У Вознесенській ЗОШ, що на Золотоніщині, вже 33 роки працює вчитель-методист Володимир Макаренко, який записує найбільш оригінальні і дотепні учнівські “проколи”, а потім зачитує на уроках.

Макаренко вважає, що такий добродушний сміх сприяє покращенню мовної грамотності, пише “Інфоміст”.

“Страшне перо – не в гусака”, – впевнений він, і нотатки, якими списані півтора десятки його зошитів, це наочно демонструють.

– На уроках діти завжди особливо чекають, коли я вже зачитаю “Страшне перо”. Учні спочатку сміються, а потім аналізують ці помилки, здебільшого лексичні, і надалі таких не допускають, – пояснює педагог.

Далі – добірка з найсмішнішими анонімними помилками, записаними Володимиром Макаренком за час своєї роботи в школі.

“У Гонти посередині обличчя був один ніс”.

“А як кують солов’ї! Ужас як кують”.

“Прямо переді мною із кущів стирчала чіясь морда. Вона кинулася за мною. Я довго од неї тікав, потім вона задихалася і сіла перепочити”.

“Сембернар знаходив у снігу замерзавшу людину, роздирав її і лягав зверху”.

“Микешин за один день збудував макет, в середині якого сидів гетьман на коні”

“Як голова розказував, то вона казалась золота. А коли скульптор побачив Меланію, то вона була друга. Скульптор рішив тікать, а тоді побачив її на полі. Ліпитиму тут, подумав він”.

“На голові у Тараса шапка, шаравари і вишита сорочка”.

“Під шубою у Тараса – біла сорочка і довгі вуса”.

“Чорненькі оченята дивилися кудись у бік. Я здогадалася, що вони заблудилися”.

“Ніс у Сергія прямий, маленький, але буває суне його туди, куди не треба”.

“Кайдашиха називала Мотрю коровою. І це дійсно так”.

“Після смерті гетьман повертається”.

“Прийшовши до хати, в якій пахло хлібом, діжа стояла на ослінчику”.

“За рік людина може з’їсти 5 кілограмів солі, а якщо більше – то по ній це буде відразу видно”.

“Ставши невісткою, свекруха почастувала її гірким полином”.

“Одружившись у Миколи почала зароджуватися ненависть до панів”.

“Він побачив дівчинку на санях, яка запряжена собаками”.

“Їхавши по лісу за ними погналися вовки, які були дуже голодні. Вистріливши пару раз, вовки потікали”.

“Доярка вміє доїти скот”.

“За Ленінградом розміщений разлів. Там живе Ленін. Йому треба ховаться, бо його шукали і хотіли взять у плен. Ленін пішов у ліс, назбирав крепких веток і зробив собі крісло. Він там все время занімався. Вийшов Ленін і побачив, що нема чого ховаться. Але Володимиру Іллічу не сподобалося це місце і він пішов туди, де він занімався. У кущах недалеко ріс пеньок, от він на ньому все веремя і занімався”.

“У нас в саду багато різних дерев. Серед них моя абрикоса. Дуже гарна абрикоса. Гарна, коли осипається листя з абрикоса. В мене гарна абрикоса”.

“У мене єсть собачка. Її звати Сільва. Я з нею дружу і вона зі мною друже. Переді мною висить на картині собачка. Вона хароша. Вся коричнева. У собачки є груди – горді, хвостик, лапки, кінець хвостика, який лежить біля неї – біленький. Носик чорненький, мокренький, язичок червоний. У неї на шиї шерсть велика. Чотири лапки, на кожній по п’ять подушок. Вона сидить на задніх лапках, а поруч лежить хвостик. В нього очки чорненькі, головка гладенька. А єслі він побачить свого хазяїна, то захоче встать і побігти до свого хазяїна. Дружок хароша собачка, як вона сидить на жопці то вона спокойна і в неї нічого не болить”