Чотири дівчини-мотоциклістки розповідають, як почувають себе в сідлі залізного коня.

Про це інформує in.ck.ua.

Мотоцикл – чоловічий транспорт, у цьому переконані майже всі представники сильної статі. Наші героїні доводять інше. Вони віртуозно керують байком, підкорюють бездоріжжя і в разі необхідності з легкістю можуть полагодити свого залізного коня.

"Раніше я захоплювалася кінним спортом, але часу на це хобі не залишалося. Друг порадив осідлати "залізного коня". Вперше сівши на мотоцикл, я зрозуміла – це саме те, що потрібно. Протягом року я їздила у ролі пасажира і "обкатала" так майже всю Україну. В минулому році придбала особистий байк – легкий позашляховик, щоб бути в потоці цього руху.

З часом я навчилася розбиратися в тому, як влаштований мотоцикл. Коли ти за кермом сам на сам з технікою, просто не залишається іншого вибору. Траплялися ситуації, коли байк ламався за містом. Тоді я сама шукала причину несправності, відправляла друзям фото і ремонтувала, адже потрібно було їхати далі. Одного разу на непрохідній дорозі за містом я втратила контроль над байком, він упав мені на ногу. В результаті – перелом. У конюхів є такий вислів: "Якщо ти впав, то повинен одразу ж сісти назад у сідло, щоб твій страх зник". Так я і зробила: довелося одразу сідати за кермо та їхати в лікарню.

Кожен виїзд – це нові емоції. Щодня байк вчить мене чогось нового. Дуже люблю їздити в лісі, підкоряти непрохідні траси. Це своєрідне тренування, адже для проходження бездоріжжя потрібно мати силу волі, витримку та фізичну підготовку. По буднях катаємося містом. Щоправда, з нашими дорогами і потоком руху максимальна швидкість мотоцикла становить 40-50 км/год. На трасі максимальна швидкість – близько 100 км/год" , - коментує мотоциклістка Олександра Бахолдіна.

"Вперше сіла на мотоцикл випадково: попросила знайомого прокатати, так і втягнулася. Відтоді я щодня їздила на байку в ролі пасажира, а за рік пересіла за кермо й отримала права. Мені пощастило, мотоцикл мені дістався разом з хлопцем, у нього два байки. Як на мене, мотоциклом керувати легше, ніж машиною. Байк може проїхати там, де машина не зможе. Авто їздить по дорозі, а на байку ти сам собі цю дорогу створюєш.

Я дуже люблю зустрічати світанок і пробудження лісу за кермом, це дуже красиво. Ще люблю кататися під час дощу. Але ніколи не перевищую швидкість: я розумію, що на швидкості можна впасти і зламати себе або техніку. Мій максимум – це 90 км/год по трасі. На дорозі водії авто часто створюють аварійні ситуації. Коли я бачу водія на великій швидкості, то намагаюся до нього не наближатися.

Спочатку рідні були проти такого захоплення, але з часом звикли. Незнайомі люди реагують здебільшого позитивно: у мене рожевий шолом, тому зрозуміло, що за кермом дівчина. Мотоцикл я люблю за те відчуття свободи, яке він дає. Це неймовірні емоції. На байку я знову можу відчути себе дитиною і трохи побешкетувати" , - ділиться черкаська мотоциклістка Вікторія Лютікова.

"Зараз я катаюся на мотоциклі "Нonda Нornet 600", до цього їздила на китайському дорожньому байку. Після декількох років поїздок на байку я навчилася самостійно обслуговувати його. Зараз спокійно можу замінити мастило або змастити ланцюг. Я живу цим, тому потроху дізнаюся, як все влаштовано, і як полагодити мотоцикл.

Мій чоловік теж мотоцикліст. Майже весь вільний час ми проводимо на байках: їздимо містом, часто збираємося з друзями, виїжджаємо на природу з наметами або просто подорожуємо.Кажуть, що автомобіль возить тіло, а мотоцикл – душу. Так воно і є! Відчуття на байку не передати словами – це свобода, життя. Ти забуваєш про все, коли їдеш за кермом, поганий настрій моментально проходить.

Ти розрізаєш повітря, як птах, відчуваєш сонце, вітер, природу, пропускаєш все крізь себе. Твої очі відкриті, і ти бачиш дрібниці, бачиш світ. Не знаю, як люди живуть без цього відчуття. Це нереально" , - розповідає мотоциклістка Марія Пазич.

"Я дуже боялася цього виду транспорту, доки в моєму колі друзів не з'явився мотоцикліст. Зараз катаюся здебільшого містом і відвідую тренування. Такі заняття добре розвивають навички водіння. Прогулянки містом – це найчастіше спуск до Дніпра або поїздка в ліс. Також за можливості організовуємо мотоподорожі в інші міста Черкаської області. У нас багато гарних місць, це своєрідний туризм. Часто залишаємося в лісі з ночівлею. Кожен виїзд – це нова пригода.

Близькі трохи протестують проти такого захоплення, але приймають мій вибір. Мабуть, з часом зрозуміли, що пристрасть до мотоциклів – це в крові, і просто так від цього не позбутися. Хоча багато людей досі живуть стереотипом, що дівчині не місце за кермом. Такій людині вже нічого не доведеш.

Мотоцикл – це індивідуально. За кермом тільки я контролюю всі процеси і дії. Це неймовірне відчуття свободи, спокою і адреналіну. Мотоцикл допомагає розібратися в собі краще, ніж будь-який психолог" , -  згадує мотоциклістка Віталіна Боня.