Юрій Сушич був інженером-випробувачем. Зараз йому 88 років. Чоловік займається йогою та моржуванням.

Про своє життя пан Юрій розповів журналісту «Акценту», інформує «Про все».

Етапи великого шляху

Мій співрозмовник родом з Челябінської області, батьки його – з Полтавщини. Їх сім’ї загнали під час столипінської реформи розорювати цілину на кордоні з Казахстаном. До Черкас в 1977 році переселився усвідомлено – сподобалось зелене місто з мальовничим водосховищем.

– Пам’ятаю, як в дитинстві під час війни збирав грачині яйця. Птахи починають їх нести, коли ще сніг не зійшов. А ми сильно голодували, ось я і лазив за ними на верхівки беріз. Солдатську пілотку – в зуби і вперед. Поки збирав в неї яйця, граки дуже галасували, аж страшно було всидіти і не впасти. За день збирав по відру яєць. Мати їх готувала. Так і вижили, – згадує Юрій Олексійович.

Зі шкільної лави він чітко визначився з професією – хотів стати ветеринаром – після закінчення училища планував вступати в Челябінський ветеринарний інститут. Навіть мав на руках направлення на роботу в ветлікарню. Але тут прийшла повістка в армію.

– Так в 17 років я потрапив в Іркутське авіаційне військове льотне училище, – розповідає про перипетії долі співрозмовник. – Час був післявоєнний. Так я волею випадку потрапив в авіацію. Закінчив Київську вищу військову інженерно-авіаційну академію. Під час навчання добре себе зарекомендував, мені запропонували роботу на Байконурі. Я, як не дивно, цього не хотів. І як на мене не тиснули, в тому числі і по партійній лінії, відмовився. Повернувся на батьківщину, служив інженером полку, займався літаковими двигунами. Готувався, правда, в якості військового льотчика, служити в Єгипті. Але мені несподівано запропонували пройти відбір в льотно-випробувальний центр Міноборони, який тоді очолював знаменитий випробувач Михайло Сергійович Фіногенов. Займався контрольними випробуваннями техніки, в тому числі – і СУ-27. А вже потім потрапив в Зоряне містечко. Від долі, видно, не втечеш! 27 років свого життя Сушич присвятив випробуванню реактивної техніки.

До космосу доторкнувся долею

Як інженер-випробувач Юрій Олексійович Сушич готував космонавтів до невагомості і до тривалого перебування в космосі на міжнародних космічних станціях. Тренували космонавтів по-різному: спочатку в спеціально обладнаних наземних модулях, що служили прообразом орбітальних відсіків (там космонавти перебували до 30 діб).

Штучну невагомість імітували за допомогою польотів на Ту-104 і Іл-76

– В інституті медико-біологічних досліджень Академії наук (тоді це був Інститут космічної медицини і біології) ми проводили дослідження щодо перебування людини в ізольованому просторі, – розкриває секрети Юрій Олексійович. – Для майбутніх космонавтів така ізоляція і дослідження на сумісність нерідко закінчувалися вимогою негайно припинити експеримент. Все це виявлялося в ході підготовки до польотів і надалі дозволяло уникнути екстремальних ситуацій на орбіті. Як, наприклад, те, що космонавтам необхідно розцвічувати простір орбітального корабля з’ясувалося виключно в ході експериментів. Просидівши ізольовано 20 діб, космонавти несподівано почали вимагати кольорових журналів. Після цього конструктори почали всерйоз замислюватися над інтер’єром космічного будинку. Аналогічно на макетах ретельно відпрацьовували виходи у відкритий космос, відчували скафандри і спускательние апарати.

Юрій Сушич визнає, що відчуття, коли “йдеш” по імітації поверхні Місяця і Марса, ні з чим не порівняти.

– Штучну невагомість імітували за допомогою польотів на Ту-104 і Іл-76. Найперший робочий Іл-76 як раз і віддали для підготовки космонавтів. Тоді пройшли 50 польотів в штучно створеної невагомості. Відпрацювали всі операції – як виходити з шлюзового відсіку при причалювання космічного корабля до орбітальної станції і інші маневри. Після цих виснажливих тренувань робили так званий “розбір польотів” і усували помилки, які в умовах космосу допускати не можна. Ми тоді працювали на межі життя і смерті. Величезний літак піднімався на висоту 10-11 тисяч метрів і починав повільно падати, знижуючись до 8 тисяч, щоб створити той самий ефект невагомості. І так відбувалося до тих пір, поки космонавти не відпрацьована до автоматизму необхідні навички. Спеціальний відсік, ідентичний космічному, знаходився всередині салону літака. Коли ми виглядали в ілюмінатор, думали, що площини нашого літака ось-ось зламаються. Такі вони відчували колосальні перевантаження. Після посадки його тут же оглядали на предмет деформації і виявлення можливих тріщин. До речі, на випадок аварії в літаку був обладнаний спеціальний люк, через який можна було покинути літак з парашутом. Життями космонавтів не ризикували! Покинути літак були зобов’язані і медик, і інженери-випробувачі… Слава Богу, таких ситуацій у нас не було.

Вчив Юрій Сушич перших космонавтів корабля “Салют” Володимира Коваленка, Володимира Джанібекова, Юрія Глазкова і Валерія Рюміна.

– Я був керівником випробувальної бригади від військових. У той час військові інженери поряд з цивільними неодмінно були задіяні в процесі підготовки космонавтів, – ділиться Юрій Олексійович. – У Чкаловському (біля Зоряного містечка) дислокувався полк, де проходили льотну підготовку всі претенденти в космонавти. Командував цим полком Володимир Серьогін. Той самий, який загинув разом з Юрієм Гагаріним 27 березня 1968 року

Загибель Гагаріна викликала шок

Юрій Сушич пам’ятає, як сталася аварія літака Гагаріна. Каже, що у керівника польотів тоді навіть трапилося тихе божевілля, тому що на нього звалилися всілякі звинувачення. Воно і зрозуміло, загинув не хто-небудь, а Гагарін!

– Знаю, що йому довелося взяти провину на себе і з цим страшним вантажем жити решту життя. Хоча ми здогадувалися, що він був ні при чому. Ця людина багато знала, але про це не можна було розповідати, адже мова йшла про престиж країни. Версії тоді були найнеймовірніші.

“Юрій Гагарін тільки повернувся з поїздки в Індію, де його дуже радо приймали. Він був людиною планетарного масштабу. Так ось, щоб знову почати готуватися до польотів, він зобов’язаний був налітати певну кількість годин, щоб відновити навички і довести управління до автоматизму. У день загибелі у Гагаріна з Серьогіним був ознайомлювальний політ. У тому польоті Юрій Олексійович повівся дуже самовпевнено, що небо пілотам не прощає, знехтував усіма заходами безпеки.

Коли потрапив в струмінь літак почало валити в штопор, вони повинні були негайно катапультуватися. Тим більше, що на це надійшов наказ. Першим повинен був катапультуватися Гагарін, але він чомусь зволікав, Серьогін же не міг залишити Гагаріна. Коли все було вирішено наперед, він розділив з ним долю…

“Союз” – “Аполлон” і Місячна програма

Юрій Олексійович випробовував і протипожежну систему, беручи участь в спільному радянсько-американському проекті “Союз-Аполлон”.

“Нам довелося докласти чимало зусиль, щоб в результаті цей політ відбувся, і щоб стикування двох конструктивно різних кораблів відбулося, – розповідає Сушич. – Коли один з американських “Аполлонов” згорів на старті, нас, інженерів, дуже хвилювало питання саме протипожежної безпеки. Питання, пам’ятаю, стояло руба – ми заявляли тоді американцям, що їх космонавтові не буде дозволено перейти на борт “Союзу”, поки їх інженери не вирішать питання з протипожежною системою. Вони ж не хотіли цим займатися, тому що вона сильно обважнює тоннаж корабля. Але їм все-таки довелося взяти до уваги наші аргументи. Цікаво, як вирішували питання з космічним вогнегасником. Піна в умовах невагомості просто розпливалася хмарками, і вогнище загоряння не гасила. Довелося звернутися до фахівців в області пожежогасіння. Ті, в свою чергу, зажадали інформацію про матеріали обшивки корабля і його деталей. Коли я надав список, то мені відразу ж сказали, що наші космонавти загинуть вже на початку задимлення. Справа в тому, що в конструкції корабля використовувалося дуже багато деталей з фторопласту. Довелося думати і над цим завданням.

Місячний проект СРСР раптово закрили. Є думка, що через те, що цей напрямок ми програли американцям. Деякі вважають, що причиною могла послужити і деструктивна конкуренція декількох КБ, задіяних в проекті. Юрій Олексійович стверджує, що Сергій Корольов насправді готував політ пілотованого корабля на Марс. Але тут втрутилася велика політика, довелося відмовитися від всіх планів. Похапцем перебудувалися на Місяць …

– Корольов тоді дуже постраждав, – розповідає Сушич. – До того ж були ще деякі нюанси, які затримали наші польоти на супутник Землі. Необхідно було розробити і створити якийсь захисний блок, щоб убезпечити космонавтів від впливу потужної космічної радіації. Зробили такий цікавий макет з пшениці, щоб точно розрахувати, скільки радіації “вхопить” людина і які людські резерви. Клітини пшениці реагують на випромінювання ідентично людським. Була і ще одна вагома причина згорнути Місячну програму. Провалилося наше випробування бортового відсіку космічного апарату. Радянський Союз планував запустити саме таку його модель на Місяць. Траєкторія посадки апарату припадала за розрахунками на Індійський океан. Треба було переконатися, як довго космонавти зможуть протриматися в бортовому відсіку при найбільшій бальності хвиль до 4 метрів. Вирішили випробувати конструкцію в Феодосійській затоці. Однак там потрібна нам висота хвиль буває лише в лютому. В затоку вийшли на тихоокеанському пароплаві “Даурія”, задіявши додатково морську авіацію і спеціальні наземні служби. У затоці в 200 метрах від теплохода викинули бортовий відсік з двома космонавтами. Через якийсь час з нього пішов дим – горіла електропроводка. Через втулки всередину потрапила вода. Випробування довелося згорнути. Американцям, звичайно, така невдача була на руку. Вони виявилися першими.

Здоров’я не купиш, але його можна заслужити

Особливо здоровим Юрій Сушич в молодості не був. Можливо, тому сам космонавтом не став. Хоча завжди успішно брав участь в офіцерському багатоборстві та міг назвати себе спортивною людиною. До середини життя почав більш усвідомлено підходити до свого здоров’я. Болячки лікує медом зі своєї пасіки, збирає трави, готує з них чаї, кожен день Юрій Сушич починає з купання в Дніпрі, медитацій та занять йогою. Нею він займається вже 30 років. У свої 88 він запросто сидить в позі лотоса і стоїть на голові. 25 років не їсть м’яса. “Над здоров’ям треба працювати. Міцне здоров’я – нагорода для тих, хто не лінується, – переконаний довгожитель, який збирається прожити, як мінімум, до ста років.