Останні кілька років ми спостерігали своєрідний портрет Доріана Грея для колективного українця, який звик відкладати рішення проблем на потім. Але настав час платити.

Для отримання траншу МВФ залишилося підняти тарифи на газ для населення. І, безумовно, скоро ми почуємо дике виття про те, що влада влаштовує тарифний геноцид. І раніше такого не було. Завжди було добре і тарифи низькі, а тепер от буде погано. Та й взагалі вже все погано, ми всі помремо. Зубожіння, геноцид, інформує Новое время.

В Україні зараз точно не найгірший період в історії в плані ситуації в економіці. Але і не найкращий, з точки зору звичайного громадянина. Краще начебто було в 2005-2008 і 2011-2013 роках. І тарифи низькі, і грошей багато.

Але біда в тому, що обидва цих благополучних періоди ми отримали, коли жили в борг. Як у звичайному житті: ви можете чудово себе почувати, пити-гуляти, їздити на море, якщо позичили у сусіда пару тисяч доларів. І якщо не думати про те, що ці гроші треба буде віддавати, то світ прекрасний. І ви можете сміятися над вашими друзями, які рахують кожну копійку і не дозволяють собі зайвих витрат. Дурні. Нічого не розуміють в житті.

Але так не буває. Борги треба віддавати.

У 2005-2008 роках в борг жили українські корпорації та українські громадяни. Це був бум кредитування. Західні банки, на тлі кредитного буму в світі, знайшли місцевий український ринок і почали заливати його грошима. Українські власники банків продавали свої фінансові установи за шалені гроші, самі банки почали роздавати кредити направо і наліво, абсолютно не думаючи про ризики. Світ був прекрасний, згадайте. Зарплати постійно підвищувалися, роботодавці в розігрітій кредитними грошима економіці постійно боролися за співробітників. Кредити були дешевими, особливо в доларах. І навіть іпотека. Не кажучи вже про автомобілі. Саме тоді ми дізналися, що таке пробки.

Жити відповідно до коштів – це єдиний шлях до багатої країни

Але потім кредитний бум в світі закінчився, а разом з ним закінчилося і нетривале українське щастя. І так, тарифи тоді ніхто не підвищував.

У 2011-2013 роках в борг уже жила українська держава. Янукович і його братва взагалі не дуже знали, що таке жити відповідно до коштів. Для братви це взагалі не характерно. Жити відповідно до коштів. Блатне життя – воно інше.

Але братва не хотіла робити реформи. Путін дав гроші тільки в самому кінці. А щоб не втрачати любов народу, Янукович і Ко тримали тарифи низькими, а гривню високою. Адже це було запорукою стабільності. У підсумку, лише за кілька років державний борг стрімко зріс, а резерви НБУ навпаки – знизилися вдвічі. Довго так тривати не могло. Але братва ніколи не мислила категоріями вічності, тут «вкрав, випив, у в'язницю». Загалом, вони вкрали, випили і втекли. А розгрібати залишилося всім нам.

Що сталося потім ми всі пам'ятаємо. Гривня впала, ВВП впав, особливо в доларі. Ми всі стали різко біднішими. А наш борг раптом став занадто високим для такої країни, як Україна. І щоб вилізти з цієї ями ми нарешті взялися за голову. Тому що вибору у нас не залишилося.

Зараз ми нарешті живемо за коштами. І нехай вас не бентежать стогони псевдоекономістів, які розповідають, що ми все більше залазимо в борг. Навпаки, ми вперше за дуже довгий період з нього вилазимо. Наше боргове навантаження і співвідношення боргу до ВВП в останні роки знижується. Якщо ми почали 2017 року на рівні 80% (відношення боргу країни до ВВП), то в 2018-й увійшли на рівні 73%, а до літа – взагалі дісталися рівня в 66%. І цей тренд необхідно продовжувати.

Все може змінитися, якщо ми отримаємо девальвацію (зовнішній борг у нас в доларах, а ВВП все ж сильно залежить від гривні), але це станеться тільки в тому випадку, якщо ми не отримаємо транш МВФ.

Але там до зростання боргу додасться ще багато неприємностей, які буде видно не тільки макроекономістам, а й перш за все простим людям. Адже всі чудово знають: коли приходить криза, найгірше від неї буває простим людям. Не політикам і не олігархам, а найпростішим пенсіонерам і вчителям. У 2015 році, коли ми отримали фактично дефолт, всі в країні побачили це на своєму прикладі. І так знову буде, якщо ми не попередимо кризу. А попередити її одночасно і дуже просто, і дуже складно. Треба нарешті прибрати політику і політиків з ціноутворення та отримати транш МВФ.

Чому низькі тарифи весь час робили нас біднішими? Дуже просто. Ми завжди платили начебто менше. Особливо в порівнянні з ринковою ціною. І начебто це було добре. Платили менше пенсіонери, клерки, корупціонери з Конча-Заспи. Останні взагалі могли обігрівати дешевим газом свої басейни. А навіщо економити, все ж дешево. Але дешевий сир буває тільки в мишоловці. А за дешевий газ все одно ж хтось повинен був платити.

І платили. Знову ж ми всі. Але не кожен окремо, а всі разом. Платила держава. Але у держави немає своїх грошей, тільки гроші платників податків. Тобто нас з вами. Та й їх завжди не вистачало. Адже ми не звикли економити. І держава брала ці гроші в борг. Різниця в тарифах приводила до величезного дефіциту бюджету, дефіцит покривався боргом. І якщо забувати, що борги треба повертати, то все прекрасно. Але борги доводиться платити. І знову платять всі. Саме високий борг призвів до різкої девальвації, за яку всі українці заплатили високою інфляцією останніх років. Знову заплатили всі. І пенсіонери, і клерки, і корупціонери з Конча-Заспи. Але от вага розплати трохи різна. І для пенсіонера це розплата була набагато болючішою, ніж для мешканця елітного селища.

Жити відповідно до коштів – це єдиний шлях до багатої країни. В одній з найбагатших країн світу, Швейцарії, взимку температура в квартирах в середньому близько 17 градусів. Свіжо, прямо скажемо. Тому що вони живуть за коштами. І економлять. Також повинні чинити і ми. По-іншому не буває. За все в цьому світі доводиться платити. І за свої борги, і за свої гріхи. Останні кілька років ми просто побачили своєрідний портрет Доріана Грея для колективного українця, який звик відкладати рішення проблем на потім. І ось тепер «потім» настало. І краще зробити так, щоб в майбутньому ці проблеми не скупчувалися. Як і борги.

І так, не найостанніше питання – проти кого ж влаштовують геноцид. Адже субсидії отримує близько 50% домогосподарств в країні. Тобто найбідніші навіть не відчують зростання тарифів. Субсидії просто пропорційно зростуть і перекриють підвищення. І бабусі в хрущовці все одно, підвищаться тарифи на 25%, 30% або 45%. А бабуся в Конча-Заспі якось це переживе.

Але якщо ми не піднімемо тарифи, то МВФ не дасть нам транш. Якщо ми не отримаємо транш від МВФ, то ніхто інший нам теж грошей не дасть. Адже це буде сигнал, що українці знову втратили адекватність. А якщо нам не дадуть гроші, то ми не зможемо рефінансувати старі борги.

В нудних цифрах це виглядає так: сьогодні у міністерства фінансів на рахунку більше $1 млрд., а на обслуговування зовнішнього держборгу до кінця 2019 року потрібно $6 млрд. А той мільярд, що ще залишається у нас на рахунках, буде витрачено до початку листопада. І не забуваємо, що якщо ми і хочемо залучати гроші, то робити це треба до того, як країну захлесне період виборів. У такі моменти ми точно не виглядаємо як адекватний партнер, а радше нагадуємо шизофреніка в період традиційного весняного загострення.

І наслідки від того, що ми не зможемо залучити ці гроші, будуть катастрофічними. І не важливо, назвуть це гучним словом дефолт чи ні. Важливо, що найболючіше це буде для тих самих простих людей. Важливо, що негативний сценарій НБУ говорить про те, що курс може вирости до 40. А це призведе до різкого зростання цін, низці банкрутств і зростанню безробіття. А це набагато болючіше, ніж зростання тарифів, навіть для тих, хто не отримує субсидії.

Що краще – отримати зростання тільки одного компонента наших витрат, тарифів, на ті ж 30% або отримати зростання всіх цін на 40%? І яка ситуація більше підходить під визначення зубожіння и геноциду. Це не вища математика, тут навіть не треба вираховувати, яка частка тарифів у вашому особистому споживчому кошику. Другий варіант набагато бідніший, особливо якщо враховувати той факт, що при ньому вас можуть ще й звільнити.

І знову українці потягнуться до Польщі. Де платять зарплати. І де високі тарифи. І набагато більше здорового глузду. А ще там був важкий період 90-х, коли Польща теж стала жити відповідно до коштів.

Спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів

Dragon Capital Cергій Фурса