Повернулася тут нещодавно колега із Польщі і розповіла про цікаву лекцію, яку послухала в одному з тамтешніх університетів. Та цікава вона була не тільки своїм змістом, але в першу чергу викладачем, яка, як виявилося, проживши безтурботно 30 років, завівши сім’ю, народивши дитину, усвідомила, що вона кохає свою колегу. Так. Саме свою, а не свого.

Про це інформує “Вичерпно“.

Ось таке воно життя. Як то кажуть – буремне і непередбачуване. Звичайно, ми редакцією дружно обговорили таку життєву віху цієї викладачки. Думки, як годиться, розділилися: хтось її підтримував чи принаймні був толерантним, хтось висловився більш категорично щодо всього явища гомосексуальності. Проте спільним було те, що всіх нас поглинула ця тема. Звідки беруться люди нетрадиційної орієнтації? Це вроджене чи набуте відхилення? І чи взагалі відхилення? На жаль чи на щастя, на ці питання самі лікарі ще не дали однозначної відповіді. Тільки висунули купу цікавих теорій.

Отож, ми вирішили трохи приземлитися і поцікавитися як живеться цій спільноті в 300-тисячному місті Черкаси.

Знайти представників так званого гей-спільноти Черкас виявилося не так вже й складно. Вони особливо не ховаються, хіба що не завжди під справжнім прізвищем. Мають безліч сторінок в соцмережах і ще більшу кількість груп (які, як на мою суб’єктивну думку, не всі пристойні). Радо йдуть на контакт і, на моє глибоке здивування, відверто розповідають про своє життя.

Нам вдалося поспілкуватися з двома представниками спільноти ЧСЧ (чоловіки, які практикують секс з чоловіками), які розповіли, що по їхнім підрахункам в м. Черкаси знаходиться до 2 тисяч людей нетрадиційної орієнтації, які так чи інакше наважилися визнати, що вони не такі як всі перед собою і частково перед суспільством. Звичайно, не всі з них корінні черкасці, багато з інших віддалених куточків Черкащини, в яких вони просто не наважувалися зізнатися у своїй гомосексуальності.

У великому місті легше загубитися, менше привертаєш уваги. Тому в Києві, Дніпропетровську чи Харкові важче «ткнути пальцем» в кожного гея, легше це зробити в Черкасах, і зовсім вже не залишаться без уваги «райдужні» люди в Каневі чи, наприклад, Смілі.

ей – це не обов’язково стиліст чи перукар (хоча серед чоловків цієї професії, зізнаються хлопці, багато представників нетрадиційної орієнтації). Андрій Петров та Женя Лєбєдєв мають більш ніж чоловічі професії. Якщо Андрій вибрав напрямок діяльності тісно пов’язаний з його сексуальною орієнтацією, а саме: працює соціальним працівником у Черкаській мережі ЛЖВ, то Женя донедавна працював у будівельній фірмі механіком автокрану, наразі ж є волонтером того ж відділення ЛЖВ, що і Андрій.

Ми вже відзначали, що лікарі не можуть дати чіткої відповіді, чому люди стають гомосексуалами. А люди нетрадиційної орієнтації просто визнають, що вони є таким, як є.

«У мене усвідомлення того, що я не такий як всі відбулося ще в ранньому дитинстві. Уже в 7-8 класі я конкретно розумів, чого я хочу. Хоча я не практикував ніяких стосунків», – зізнається Андрій.

«А от у мене все відбулося навпаки, – каже Женя. – Перший сексуальний досвід у мене відбувся в 14 років з чоловіком. Тоді я над цим особливо не замислювався, думав, якщо захочу буду з дівчатами. Усвідомлення того, що я є такий, прийшло років у 18. Хоча були і стосунки з жінками після 21 року».

Екстраординарних випадків суспільного несприйняття  хлопці не пригадують. Проте відзначають, що всі, дізнавшись про їхню сексуальну орієнтацію, реагують по-різному. Від шоку до фраз «та будь ти хоч зеленим, тільки до мене не чіпляйся».

– Люди досягають певного етапу свого життя, коли вони готові визнати, що вони ось є такими, – розповідає Андрій. –  У суспільстві зараз побутує думка: «ну добре, ти гей, а чого ти про це кричиш на кожному перехресті?» Кричимо багато, але не з тією метою, яку часто подають у суспільстві. Поясню на такому прикладі: гей попадає в лікарню, а його партнер  не може його навіть відвідати, тому що, окрім родичів, нікого не пускають. Чи живе така пара разом, не афішує своїх стосунків і, звичайно, ніяк не реєструє, бо не дозволяє законодавство. З одним з них, наприклад, щось стається – помирає. То його партнер не має жодного права на їхнє спільне майно. Ось такі елементарні соціальні питання. Тому, організовуючи різні там гей-паради, ми просто хочемо привернути увагу. Ми є! Нічого такого не просимо. Дайте нам такі ж самі права, які і іншим.

Мені відомі декілька випадків, які трапилися протягом останніх півроку. Чоловік нетрадиційної орієнтації домовився по зустріч по Інтернету і отримав 4 ножові поранення.  Намірів позбавити життя не було, ця акція зроблена просто на основі неприязні до гей-спільноти.

Їм не потрібна зайва інформаційність, зауважує Женя. Вони лиш просять не чіпати їх:

– Я не ходжу в бальному платті і на високих лабутенах. Тому якоїсь такої занадто негативної реакції від суспільства  я не зустрічав. Проте вважаю, що  і боятися цього світу теж не варто. Бо зрештою виходить так: ми витрачаємо своє життя для чого, щоб сподобатися суспільству. А суспільство в цей час проживає своє життя і воно не хоче тобі подобатися тільки тому, що воно в більшості. Тому потрібно жити своїм життям.

У мене взагалі було більше нарікань на тодішню міліцію. Був один неприємний випадок. Мені написали із сторінки в соцмережі з проханням про зустріч і пропозицією заплатити за неї. Від грошей я відмовився, проте на зустріч таки пішов. Виявилося, що з тієї сторінки в соцмережі сидів слідчий. Тому, коли я прийшов на зустріч – мені відразу наручники «клац». Закінчилося все, правда, добре… проте вони натякали на те, що треба ж все вирішити полюбовно… та зрештою відпустили мене. А от другу моєму не так пощастило: йому довелося викласти певну суму, ще папір  їм там купляв.

Оскільки інтернет-знайомства – це найпоширеніший спосіб знайомств серед представників нетрадиційної орієнтації, Андрій і Женя навчилися бути більш обережними. І тільки після певного періоду спілкування в соцмережі, а потім по Скайпу, хлопці погоджуються на особисту зустріч.

«В місті простіше познайомитися. Зокрема і через Інтернет. Хоча там є свої певні ризики. Іноді на цьому заробляють звичайні злочинці: назначають зустріч, а потім просто б’ють і грабують. Звісно, заявляти в поліцію представники нашої спільноти  не стануть, тому що багато з них мають дітей, одружені, або це неповнолітні. Цим і користуються ті, хто бажає легкої наживи. Тому всі наші акції, спрямовані на те, щоб люди з нетрадиційною орієнтацією могли себе відчувати захищеними від самого суспільства. І щоб на законодавчому рівні не було дискримінації», – розповідає Андрій.

«Якщо не можете захистити, то хоча б просто відстаньте від нас», — такої життєвої позиції притримується Євгеній.

Реакція рідних і близьких також буває найрізноманітнішою: від «геть з дому» до певного компромісу та порозуміння. І якщо повністю не прийняти, проте все ж змиритися, що твій син чи дочка мають стосунки з особою своєї статі, можна, доводить своїм прикладом Женя.

– Батько з нами не живе, тому його думкою особливо ніхто не цікавився. А мама все дізналася від правоохоронців. Вийшла така ситуація, що мене привезли під під’їзд у бобіку, я зателефонував мамі, що зараз з нею поговорить поліцейський. Я її заспокоїв по телефону: «мама, ти головне реагуй спокійно». Вона була не у захваті від того, що дізналася, але зуміла це прийняти.

Цікавий випадок стався і з моїм однокласником. Він випадково знайшов мене через соцмережі  і дізнався про мою орієнтацію, зателефонував до мене, щоб не про мене поговорити, а поділитися проблемою у своїх стосунках з дівчиною. Ми поговорили по його делікатне питання, оскільки він, за його словами,  не міг про це більше нікому розповісти. Далі ми продовжили нормально спілкуватися. Але це поодинокий випадок, можливо цей мій однокласник такий попався.

А от Андрій провів цілий експеримент, відкрившись перед деякими своїми друзями і знайомими.

«Я зізнався своїм кумам. Кума віднеслася спокійно.  А кум сказав: «будь ти хоч зеленим, але будеш до мене приставати…». Це ніяк не вплинуло на наше спілкування. Зізнався я ще декільком друзям. Дехто віднісся нормально, дехто був шокований. Це стало своєрідним випробуванням для дружніх стосунків».

Ну і як же не зачепити тему кохання. Чи можливе воно між представниками однієї статі? Чи довговічне?

«Я вважаю, у таких парах почуття навіть сильніші, оскільки вони розуміють наскільки вони вразливі. Якщо вони не збережуть ці почуття, то ніхто їх не збереже. Проведу таку аналогію: наприклад, якомусь там Колі мама не скаже, ти подивися який Пєтя гарний хлопець, бережи його. Всім стане тільки легше, якщо таких стосунків не буде. Тому вони самі мають потурбуватися про їх збереження», – ділиться своїми думками Женя.

Та попри весь свій оптимізм та віру він був змушений констатувати:  «Люди з нетрадиційною сексуальною орієнтацією приречені в старості на самотність».

Розвіяли Андрій з Євгеном і міф про те, що люди нетрадиційної орієнтації – невіруючі. Те, що їх не сприймає церква, не означає, що вони не вірять в Бога.

– Тут просто потрібно розмежувати два таких поняття: віра і церква. Церква – це не єдине місце, де людина може знайти Бога. У нас є християни, католики, юдаісти і так далі. Кому що ближче, – розповідає Андрій.

Що ж до перспектив у зв’язку із проєвропейським курсом України, так далеко вони не заглядають. А світ ділять чітко і майже безапеляційно, відзначаючи, що від того, що суспільство їх визнає – він не рухне.

–  У нас є цивілізований світ і є Росія, яка на законодавчому рівні, зокрема по відношенню до прав жінки та взагалі до будь-яких категорій вразливого населення знаходиться десь на рівні Гондураса, – каже Женя. – І це не значить, якщо завтра дозволять одностатеві шлюби, то відразу побіжать хлопчики з хлопчиками одружуватися, а дівчата з дівчатами. Є Європа, є Америка, де до гомосексуалістів ставляться більш толерантно. І що, вони зараз вимирають?