Кожен із них планував своє життя інакше: жити в рідному місті на Донбасі, працювати та ростити дітей. Однак війна перекреслила їхні сподівання та відкрила новий шлях. Більшість із них планували покинути Донеччину лише на декілька місяців.

Тепер наші герої живуть у Черкасах. Сьогодні місто складно уявити без їхніх проектів, ідей та активності, пише "in.ck.ua".

У Черкасах поняття "завтра" – тривале в часі

Велика родина, що завжди поряд, розвиток власної школи карате й подорожі до Азовського моря – все це багато років було звичним для життя родини Марини та Олександра Решетняків із Макіївки. А потім прийшла війна – сім’я з двома маленькими дітьми виїхала спочатку у Дніпро, а у 2015 році Решетняки стали частиною історії Черкас.

У Черкасах вони відомі тим, що розвивають спорт, беруть участь у громадському житті. Їхні вихованці – призери всеукраїнських змагань із карате. А мрія Марини – показати дітям всю Україну та взяти участь у міжнародних змаганнях.

- До війни в Макіївці у чоловіка були дві школи карате, де навчалося понад 70 дітей. Я розвивала свій бізнес в Інтернеті. Залишати місто було складно – прив’язалися до вихованців школи. Окрім того, в місті жила чи не вся наша родина. На сьогодні з багатьма з них ми не бачились два роки. Але тоді у нас народилася друга дитина, першій було лише два роки – іншого виходу не було. Жити у Дніпрі нам не дуже сподобалося, тому чоловік шукав інше місто для переїзду. Колись він був на змаганнях у Черкасах – тут йому сподобалось, - розповідає адміністратор школи традиційного карате "Окінава" Марина Решетняк. - Коли ми тільки переїхали сюди, найперше, що я зробила – знайшла громадську організацію, яка опікується переселенцями. Прийшла туди та познайомилася з іншими людьми з Донбасу. Ми зустрічалися щотижня, обговорювали проблеми, отримували допомогу юристів, спілкувалися з депутатами. Разом вдається вирішувати багато проблем, є на кого покластися. Сьогодні вже ми збираємося більше не через проблеми, а для спілкування. Три роки поспіль виїжджаємо разом з іншими переселенцями відпочивати до лісу. Це вже наша традиція.

- Місто перспективне та привітне. Тут все поряд, від дому до садочка можна ходити пішки. Але до його розміреного темпу ми ще не дуже звикли. Люди тут здебільшого нікуди не поспішають. Ми звикли бути точними в часі та домовленостях. У Черкасах поняття "завтра" – тривале в часі. У Черкасах поки сам не знайдеш приміщення, не вирішиш організаційні питання – нічого не вийде. Можливо, нам також потрібно вчитися зупинятися та відпочивати, як це роблять черкащани. За три роки, що ми тут живемо, жодного разу не були у відпустці. Постійно працюємо над розвитком школи-карате, беремо участь у міських заходах і фестивалях. Я таке люблю, і чоловік мене в цьому підтримує. Тут поряд річка, ліс, багато різних цікавих місць. Саша мріяв жити у маленькому місті, а мені до вподоби розвинена інфраструктура. Черкаси поєднують це в собі. Чоловік продовжив займатися своєю улюбленою справою – тренувати дітей. Разом із В’ячеславом Соб’яніним, який також із Донбасу, заснували школу традиційного карате. Зараз у нас займається карате понад 120 вихованців, працюють два тренери. Цьогоріч багато учнів отримали сині пояси, взяли срібні та бронзові нагороди на всеукраїнських змаганнях, - додає Марина Решетняк.

Єдине, що поки засмучує життя Решетняків у Черкасах – бюрократична тяганина. Раз на декілька місяців перевіряють їхні умови життя. Також родина має поновлювати довідки на проживання, доводити право близьких отримувати фінансову допомогу. Однак це не заважає досягати успіху в улюбленій справі, виховувати в дітях любов до спорту та любити Черкаси – місто, яке стало для Олександра та Марини новою домівкою.