Білі бантики, букети квітів і передчуття неймовірного. Перша вчителька, нові друзі та новий статус – школяр. Що коїться у душі першокласника, описати складно. Знайомство "в кутку", шкільна форма з-за кордону, запах фарби і лаку – що найбільше запам’яталося відомим черкащанам зі свята першого дзвоника, читайте далі.

Про це пише in.ck.ua.

Коли перше вересня – просто "не твій день"

Сьогодні Юлія Кнюпа – відома у Черкасах громадська активістка та скрайбер. Вона візуалізує сказане просто під час лекції у різних формах і кольорах. Цією професією дівчина оволоділа самотужки. Вважає, у школі потрібно не сліпо наслідувати все, чого вимагають, а вчитися самостійності.

"Моє свято першого походу до школи було дощовим, у 1997 році. Пригадую, що я хвилювалася і раділа. У перший день ні з ким не встигла подружитися. Запам’яталося, що лінійка була не на вулиці, а в спортивній залі. Через акустику було погано чути, чого нам бажали всі ті дорослі дяді і тьоті.Перший урок не пам’ятаю взагалі, але мені точно не дуже сподобалось, власне, як і весь перший рік у школі. Врятувало лише те, що знайшла подруг і була підготовленою – читала, писала. Школа дає лише маленький відсоток знань, які дійсно знадобляться. Тому я раджу батькам довіряти серцю та скеровувати дітей в ті сфери, до яких в них є природній хист. Навіть якщо це малювання чи фізкультура.

За 10 років у світі будуть нові професії, їх ще не існує. І ніколи не знаєш, чи знадобляться насправді ті знання, які можна знайти в гуглі за 2 секунди. А ось уміння дизайнувати чи генерувати ідеї може стати безцінним ресурсом. Не змушуйте дітей вчитися заради оцінок, вступу у ВНЗ на "перспективну" спеціальність. Дайте маленькій людині вирости самостійною особистість", - розповідає Юлія Кнюпа. 
 

Вірність сімейним традиціям

Співачка Наталія Мамалига вважає, що на її долю школа мало вплинула. Більше натхнення та знань їй дала родина. Школу, до якої пішла майбутня Заслужена артистка України, спочатку завершила її мама.

"Мій перший клас – це 1975 рік. Черкаська середня школа №5. Моя мама колись її закінчувала, там викладали наші родичі. Школа на той час була українською. Перша вчителька – Бабич Олена Єфремівна. Пам'ятаю, що була строга, але справедлива. І україномовна. Пам’ятаю багато квітів, піонерські пісеньки лунали з гучномовців, діти як діти – всі різні, але всі вбрані святково. Дівчатка – в коричневих сукнях, білих фартухах, шкарпетках чи гольфах, з великими білими бантами у косах. Хлопчики – в коричневих костюмчиках, білих сорочках і темному взутті. Такий був дрескод. Пам’ятаю, що в тому "шерстяному платті" було дуже спекотно. В першому класі дружила з усіма потроху", - згадує артистка. 

Спогади з присмаком фарби та лаку

Поет, актор і бард Олексій Юрін віддав роки свого життя роботі в школі вчителем англійської мови. Однак шкільну форму та дисципліну не любив ще з першого класу. Душа прагнула легкості та відсутності рамок.
 

"З першого вересня 1989 року пам’ятаю лише вихід на лінійку за ручку з дуже красивою і дорослою тьотею-одинадцятикласницею, читання вірша в мікрофон перед усією школою та лист з побажаннями від таємничої випускниці. Школа пахла фарбою і лаком. Цей запах запам’ятався на все життя. На першому уроці ми малювали, наші перші творіння вчителька обіцяла повернути на випускному вечорі. Тоді закінчення школи здавалося таким же далеким, як Антарктида. У нас була традиційна радянська шкільна форма з яскравою емблемою на рукаві. В ній я почував себе офіційно і незграбно. Мабуть, відтоді не люблю офіціоз і ділові костюми. Батькам напередодні свята бажаю терпіння і фінансових гараздів, а учням – перемогти систему", - розповів митець. 
 

У перший клас – із нареченим!

Ведучу свят Мар’яну Верховцеву школа приваблювала ще до початку навчання. Цьогоріч вона веде до школи сина і зізнається: емоції переповнюють серце.
 

"Я вперше йшла до школи рівно 20 років тому. Це було в селищі Шишаки на Полтавщині. Я була маленька, тому мене абсолютно спонтанно обрали дівчинкою, яка калатає дзвоником на плечі старшокласника. Думаю, не треба пояснювати, наскільки крутою подією це було для мене. На цій же лінійці я розказувала віршик, тобто я вже бувала у школі на репетиціях. Тому вона  мене не лякала, а навпаки – приваблювала. До першого класу перейшов мій "садочковий наречений" Ваня і ще декілька дівчаток. От із ними я і потоваришувала.

Цьогоріч до школи йде старший син. Емоції переповнюють, хвилюємось дуже! Я взагалі зворушена, що мій син уже такий дорослий. Готувати дитину дуже страшно і дуже дорого. Костюм, рюкзак, одяг і взуття, канцтовари – все це не просто кругленька сума, а безперервний витік грошей у магазини. Хочеться, щоб дитина мала все найкраще! Переймаюся, щоб йому вистачило сили самостійно вирішувати всі справи у школі. Я з великою любов'ю згадую шкільні роки, які вважаю прекрасним періодом у житті. Тому бажаю всім діткам турбуватися не лише про відмінні оцінки, а знаходити класних друзів, бути активними і долучатися до шкільних подій" - поділилась Мар'яна. 

Перший дзвоник –  свято не лише для дітей

Пам’ятає свою першу лінійку та першу вчительку міський голова Черкас Анатолій Бондаренко. Очільник міста каже – перший клас особливий як для дітей, так і для батьків.

"Коли ведеш дитину в перший клас – це емоції, які не передати словами. Одні з найщасливіших миттєвостей життя! Батькам в новому навчальному році бажаю насамперед терпіння, хотілося б, щоб у всіх батьків нашого міста діти були найкращими, щоб оцінки були найкращими, щоб у них були найкращі знання. Зі свого дитинства та першого дзвоника пам’ятаю коротко підстрижену зачіску і гарний букет квітів. У мене збереглася світлина з того дня. Досі спілкуюся зі своєю першою вчителькою. Це Галина Василівна Коломієць – вона привила ті ази життя, за які я їй дуже вдячний.

Яким би не було свято першого дзвоника – дощовим чи сонячним, веселим чи зі сльозами на очах – для кожного воно особливе по-своєму. А ми вітаємо всіх першокласників і їхніх батьків із початком навчального року, нового етапу в житті. Нехай школа стане приємним місцем, де діти знайдуть нових друзів, пригоди та знання", - зазначив міський голова Черкас.