Білорус Віктор Федюкович приїхав до України аби заробити грошей, натомість провів 11 місяців свого життя без грошей, нормального житла та документів.

Про це повідомляє Радіо Свобода.

На початку 2015-го року 34-річний білорус Віктор Федюкович приїхав в Україну. Сім місяців працював будівельником у Рівному, а згодом за порадою друга поїхав до столиці у пошуках кращої роботи з вищою зарплатнею. Коли у Києві на залізничному вокзалі шукав оголошення, до нього підійшов гарно одягнений чоловік і запропонував роботу на відбудові цегельного заводу. Обіцяв зарплату у сто гривень на день, якісне харчування і житло. Віктор на такі умови погодився.

"Я запитав його, чого ми зараз не їдемо, а увечері, вночі? Це вже потім я зрозумів, коли побув там чотири місяці, що він так зробив, аби я назад не потрапив, дороги не знав. І от за чотири місяці, що я там був, я усього отримав 150 гривень – він мені дав, щоб я леза купив поголитися. На харчування однієї людини на тиждень, бо там чимало людей проживало, – чотири буханки хлібу і кілька найдешевших круп. Іноді мені шматочок сала привозив, а інших змушував ходити поруч на свиноферму, брати кишки, варити їх і їсти. Я те сало сам не міг їсти, з усіма ділився", – згадує Віктор.

 ?Документи спалили, гроші не давали

Чоловік мешкав у старій хатині з павутиною, без води, опалення та навіть ковдр. Віктор каже, що за одинадцять місяців у таких умовах із ним жили і працювали близько 400 осіб. Майже ніхто надовго не затримувався – щотижня люди тікали, прихоплюючи із собою дорогі інструменти. Утім, пригадує чоловік, "працедавець" ніколи не звертався до поліції із заявами про крадіжки. Сам же Віктор спершу боявся тікати – насамперед через те, що не мав документів. Адже "роботодавець" спалив у грубці його паспорт, та ще й погрожував, що в будь-якому разі «дістане з-під землі». Але через півроку чоловік не витримав і здійснив першу втечу.

«Я раніше дуже боявся, що все життя буду в рабстві. Але тепер не боюся»
 

Після втечі за чоловіком почали прискіпливо наглядати. Не довіряли, не давали телефону. Віктор зізнається, що вже збирався накласти на себе руки. Рятував пес, який заспокоював чоловіка, і молитви. Лише через п’ять місяців після першої втечі Віктор насмілився утекти вдруге:

"Щось на душі сказало: «Тікай!" Яка машина їде – я, як заєць, у кущі. Дійшов до Капустинців (село за три кілометри) і пішов до місцевої влади. Почав розпитувати і натрапив на сільського голову – він і викликав поліцію. Я запитав, чи поліція знову поверне мене назад, але він запевнив, що все буде добре. Поліція забрала мене та відвезла до центру «Від серця до серця». Я дуже за це вдячний. Я раніше дуже боявся, що все життя буду в рабстві. Він же казав, що дістане мене з-під землі. Але тепер я не боюся».

У центрі Черкаської благодійної організації ЛЖВ "Від серця до серця" Віктор Федюкович живе вже третій тиждень. За словами голови благодійної організації Наталії Несват, він став першим, хто після пережитого погодився розповісти свою історію назагал.

«Інші, на жаль, переживши емоціональний та психологічний тиск, дуже важко йдуть на контакт навіть із нами. У нас є центр, де проживають люди, які опинилися у складних життєвих ситуаціях. Так-от, такі люди дуже довго звикають до інших людей. І приклад Віктора якраз показує, що спрацювала взаємодія поліції, громадської організації та інших органів влади, які правильно відреагували і ми спільно зорієнтувалися в цій ситуації», – пояснює вона.

Відбуваються слідчі дії з метою встановлення усіх обставин злочину Драбівська районна прокуратура порушила кримінальне провадження за статтею про грубе порушення законодавства про працю. На думку старшого оперуповноваженого відділу зі злочинністю, пов’язаною із торгівлею людьми обласного управління Національної поліції Ігоря Крячка, ймовірно, що справу перекваліфікують за статтею про незаконну торгівлю людьми.

«Працедавцем» виявився колишній працівник прокуратури

Під час інтерв’ю Радіо Свобода Віктор Федюкович неодноразово повторював, що "працедавець" обіцяв «дістати його з-під землі», якщо він таки насмілиться утекти. Говорив йому, що має зв’язки і у владі, і у правоохоронних органах. Віктор каже, що місцеві жителі, які теж працювали на відбудові цього заводу, знали про його ситуацію і навіть радили тікати. Але допомогти не пропонували, та й нікому про нього не розказували.

"Він їм гроші заплатить, щоб мовчали, чи пляшку горілки поставить. Наллє, хлопці вип’ють та й підуть", – каже Віктор.

тім, у самому селі Демки кажуть, що місцеві там не працюють, та й цегельний завод розташований поза межами села. А власник на його відбудову давно привозить із Києва найманих працівників. Секретар Демківської сільської ради Володимир Пух згадує, як кілька років тому там навіть стався смертельний випадок – після сутички одного з чоловіків поховали у селі на кладовищі.

"Здалеку бачив, що вони часто міняються: то з бородою, то без бороди. Один-два, один-два на тому цегельному заводі. Він їх часто привозить, а вони тут козлів порають, молоко для себе доять. На підножному кормі, грубо кажучи", – зауважує Володимир Пух, який про ситуацію із Віктором дізнався від представника паспортного столу.

Тим часом у міграційній службі розказують, що "працедавцем" виявився колишній співробітник Драбівської районної прокуратури, який нині мешкає у Києві.

"Умови були нелюдські, завод не працює із 1985 року. Він там тримає підсобне господарство і наймає працівників, як Віктор, на «п’ятачку" у Києві. Зараз слідчі намагаються знайти його місце проживання. Викликатимуть, а якщо не з’явиться, то будемо їхати до Києва. Його потрібно допитати: яка причина, де документи? Віктор пояснив, що їх спалили, але будемо це з’ясовувати», – пояснює завідувач Драбівського районного сектору управління ДМС у Черкаській області Петро Тищенко.

Якщо документи не знайдуть, то у міграційній службі обіцяють допомогти Віктору Федюковичу відновити паспорт. Тоді вже й стане зрозуміло: чи повернеться він на батьківщину до Білорусі, чи лишиться в Україні.