Василь Новак, Володимир Барздун, Юрій Федін, Сергій Єрьомін були серед тих 202 учасників Черкаського зведеного загону, хто 26 квітня вийшов назустріч атомній стихії. 30 років потому вони повернулись до зони відчуження, інформує Рось.

Більшість з них добре знає історію Чорнобильської біди та ліквідації її наслідків. Черкаси та Черкащина мають безпосереднє відношення до боротьби з «мирним атомом». Герої Радянського Союзу Володимир Правик і Віктор Кібенок – вихованці пожежного, тоді ще училища, а Черкаський зведений загін пожежної безпеки опинився серед перших таких загонів, що були сформовані в усіх областях України.

Десятки пожежних рукавів, якими закачують сотні тон цементного розчину під реактор, формуючи бетонну подушку, щоб запобігти його опусканню. Зупинка подачі води, порив рукава – і вся робота марна. Розчин цементу марки 1000 не дає часу на роздуми – через 5-6 хвилин це вже буде кам’яний моноліт – починай все спочатку. І спека – постійна виснажлива спека. Жодного дощу – тільки пил. Радіоактивний. Пожежі на станції, пожежі навколо неї, по всій зоні. В таких бойових умовах працювали бійці Черкаського зведеного загону.

Спогади бійців загону схожі – адже вони працювали на спільний результат в однакових умовах. Усі згадують, що годували дуже добре, постійно доводилось міняти одяг, змивати з себе радіоактивний пил, ковтати пігулки, які давали лікарі. Відмінності тільки у деталях. Кожному запам’яталось щось своє: одному величезна полуниця та черешня, яку ніхто не обривав, іншому села-пустки, в яких панувала моторошна тиша.

Сергій Єрьомін, згадує, аби потрапити до цього загону, йому довелось за ніч вивчити і здати необхідні пожежні нормативи. 

Повертаючись до Черкас, ліквідатори говорили, що хотіли б забути пережите в Чорнобилі, але викреслити цю трагічну сторінку зі свого життя вже не можливо. Адже виконуючи надскладну місію, пізнали силу справжньої дружби та підтримки земляків, загартували незламний характер і навчилися цінувати один одного.