30-річна Тетяна* – єдина донька у батьків. Отримала освіту в місцевому медичному коледжі та 4,5 роки пропрацювала в Черкаській обласній лікарні. Однак і роботу, і рідних п’ять років тому вона покинула заради коханого, з яким познайомилася через соцмережі. З того часу Тетяна змушена була “кочувати” з квартири  на квартиру, жити на вулиці, а від коханого замість обіймів отримувати побої. Зараз дівчина уже в рідних Черкасах.

Із документами та поверненням допомогли  Тетяні представники Черкаської благодійної організації “Від серця до серця” за підтримки  Міжнародної організації  з міграції. Своєю історією жінка поділилася із журналістом Інфомосту.

«Квартира, у якій він жив із батьком, була брудною і занедбаною, наче сарай»

Романа Тетяна “зустріла” в одній із соцмереж. Понад рік спілкувалися онлайн. Так познайомилися і з батьками. Хлопець – українець, але вся його родина роками жила за кордоном.

– Я кілька разів пропонувала йому приїхати в Черкаси. І мама моя казала: “Ром, приїдь до нас. Побачитесь. Зрозумієте, чи ви подобаєтесь, підходите одне одному”. А він віднікувався: «Та ні, краще нехай вона приїжджає, бо у нас зараз тут криза. Тяжко з роботою». Я подумала, що поїду, будемо якось викручуватися, адже як-не-як у нього там і батько з матір’ю, сестра… він не один, – каже Тетяна.

Зрештою батьки допомогли їй оформити документи. Полишивши роботу, молода дівчина 11 травня 2011 року прилетіла в Мадрид. Із собою мала 700 євро, 86 доларів та 25 гривень, які через п’ять років привезла в Україну.

– Він мені сподобався відразу. Усе як вперше… Не вірилось, що я нарешті приїхала. Два роки усе було добре. Єдине, що мене відразу шокувало, це квартира, у якій він жив із батьком. Це був жах. Там було брудно і занедбано, наче у сараї. І перша думка, яка промайнула в голові: “Люди добрі, куди я приїхала?”. Але потім з часом я дізналася, чого вони з батьком опинилися у цій квартирі, що мати, яка жила поверхом вище, вигнала їх через пияцтво, – говорить Тетяна.

Батько її хлопця отримував субсидію, а Роман – був на парі (біржа праці – ред.), де йому платили певну суму коштів. Але на момент, коли дівчина до нього прилетіла, він отримав  останню виплату і зміг сплатити оренду житла лише за місяць. Свої ж гроші дівчина тримала про запас, адже вважала, що питаннями оплати житла, придбання продуктів має опікуватися чоловік.

– Потім нас виселяють… Я була шокована і вже хотіла збирати речі та їхати назад. Але Роман домовився зі своєю мамою, і ми переселилися до неї. Однак вона пустила нас на умовах, що це – тимчасове рішення і ми маємо згодом з’їхати. Я навіть валізу не розбирала. Усі речі були спаковані, а хотілось покласти все у шафу, в порядок, – розповідає жінка.

Мама хлопця харчувалася окремо, Тетяна з Романом – теж. Оскільки хлопець так і не влаштувався на роботу, дівчині довелося діставати гроші зі свого запасу, щоб придбати хоч якісь продукти.

«Більше місяця ми жили на вулиці»

Так довго тривати не могло і черкащанка запропонувала Романові поїхати в Німеччину на роботу, поки вони обоє мали візу. Там у неї були знайомі, які могли допомогти влаштуватися.

– 12 липня 2012 року ми сіли в автобус. Серед ночі він зламався, годину чекали на інший транспорт. Коли вже в’їхали у Францію, о першій ночі нас зупинила поліція і мене із Романом зняли з автобуса. Бо в мене віза була прострочена, а у нього – проблеми із закордонним паспортом. Мене відразу посадили в карцер. Там пробула до 13.00. Суд відібрав паспорт та видав невелику довідку, як тимчасовий документ на право перебування в Іспанії, – розповідає жінка.

Для того, щоб повернути паспорт, їй потрібно було підтвердити те, що вона перебуває у родинних стосунках із Романом, або ж у них є спільна дитина. Тоді вони лише жили у громадянському шлюбі та дітей не мали.

Після цього інциденту пара приїхала до Барселони. Там їм довелося кілька днів жити на вулиці та харчуватися краденою їжею. Згодом на 90 євро (борг, який їм віддали друзі), вони повернулися у Валенсію. Після зміни кількох квартир вони знову опинилися на вулиці.

– Більше місяця ми жили на вулиці. Прали, купались в туалеті. Спали на лавках, у парку. Увечері ходили біля овочевого магазину і чекали, коли викидатимуть продукти, які втратили товарний вигляд, просили у пекарнях хліб, щоб поїсти. З часом ми дізналися про карітас (притулок для бездомних – ред.). Там можна було по-людськи покупатися, поїсти, відпочити, ще й із собою давали якусь літру молока та хліба, – пригадує Тетяна.

«Батьки вмовляли їхати додому, а я сподівалася, що все владнається»

Потім із вулиці їх забрав друг Романа, він дав парі тимчасовий притулок та роботу для Роми. Той пішов збирати мандарини на поле. З часом вони навіть з’їхали на зйомну квартиру. Тетяна завагітніла. Щоб мати додатковий дохід, пара знайшла квартирантів. Але з ними стосунки не складалися. Постійні п’янки для вагітної жінки стали нестерпними.

Одного разу Роман навіть побив вагітну Тетяну, вдарив її ногою у живіт. Вона викликала поліцію: його закували у наручники та відправили у в’язницю, а її – обстежуватися в лікарню. Жінка довго плакала, не знала, що робити та вирішила відкликати заяву, адже самій, при надії, в чужій країні було складно. За це чоловік їй не подякував, не попросив вибачення, а просто зник на тиждень. Згодом повернувся. Вони з’їхали на квартиру до його сестри, потім – до матері, де їм жилося несолодко через постійні суперечки та сварки.

У 2013 році Тетяна народила сина. Після чергової  бійки та скандалу жінка змушена була з’їхати від свекрухи, та жила окремо, без сина, у сусідки.

– Потім мати лишила цю квартиру Ромі. У ній вона прожила 5 років. Перші два – платила за квартиру, а за решту часу виріс борг у 12 тисяч євро. Усі меблі вона забрала, лишилися голі стіни. Ми на вулиці з часом познаходили речі, які люди виставляли з домівок, облаштували помешкання, –  розповідає черкащанка.

Навіть коли Тетяна та Роман лишилися удвох на квартирі, сварки не вщухли. Особливо нестерпними були дні, коли чоловік випивав. Тетяні ж набридло просити грошей у своїх батьків, які весь цей час її поневірянь за кордоном з Черкас регулярно надсилали їй те, що могли тут заробити.

– Батьки вмовляли їхати додому, а я сподівалася, що все владнається. Він забороняв мені пізніше з ними спілкуватися, а його мати погрожувала, що відбере дитину. Я хвилювалась, бо повернути сина мені було б складно, – каже жінка. – Згодом у Роми виявили розсіяний склероз. Це пошкодження головного мозку, вони гальмують певні реакції організми. Через хворобу у нього виникли проблеми з координацією рухів.  Йому потрібна була опора, – каже Тетяна.

Чоловік проходив курс лікування, а після цього повертався з лікарні і починав пити. Жінка довго не витримала та вирішила повернутися в Україну.

«Коли я йшла, він забрав свідоцтво про народження сина»

Батьки Тетяни весь цей час не покладали надії повернути свою єдину доньку до рідного дому. Коли мама від подруги дізналась про Черкаську  благодійну організацію “Від серця до серця”, яка є офіційним представником МОМ в Черкаській області, то відразу ж звернулась до них за допомогою. Фахівці організації з моменту звернення матері всіляко сприяли поверненню Тетяни, надаючи рідним допомогу в оформленні офіційних звернень до  консульства України у Королівстві Іспанія та підготовці потрібних документів, які б засвідчили особу Тетяни. Завдяки втручанню МОМ стало можливим віднайти на допомогу Тетяні небайдужих людей в Іспанії.

– Мені потелефонувала дівчина Єва з Києва. Вона дала адресу, за якою я мала звернутися по допомогу. Там мені сказали, що я маю з’їхати з квартири, де я жила з Романом.  Того ж дня мене забрали з речами на орендоване помешкання. Там я прожила 2,5 місяці, переліт відкладали через проблеми із квитками. За цей час я зібрала усі необхідні документи. Але коли йшла, Рома забрав свідоцтво про народження сина. Я ледь відновила його, – пригадує жінка.

Згодом її перевезли в інший центр із захисту прав матері і дитини. Там вона жила три тижні і нарешті після п’яти років поневірянь повернулась у рідні Черкаси.

– У Черкасах добре, але поки дико, незвично. Я розумію, що я вдома, що я більше туди не поїду, але мені ще не віриться, що я повернулась. Тілом і душею я тут, але думками поки там, – говорить Тетяна.

Людмила Проценко, програмний менеджер проекту,ЧБО ЛЖВ “Від серця до серця“:

– Повернення Тетяни додому стало можливим завдяки співпраці нашої організації з Міжнародною організацією з міграції (МОМ). Разом, з України ми координували процес повернення жінки з Іспанії, яка перебувала за кордоном без документів, без коштів, без знання мови.

– Хочеться, щоб люди були більш обачні, коли роблять якісь важливі кроки у своєму житті: планують виїхати на роботу за кордон,  одружуються з іноземцем, їдуть на навчання чи відпочинок в іншу країну. Варто попередньо отримати максимальну інформацію про умови перебування в іноземній країні, про працедавця, майбутнього чоловіка, дізнатись контактну інформацію щодо організацій які в разі потреби надають допомогу українцям тощо. Обов’язково залишити вдома ксерокопії своїх документів.

Наша організація, в тісній співпраці з  Міжнародною організацією з міграції, надає безкоштовно та конфіденційно допомогу людям, які опинилися у випадках, пов’язаних із торгівлею людьми.  До нас можуть звертатися люди яких обманом  або з необачності було втягнуто до експлуатації. І навіть якщо від моменту події вже пройшло декілька років, ми так само будемо допомагати людині реінтегруватись в суспільство. Тому що, як стверджують психологи, неопрацьована психологічна травма з минулого, не дає людині можливості бути щасливою в майбутньому.

МОМ в Україні почала надавати допомогу українцям, які постраждали від торгівлі людьми, у 2000 році. Разом з мережею партнерських НУО по всій території Україні, за період з січня 2000 року до грудня 2015 року МОМ надала комплексну допомогу з реінтеграції понад 11 600 постраждалих від торгівлі людьми. Залежно від індивідуальних потреб постраждалого це: юридична допомога, в разі потреби представництво у кримінальному та цивільному суді; медична та психологічна допомога, забезпечення притулку, професійна підготовка,  надання фінансової підтримки тим постраждалих від торгівлі людьми, які прагнуть започаткувати власний бізнес, та інші форми допомоги. При МОМ також працює Медичний реабілітаційний центр, де повне медичне обслуговування та психологічна допомога надаються безкоштовно на безпечній та конфіденційній основі.

За кваліфікованою допомогою особи, які постраждали від торгівлі людьми можуть звертатися до Черкаської благодійної організації ЛЖВ “Від серця до серця”, яка знаходиться за адресою: вул. Рєпіна121.

Контактні номери телефонів: 71-22-54, 067-264-47-15, 063-577-18-81 Проценко Людмила Петрівна

*Ім‘я героїні було змінено для захисту приватності