У гуртожитку Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького мешкає справжній африканський принц - Прінц Габінг Твум.

Із принцом поспілкувалися журналісти видання "Інфоміст".

Чи існують у світі підприємців, менеджерів та політиків принци? Як виявилося, один із них живе в одному із гуртожитків Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького.

Зустрічає у звичайних гумових капцях та простеньких спортивних штанях. У кімнаті акуратно у три ряди розставлене взуття, до кожної пари підібрані випрасувані шкарпетки. Ліжко заправлене, як під лінійку, що не часто побачиш навіть у чепурної ґаздині.

На стіні – фото із волонтерських робіт в Україні, а  на столі – десятки підручників та словників. Шафа приховує найцінніше – національний костюм і наповнену залізними гривнями банку-копілку, кошти з якої віддає стареньким бабусям.

– В Україну я приїхав з Гани – це прекрасна держава у Західній Африці, яка омивається водами Атлантичного океану. Моя батьківщина – справжній райський куточок для туристів. Гана має 10 провінцій, а вони складаються в сумі із 138 районів. Моя провінція, це як у вас регіон, називається Ашанті. В ній я народився і виріс в місті Обуасі. З гордістю можу сказати, що моє місто відоме на весь світ одним із найбільших золотих родовищ. На ньому працює мій тато, він інженер, – розповідає хлопець.

У його сім’ї всього п’ятеро дітей: двоє хлопчиків та три дівчинки. Старша сестра вийшла заміж і живе в Лондоні. Менша сестра – в Гані окремо від батьків, а найменша навчається в Італії. Брат – поки що з батьками.

– Справа в тому, що там, де я виріс, досі збереглися старі традиції. Королівський титул у моїй сім’ї передається по жіночій лінії. Сім’я моєї мами королівська. Моя бабуся була королевою, а після її смерті королівський титул отримала моя мама, так і виходить, що я принц. Також мій дядько, брат мами, король. І цей титул я можу успадкувати після його смерті, однак мені б цього не хотілося. Мій тато не король. Але мої брати і сестри теж мають титул, – ділиться Прінц.

Батьки Прінца

Однак документів, які б могли підтвердити почесне звання – не існує. Каже, у сім’ї є корона, її носить лише король: – Ніякого спеціального одягу немає, проте є спеціальні браслети, їх носить всі діти в моїй сім’ї і мама, вони підтверджують наш королівський статус. У нас в кожному регіоні є король і королева. Ці титули зараз нічого в собі особливо не несуть. Моя сім’я популярна в моєму районі, нас знають і поважають, але ми живемо звичайним життям. Не буду, звичайно, кривити душею, моя сім’я не бідна. Але це заслуга не королівського статусу, а мого батька, який дуже багато для всіх нас працює.

Про навчання в Україні

Прінц не приховує, що хотів би працювати в ООН. Адже Організація Об’єднаних Націй має установу в Гані, там він вивчав право протягом двох років.

– Це було настільки цікаво, настільки захоплююче. Було б не розумно зупинятися на досягнутому, мені захотілося вивчати право і закон на інших мовах для загального розвиту. У коледжі я вивчав латинську, трохи знаю французьку, також в католицькій семінарії, де я навчався у себе на батьківщині, здобуваючи філософську освіту, зміг осилити грецьку мову.

Хлопець хотів ще вивчати мови, тому спочатку планував поїхати на навчання до Росії. Проте має кілька друзів, які навчаються в Україні, в Івано-Франківську, які і порадили їхати саме сюди. Дивується, що українці вільно володіють двома мовами: як українською, так і російською. Обидві вивчає і сам.

– У мене є контракт на співпрацю з ООН на два роки після навчання. Я ще не вирішив, що буду робити, і де це буде. Можливо, я лишусь в Україні. Але яким би не було моє рішення, врешті решт я повинен відпрацювати в ООН, перш ніж я матиму змогу виконувати будь-яку іншу роботу. У мене в Гані був агент, який підшуковував для мене найвдаліше місто. Він знав, що я не люблю великі мегаполіси, і запропонував затишні і невеликі Черкаси.

Сказати, що є схожість між Ганою і Україною, не береться.

– По-перше, у вас тут чотири пори року, тоді коли в нас лише одна. У нас є два сезони – сезон дощів та засухи. Ми не знаємо про такий перепад у температурі, який постійно відбувається у вас. В Україні якщо холодно, то дуже, а коли спекотно, то це також не передати словами. Коли я готувався до приїзду в Україну, то мене, звичайно, попередили, що буде холодно. Але коли я відчув цю справжню зиму з її справжнім снігом, то переконався, що Україна дійсно фантастична країна.

Переконався, що все ж рідний дім завжди буде залишатися ріднішим понад усе. Хоча і познайомився в Україні із багатьма людьми. Каже, як і в усьому світі, завжди знайдуться ті, хто подасть руку у важкій ситуації, а є й такі, яким взагалі байдуже, хто ти і звідки приїхав.

– В кожній країні знайдуться і ті, хто не любить іноземців через якісь свої причини. Але я вірю, що добрих і адекватних людей більше.

У вільний від навчання час Прінц працює волонтером у школі англійської мови "YES".

– Дуже люблю бути з дітьми, люблю допомагати, особливо, коли люди справді хочуть вивчити англійську мову. В цій школі також працюють декілька моїх друзів, – каже хлопець.

Також студент любить малювати. Розповідає, навіть взяв на себе сміливість намалювати Тараса Шевченка.

– Свій вільний час я прагну проводити активно і з якоюсь користю, виберу радше прогулянку в парку, аніж гучну вечірку в клубі. Також обожнюю грати у футбол. Коли хочу побути один, то дивлюся фільми. На жаль, не можу собі дозволити походи до кінотеатрів, для них я поки що не досить гарно володію українською. Українська мова складна.

Прінц вже встиг полюбити Черкаси за парки, природу, Дніпро та людей. Ділиться, що все ж не може змиритися з темними ночами.

– В моїй країні ночі не темні, в сутінках майже все видно. Я не люблю темноту. Також не люблю ваші дороги. Найважчим моментом за мого життя в Україні стала втрата мого найкращого друга. В цьому році з ним трапилася трагедія, після якої він помер. Мені було неймовірно боляче і сумно, що ця подія зв’язана з Україною, яку я люблю.

Хлопець знайшов на Україні і споріднену душу. Тож серце Прінца зайняте.

Серед предметів любить теорію державного права. Схвально відгукується і про викладачів вишу, каже, що вони розуміють, як складно вчитися українською мовою, тому подають матеріали і англійською, і українською мовами.

– Вже два роки я не бачив своїх рідних. Планував наприкінці літа подорож до Африки, але змінилися плани. Сподіваюся, батьки зможуть приїхати до мене на випускний. Загалом вони підтримають будь-яке моє рішення, тому не були проти переїзду.