"Ніколи знову", - казав весь світ після жахливих подій Першої та Другої світової війни, після Голодомору, після геноциду єврейського народу. Але ось у 21 столітті ми знову кажемо: "Не пробачимо" й молимось, аби вижити й побачити ще один день. Український народ уже 50 день мужньо бореться у війні, яку розв'язала росія. Активна фаза розпочалася 24 лютого 2022 року о 5 ранку. Мабуть, цю дату на віки запам'ятає кожен українець від маленької дитини до людини, що вже бачила війну раніше; від українця, який прокинувся від вибухів до українця, якого за кордоном розбудив дзвінок родичів. Війна забрала в багатьох близьких людей, а ще в багатьох затишок рідних домівок.

Видання ЗМІ. ck.ua вирішило поспілкуватися з декількома переселенцями, які були змушені тікати від бомб та ракет з різних областей України до міста Черкаси й дізнатися, як їх тут прийняли й що вони планують робити надалі.

Черкащина – друга домівка: як переселенців прийняли в області

Від 24 лютого, свої домівки полишили понад 10 млн українців: 6,5 млн людей переїхали до інших регіонів нашої країни, переважно до західних; ще 4,24 млн осіб виїхали за кордон. Ці цифри постійно збільшуються.

Черкащина – це транзитна область. Кожного дня сюди приїжджає до тисячі осіб, хтось відпочиває та рушає далі в західну частину України, а інші залишаються з надією скоро повернутися додому або облаштувати своє життя по-новому вже тут. На постійне місце проживання до Черкащини наразі прибуло понад 80 тисяч осіб. Більшість за декілька днів намагаються знайти житло та роботу, аби влитися в життя знову, іншим це зробити важче, а хтось планує вже повертатися назад до своїх домівок.

До Черкас та області приїжджають люди з Сумської, Чернігівської, Київської, Донецької та Луганської областей. Тут вони хочуть знайти спокій та можливість просто жити, без страждань, без убивств, без бомб.

Зараз у Донецькій та Луганській області ведуться активні бойові дії, обстріли там не вщухають ні на день, а влада активно закликала містян евакуюватися у більш безпечні області. Нагадаємо, що 8 квітня в Краматорська військові росії обстріляли вокзал, де для евакуації зібралися тисячі людей. Понад 50 осіб загинули.

Фото - "Укрзалізниця"

Вирватися з цього пекла зуміла родина переселенців із Краматорську. Вони знайшла прихисток на Черкащині. Своїх імен не називають із міркувань безпеки. Голова родини розповідає, що від війни втекла з донькою та онуками, а чоловіки залишилися на місці.

"Ми дуже вдячні, що нас тут прихистили, дали дах над головою та годують. Це величезна підтримка, адже дуже важко облаштуватися в іншій області самим з дітьми й без чоловіка. Ми дуже чекаємо, коли настане мир і зможемо поїхати до себе додому. Це наше найбільше бажання – щоб вціліло житло й нам було куди повернутися", – розповідає жінка.

До Черкас приїхали 5 квітня. Про пережите на Донеччині не розповідають. Натомість переселенка поділилась тим, як добирались до нового місця проживання. Каже, що спочатку прибули до Александрії й сподівались знайти житло там. На ніч їх прихистили в дитячому садочку, але потім були змушені їхати далі й так опинились тут. Наразі активно шукають квартиру, аби переїхати. Та зробити це важко через те, що нині багато помешкань уже зайняті.

"Це вже не перша наша спроба знайти житло. Родина велика, тому потрібна й квартира побільше. Зараз націлені саме на те, щоб знайти своє житло, але віримо, що зможемо повернутися додому якомога швидше", – сказала вона.

88-річна пенсіонерка з міста Рогань, що на Харківщині, прибула до Черкас разом із донькою 6 квітня. Їй від війни довелося тікати вже другий раз, перший у 40-х роках від німців, а в 2022 році вже від росіян, які "приїхали рятувати" її рідне місто.

Фото тематичне - "Depo.Харків"

"Я пережила війну. І тоді була страшна війна. Мені було вісім років. Але я все пам’ятаю від початку й до кінця. З нємцами бились. Тоді я так само проживала в Рогані. Тоді перемогли й зараз теж переможемо", – зі сльозами на очах пригадує минуле.

З Харківської області виїжджали самотужки, бо тоді вже не було евакуаційних автобусів. Дорога була дуже довга через блокпости, але після тривалої поїздки бабуся з донькою таки змогли втекти від «руського міра» до Черкас. Розповідають, що виїжджали швидко, тому приїхали в зимовому одязі й не змогли нічого з собою взяти. Та на Черкащині їх намагаються забезпечити всім необхідним.

"Обіди дуже хороші. Дуже багато дають нам, але ми вже відвикли від великих порцій. Нас тут прийняли дуже добре. Поки що плануємо залишатися в Черкасах, із житлом обіцяли допомогти волонтери, бо самим важко знайти", – про плани розповідає її донька.

Для багатьох переселенців місця, в яких їх приймають, стають другим домом. Волонтери допомагають та роблять усе, аби люди почувались в Черкасах, як удома. Так, забезпечують переселенців одягом та їжею. Зокрема годують людей тричі на день, а гарячі напої у вільному доступі є постійно в усіх місцях перебування біженців. Так, як розповідають самі переселенці, їсти не хочуть й уже забули, який вигляд мають повноцінні порції.

"У нас забрали безпеку, спокій, комфорт": як допомогти переселенцям

Більшість тих, хто зумів утекти від війни в більш безпечні регіони, приїжджають із складними психологічними травмами. Тому у пунктах прийому постійно чергують лікарі та психологи. Так, раніше до Черкас приїжджали налякані люди, які були в стресі, мовчали й закривались від усіх. Зараз приїжджають із важкими душевними розладами, у кожної сім’ї є своя трагедія.

Кризовий психолог, волонтер Черкаської організації Товариства Червоного Хреста України Вікторія Гуро нашому виданню розповіла про те, що переселенці приїжджають з гарячих точок, де точилася їхня боротьба за виживання, а тому люди мають посттравматичний стан, як наслідок пережитого гострого стресу. Цей стан характерний всім людям, які пережили військові дії навколо себе і своїх родин.

"Багато хто вже пройшов етап шоку і перебуває в стані агресії. Він проявляється в поведінці людей і в їхньому мовленні. На цьому етапі часто люди шукають винних навколо себе у тому що сталося. І часом крім ворога винними можуть бути і рідні і ті, що хоче допомогти. Тяжкими є люди, які перебувають в стані відчаю, глибокого горя через втрату близьких, втрату домівок, стабільності. Є люди, які ще в шоковому стані і їм необхідно надати елементарне: відчуття безпеки і комфорту, задовольнити базові потреби", – каже Вікторія Гуро.

Вона додає, якщо людина в шоковому стані - найперше потрібно повернути її в реальність. Запропонувати тепло, пиття, їжу, туалет, відпочинок. У стані гніву і агресії, якщо ні людині, ні нам не загрожує небезпека, з розумінням поставитися до її стану. Ніякому разі не відповідати агресивно на агресивність. Стишувати голос, говорити: я вас чую, заспокойтеся, я хочу вам допомогти, скажіть спокійно, чим я можу вам допомогти?

Якщо людина у горі, постійно плаче, так само скажіть: "Мені шкода, що це сталося з вами. Скажіть, чим я можу вам допомогти". Ні в якому разі не можна знецінювати ті чи ті почуття людей. Бо ми всі кожен по своєму переживаємо загально-національну і свою особисту трагедії. Всі почуття мають право на проживання. Тому кожному з нас треба набратися терпіння і вчитися співпереживати людям, які зазнали більшої травми.

"Для кожного українця те, що ми переживаємо вже півтора місяці - це стрес, бо у нас забрали безпеку, спокій, комфорт. Але, віра у краще, віра у ЗСУ, віра у свої власні сили, мудрість, любов - переможе зло, переможе ворога", – зазначає Вікторія Гуро.

Триває 50 день героїчного спротиву українського народу проти російської окупації. Збройні сили мужньо захищають країну, в той час багато жінок та дітей вимушено опинились далеко від домівок. Однак кожен із нас вірить у перемогу й в те, що вже зовсім скоро вийде повернутися до рідних місць та побачити усмішки найближчих людей.

Світлана Небилиця

Цей матеріал опублікований за підтримки Громадської організації "Жінки в медіа"