Техніки, особливості і секрети вишивання на Середній Наддніпрянщині сьогодні в День вишиванки розповіла черкаська майстриня, Заслужений майстер народної творчості України Ольга Мартинова.

Журналісти видання ЗМІ.ck.ua відвідали лекцію у Галереї народного мистецтва України та зібрали найцікавішу інформацію про вишивку.

До центральної частини території України (етнографічна зона Середнього Подніпров’я) належать райони, розташовані по середній течії Дніпра (за сучасним адміністративним поділом сюди входять Київська, Полтавська, Черкаська, Кіровоградська області). Для вишивок Черкаського регіону характерним є рослинний орнамент, який складається з грон винограду, ягід, невеличких квіточок, а також горизонтальне розміщення узорних червоних ліній на рукавах, а в деяких селах додають також золотистий відтінок.

За словами Ольги Мартинової, часто на сорочках у Черкаській області використовують червоний колір та ромби. Це є символом родючості та плодючості. Однак спочатку вишивали без кольорів, так звані сорочки «біле по білому». Таку вишивку вважали дорогою, тому що такий одяг створювати було не просто. Уже пізніше з’явилися сорочки з кольоровою вишивкою.

"Якщо вам хтось каже, що українська вишивка – це чорне й червоне, то не треба вірить. Спочатку взагалі було біле по білому. Потім нитку варили в корі дубу. Колір почав з’являтися, коли вже були фабрики. Черкащина базується на Полтавських кольорах, зокрема золотий і синій", – розповідає Ольга Мартинова.

Вишивка може бути на різних речах: одязі, в інтер’єрі та екстер’єрі. Якщо говорити про одяг, то тут вона може бути на сорочках жіночих та чоловічих, корсетках, підтичці, хустці, поясах.

"Чоловіки у нас на Середній Наддніпрянщині носили вільні штани, які заправлялись широким тканинним, козацьким поясом, який вишивали тамбурним швом – слуцькі. А на Західній Україні гуцули носили широкі шкіряні пояси. А в нас звичайний був, але з вишивкою", – розповіла Ольга Мартинова.

Раніше вишиті блузи не носили так, як це роблять зараз. Тоді використовували додільні сорочки –  український одяг, який шиється з одного шматка полотна. Вона була довгою. Також зараз є мода вишивати сорочки спереду, а раніше цього не робили, адже жіночі сорочки, зокрема, ховали під іншим одягом, наприклад, корсетками.

"Як тоді вишивали? Збиралися жінки на вечорниці й нашивали руки, які йшли до сорочок. Потім вони нашивали низ – підтичку – там були вже зовсім інші орнаменти. Коли роздивляюсь старі сорочки, я часто дивуюсь, чому на рукавах ми маємо, умовно кажучи, вишивку хрестиком, а внизу – врізування. Це сталося тому, що жінка свою енергетику спрямовували до землі. Тому в сорочках орнамент відкривався до низу, а зверху був відкритий. Також на верх одягали й корсети, корали", – каже Ольга Мартинова.

За її словами, натомість чоловічі сорочки мали відкритий орнамент зверху та енергетично йшли до неба. Зараз чоловічі сорочки шиють із коміром і під костюм, а раніше цього не робили – тоді була вишиванка із стоячкою. Дуже важливо, щоб сорочка була вишита в ручну, адже під час роботи над нею майстриня закладається свої емоції. Якщо ж одяг вишитий на машинці, то всі орнаменти втрачають сенс.

"Коли ми вишиваємо, то ми думаємо. Тому під час вишивання ми обираємо орнаменти, які відчуваємо. Також дуже важливо, щоб сорочку хотілося одягати. Якщо ви дивитеся на неї і вона вам не йде, то її носити не треба", – каже Ольга Мартинова.

Часто на вишивці можна побачити поєднання прямого та косого хреста – це поєднання чоловічого та жіночого начала. Ця традиція простежується також у всіх весільних орнаментах. Наприклад, такі хрести можна зустріти й на короваях та рушниках.

"Світ такий, що чоловік не може без жінки й навпаки. Тому це є в українській орнаментиці практично скрізь: у рушниках, сорочках, на кераміці тощо", – зазначає Ольга Мартинова.

Вона не радить вишивати та носити сорочки, на яких вишито мак. Ця квітка означає розлуку. А ще жінкам краще не носити віночки, адже це суто дівчачий убір. Це має давню традицію. Після того, як жінка бере шлюб, за українською традицією, вона вже покривається хусткою. Тому вона не має права після одруження носити віночок, бо це вводить в оману потенційних залицяльників і всіх довкола.

Часто використовують вишивку й на весільних рушниках. Там зображують дерево життя, як символічну нескінченність роду, символ міцної сім'ї і побажання щасливого сімейного життя. Популярна і пара вишитих голубів, що символізує міцну любов. В основі орнаментів лежить хрест, який виступає символічним відображенням сонця, добра, щастя і світла.

"Весільні рушники не можна нікому віддавати й навіть позичати, бо на ньому можна поробити все. На рушниках благословляють й на війну зараз, певно, дають. Рушник – це найбільший оберіг українського народу", – каже вона.

Рушники виконувалися техніками вільного малювання. Це "рушниковий" і "тамбурний" шви, "полтавська" та "художня" гладь. Орнамент виконують не шляхом лічби ниток на тканині, а за попереднім нанесенням на полотно малюнка, який потім вишивають. У Черкаському регіоні він традиційно мав компактнішу композицію. Контур малюнка, найчастіше дерево-квітки, обводиться "стебловим швом", а площини зображення пелюсток, листя, птахів, мотив "шахматка" і "риб’яча луска" вишивають "рушниковим заповненням".

Нагадаємо, що  Черкаси стали центром військової моди. Тут створили першу в світі бойову вишиванку. 

Підготувала Світлана Небилиця

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Вишиваємо перемогу": в Черкасах стартувала благодійна фотосесія.