Після повномасштабного вторгнення росії на територію України багато людей відчули до росіян ненависть: хтось прямо зіштовхнувся з їхньою агресією, а хтось опосередковано, але варварські дії окупантів не залишили українців байдужими.

Тож видання ЗМІ.ck.ua вирішило поспілкуватися з черкаською психологинею Інною Лук’янець та з’ясувати, чи нормально відчувати ненависть до росіян і як правильно скеровувати свої почуття, а також про те, чи нормально зараз не відчувати нічого.

Чи нормально відчувати ненависть до росіян?

Ненависть – це почуття, яке може містити в собі низку негативних емоцій, зокрема злість, роздратування, образу тощо. Інна Лук’янець запевняє, що нині відчувати ненависть – це нормально.

"Людський організм досконалий. От як у нас немає жодної зайвої кісточки, м’язів, так само у немає жодних зайвих почуттів. На кожен час, на кожну подію є свої емоції. Вони нам дані для того, щоб допомогти жити та вижити в скрутні та кризові моменти", – каже психологиня.

Відчуття ненависті породжує викид адреналіну, в організмі людини відбуваються хімічні реакції. І такі почуття можуть бути корисними тим, що вони людину мобілізують та приводять в рух. Часом саме негативні емоції допомагають рятуватися, захищатися та робити все необхідне, щоб вижити залежно від ситуації, в якій людина опинилася.

"А якби в нас цього почуття не було й на нас напали, а в нас немає адреналіну? Ми б нічого не робили, не відчували. Хіба ми маємо тільки поважати, любити? Якби в нас були лише позитивні почуття, ми б здалися без опору й потрапили б в рабство. Це почуття, разом із тими емоціями, які в нього входять, воно дуже потрібне й корисне, адже допомагає зараз людям відвоювати та відстояти свою свободу, землю, домівку, право на життя. Ці почуття зараз потрібні нам. Тому відчувати ненависть наразі нормально. Завдяки цьому ми в тонусі й можемо чинити супротив ворогу та підтримувати свій моральний дух", – каже Інна Лук’янець.

Вона додає, що однак дуже важливо не застрягнути в таких емоціях та не робити їх культом свого подальшого життя. Треба розуміти, що цей період закінчиться, Україна переможе, і тоді витрачати свої сили на ненависть не буде сенсу. Емоції та почуття – це величезний заряд енергії. І її краще буде спрямовувати на свій розвиток, на своє життя, добробут.

"Ми будемо пам’ятати про те, що зробили росіяни, ми не зобов’язані їх любити та пробачати. Скоріше за все почуття ненависті в українців нікуди й не дінеться, але це не буде настільки емоційно сильно, як зараз. Ми просто будемо знати, що з цими людьми в нас немає нічого спільного і бути вже не може. Поступово інтенсивність цього почуття буде зменшуватися і ми будемо направляти енергію вже в розвиток свого життя", – зазначає Інна Лук’янець.

Кожен повинен пам’ятати, що це він має керувати своїми емоціями, а не емоції ним. Коли людина вже розуміє, що з нею відбувається і свідомо до цього ставиться, то це означає, що вона керує своїми почуттями.

Чи нормально відчувати бажання помсти? Чи може воно перерости в те, що людина стане агресивною і почне завдавати шкоди іншим людям?

Люди, які постраждали від окупантів, повинні отримувати професійну допомогу, якщо вони цього потребують. Таким людям треба допомагати проживати емоції. Дуже важливо в такому випадку просумувати, прогорювати. Саме для того, щоб потім у цьому горі та травмі не застрягнути. І щоб не вийшло так, що все життя тоді буде присвячено думкам про помсту та про ворогів.

Після перемоги України в людей буде задача жити далі й по-новому шукати своє місце. Це знову ті речі, на які потрібна енергія та сили.

"Тому тут треба щоб люди зверталися або до фахівців, або самостійно проробляли це. Зокрема, давали собі певний період на смуток. Це втрата, навіть якщо це знищений будинок – це все одно втрата. Це навіть втрата якогось уявлення про нормальне життя. А виявляється, що в 21 столітті може отак бути. Тому важливо, щоб людина пережила ці емоції і відпустила", – каже Інна Лук’янець.

Однак варто пам’ятати, що не можна перетворювати такий пригнічений стан на постійний. На проживання горя людина повинна дати собі певний термін (один-два місяця або трохи більше), це не може бути все життя. Після цього періоду потрібно знову починати жити та шукати свій шлях. Енергію треба спрямовувати на побудову свого життя, а не на думки про руйнування ворога.

Чи нормально радіти, коли стається щось погане з росіянами?

Чи не шкодить перегляд новин та фотографій, які містять насилля?

Інна Лук’янець розповідає, що зазвичай люди переглядають такі новини, аби не відчувати свою безпорадність.

"От нас ґвалтують, а я нічого не можу зробити і тоді, звичайно, ці фото та новини про втрати ворога чи теракти на їхній території, вони дають нам силу, показують, що ми не безпорадні, що є чи якісь вищі сили, чи працює бумеранг", – зазначає вона.

Звичайна людина не може взяти в руки пістолет та піти вбивати того, хто зґвалтував чи зарізав дитину. Саме тому вона своє бажання помститися ніби перекладає на Бога чи на карму. І коли людина бачить, що це працює, то це додає їй сили та впевненості, адже вже виникає відчуття, що ми не безпорадні й окупанти відповідатимуть за все, що вони скоюють.

"Я вважаю, коли війна триває, то ось такий перегляд новин та фото нам потрібен. Це теж адреналін, який допомагає вижити. А нам це треба. Коли йдеться про виживання, то тут не можна говорити про коректність поведінки. Поки вони ґвалтують немовлят і руйнують наші домівки, ми не можемо ставитися до них правильно", – каже Інна Лук’янець.  

Вона додає, що коли буде спадати інтенсивність переживань, то й потреба дивитися такі новини й дізнаватися, що в них там відбувається, буде зменшуватися.

Чи нормально зараз нічого не відчувати?

Такий стан може бути. Це відбувається тоді, коли для психіки є великий стрес. У такому разі людина вже більше просто не може витримати тих емоцій, які наповнюють її. І психіка включає захист.

"Ніби я нічого не відчуваю, нічого не бачу та не чую. Це відбувається для того, щоб вберегти людину, щоб вона не отримала нервовий зрив чи серцевий напад", – каже Інна Лук’янець.

За її словами, такого стану не потрібно боятися. Це нормально, якщо в певний період людина просто не може відчувати емоцій. Треба в ньому побути, поки психіка не відчує, що їй вже стало краще. У такому разі краще себе підпитувати (оточувати) різними позитивними емоціями. Також варто більше гуляти на сонці та допомагати своєму організму прийти в тонус.

У разі, якщо це буде тривати довго, тоді, звичайно, потрібно йти до фахівців.

Чи нормально звикати до війни й пристосовуватися до нових умов? Як не відчувати за це провину?

За словами Інни Лук’янець, людство за свою історію переживало масу війн, криз, пандемій, але змогло вижити завдяки вмінню людей адаптуватися.

"Уявіть, якби люди не вміли адаптуватися? Чи змогли б ми вижити й зараз існувати? Ні. Тому це нормально пристосовуватися до нових умов і продовжувати жити. І хоч зараз багато хто в соцмережах кричить про те, що не треба звикати до війни, людський організм завжди за виживання. У нього є велика здатність – адаптація. І завдяки цьому ми виживаємо", – зазначає психологиня.

Вона додає, що потрібно жити в реальності, тобто не можна закривати очі на те, що в Україні війна й просто не бачити її. Але поряд із чорним є біле, так було завжди. Тому людям потрібно продовжувати жити й робити все, щоб не втратити себе й допомогти державі в протистоянні агресору.

"Є люди, які ховають голову в пісок і роблять вигляд, що війни нема. Це інша категорія людей – слабких. Це дитяча, інфантильна реакція. Наприклад, маленька дитина боїться привидів у вікні. А якщо уявити, що за вікном війна і дитина це бачить, що вона робить? Вона під ковдру ховається і каже, що я не бачу, значить, нічого немає. Мені вже не страшно. І люди, які так поводяться, як маленькі діти під ковдрою. Це говорить про їхню емоційну незрілість", – зазначає Інна Лук’янець.

Тому потрібно жити, але без рожевих окулярів. Життя триває, але в Україні продовжується війна. Дуже часто люди, які зараз перебувають на неокупованих територіях і продовжують працювати, виходити на прогулянку, щось купувати – відчувають за це провину. Так не можна робити.

Почуття провини руйнує людей із середини, забирає в них сили та енергію. За словами психологині, якби у всіх було тотальне почуття провини, то українці б не вижили. Провина просто забирала б в людини сили і та не мала б можливості нормально жити. Це дуже впливає на психіку. Інна Лук’янець радить замість того, щоб ходити й займатися самопокаранням ("Я винна, бо я вижила", "Я винна, бо виїхала", "Я винна, бо я не на фронті", "Я винна, бо мало допомагаю") краще спрямувати свою енергію в корисне русло.

"Для себе треба чітко визначити, що я своїм здоров’ям, своїм самопочуттям, своїми можливостями можу зробити для перемоги. Можу я перевести 100 грн на ЗСУ, я це роблю. Можу я плести сітки, я йду й роблю це. Не можу я нічого, мені так погано, що я ледве ходжу, я не роблю нічого і приводжу в порядок себе. Тому що коли я це зроблю, то я хоча б не буду ходить до лікарів, які замість того, щоб лікувати людей із фронту, витрачають час на мене. Якщо людина може хоча б собі дати раду й не створювати нікому проблему, то це вже добре", – зазначає психологиня.

Із почуттям провини треба розпрощатися і тоді збережеться більше енергії та більше людина зможе зробити.

Як впоратися із нічними жахіттями?

Жахіття сняться людям, якщо вдень вони стримують свої емоції та не дають їм вихід, тоді вночі психіка видає те, що увібрала за день. За словами Інни Лук’янець, краще, щоб людина бачила такі сни, ніж якби вона навіть вночі ставила собі блок і ці емоції не могли вийти.

"Із часом людина перестане бачити погані сни. Не у всіх буде посттравматичний стресовий розлад. Війна закінчиться і поступово перестануть снитися жахіття", – каже вона.

Якщо ви бачите жахіття, то потрібно поставить собі таке запитання: що протягом дня я дуже сильно придушую в собі? Можливо, про переживання треба з кимось проговорити, може, їх треба прописати (завести щоденник і всі страхи й переживання туди щодня виписувати), тобто вдень виводити те, що виходить уночі. Коли людина почне вдень усе проговорювати й випускати, то вночі тоді менше що буде снитися.

Також Інна Лук’янець радить прогулюватися перед сном і додати в життя більше активності та часом переключатися на інші справи: спробувати зайнятися спортом, вишивати чи готувати.  

Як не зриватися на своїх рідних?

Щоб уникнути зриву на рідних, потрібно відразу окреслити теми, про які ви не будете говорити, та емоцій, які не будете транслювати у присутності рідних. Дуже часто у членів родини можуть не сходитися погляди й це може призвести до сварки. Тому створення тем, які будуть під забороною, допоможе зараз попередити конфліктні ситуації.

Інна Лук’янець додає, що також потрібно обов’язково робить собі детокс.

"Якщо є окрема кімната, то побути там, щоб вас ніхто не турбував. Якщо зараз ви живете з рідними й немає можливості в будинку залишитися наодинці, то виходьте на вулицю, посидьте на лавочці, подихайте свіжим повітрям. Треба брати собі паузи (по декілька хвилин, а якщо є година то взагалі ідеально) для відпочинку та обнулення. Тоді ця потреба в скидуванні емоцій та роздратування буде зменшуватися", – каже психологиня.

Також не варто забувати про прогулянки та можливість переключатися на інші справи.

Фото з телеграм-каналу Володимира Зеленського, "Рейтингу" 

Підготувала Світлана Небилиця