодного фінансового інтересу на цьому підприємстві. Навіть нещодавно в мене про це питала знайома, яка знає мене декілька десятиліть. Плюньте мені в обличчя, якщо хоча б одна моя фірма напряму чи опосередковано зайшла на це підприємство і працює.

У свій час я хотів очолити тролейбусників – це правда. Тоді принципово хотів показати, що там можна працювати, що це підприємство може бути успішним. А потім передумав, оскільки побачив, що нормального фінансування чекати не варто, а тролейбусники завжди будуть заручниками політичної ситуації в місті. Також колись пропонували бути “смотрящім” за КП – теж відмовився. Я не можу брати там, де тих грошей і так нема.

- Виконком затвердив фінплан на 100 мільйонів, то зараз варто чекати розвитку підприємства?

- Це кошти, які міська влада компенсує підприємству за рахунок перевезення всіх бюджетних категорій.  Всі їздять на тролейбусі безкоштовно - школярі, студенти, пенсіонери, люди із інвалідністю. А потім політики собі чіпляють медалі на груди. Але ж підприємство при цьому нічого не заробляє – лише 200 тисяч на рік. І потім всі починають дивуватися, чому тролейбусники так мало заробляють. Є з чого? Всі умови створені для того, щоб заробляли саме приватні автобусні перевізники. А тим часом працівники тролейбусного не отримують вчасно зарплату – колектив у 400 людей. Це справедливо? Ні! От за це і борюсь. Так, фінплан став більшим у порівнянні з минулим роком. Але й тариф на електроенергію змінився, зарплати працівників виросли, бо час не стоїть на місці.

- З таким підходом у місті ніколи не проведуть транспорту реформу…

- Всі хочуть кататися у тролейбусі безкоштовно, але ніхто не хоче платити. Так хіба буває? Людям треба зарплату дати. А  транспортну реформу треба розпочинати не з тролейбуса, а з перевізників. Подивіться на зупинку в центрі Черкас. Автобуси  зупиняються один за одним. Як може бути транспортна реформа, якщо рух тролейбусу закритий автобусами як спереду, так і ззаду. Ніхто із міських чиновників не дасть заробляти комунальному транспорту, оскільки отримують хабарі від перевізників. От і вся транспортна реформа. А на Кучері (директору КП, - ред) нині відіграються, бо він не несе хабарів в міськраду і не робить, що хочуть високопосадовці.

- А вас не обурює зарплата директора у новому фінплані кризового підприємства, яка, за попередніми даними, буде 80 тисяч гривень щомісяця?

- У нього буде зарплата 36 тисяч, я передивлявся. Раніше була 27 тис грн. Така ж як у директора якогось непотрібного управління чи департаменту в міськраді. Там відповідальності нуль. А в Кучера колектив у 400 людей у підпорядкуванні. Вважаю, це адекватна зарплата.

ПРО ОСОБИСТЕ

- Мій батько був водієм, мама – помічником повара у районній школі. Батько помер 11 років тому, для мене це тяжка втрата. У Вірменію літаю двічі на рік – у поминальні дні та на День народження мами, тоді за одним столом збираю понад 100 осіб – усі родичі. Обов’язкова умова – щоб всі приходили на день народження без подарунків.

Синові 30 років, доньці – 22. Діти працюють в сімейному бізнесі.

Чому всі називають Араїка – Аліком

- Я сам себе так назвав, оскільки моє ім’я в Україні важко запам’ятовували. А вирішив, що так буде простіше. Нині дуже близькі люди звертаються Араїк, а всі інші називають Алік.  Я не ображаюся, сам винен.

У вас багато ворогів?

- Ні. Тільки найближчі друзі. Вони можуть створити проблем, якщо захочуть. Всі біди у людей від їхнього оточення. Багато образ пишуть у соцмережах. Інколи дуже близько до серця беру ці слова. Зазвичай це роблять люди із вигаданих акаунтів. Я називаю їх “тварі”. Можете так і написати! Якщо до мене є питання – прийди і мені в очі все скажи, а не ховайся.

- Чи вважаєте себе забезпеченою людиною?

-Було б смішно, якби я сказав, що ні. Моя сім’я себе добре почуває. Гадаю, я абсолютно щаслива людина – реалізований у бізнесі і маю чудову родину. Що ще потрібно?

Підготував Сергій Стасько