Черкаські близнюки розповідають, як це – мати точну копію самого себе.

Про це повідомляє in.ck.ua.

Чи міняються близнюки для розіграшів, чи схожі їхні смаки, чи відчувають вони настрій один одного? Ми знайшли три пари близнюків з Черкас, які погодилися розповісти, як це – мати однакову зовнішність з іншою людиною.

Близнюки завжди користуються підвищеною увагою оточуючих. Поглянеш на пару людей, схожих один на одного як дві краплі, і під впливом суспільних стереотипів у більшості з нас одразу виникає низка питань: чи правда, що близнюки "відчувають" один одного, як це – бачити в іншій людині своє відображення, чи збігаються їхні смаки... Ми вирішили дізнатися відповіді з перших вуст.

Сестри Оніщенко: "Ми мінялися одна з одною на побаченні"

"У дитинстві ми були ідентичними близнюками. В садок навіть ходили з іменними бейджами. Я часто здавала домашнє завдання за Інну в школі, а вона – за мене. Поки якось однокласниця не розповіла про це вчительці. А одного разу ми вирішили пожартувати над хлопцем і пішли на побачення удвох, виходили до нього по черзі. Юнак не знав, що нас двоє. Коли зустріч завершувалася, ми вийшли до нього вже вдвох, хлопець був шокований", - розповідає Яна Оніщенко.

"Раніше нас часто плутали, і ми до цього ставилися спокійно. Зараз це вже трохи злить, коли, наприклад, мама назве мене зі спини ім'ям сестри. Схожість між нами тільки зовнішня. Ми різні люди, і смаки розходяться практично в усьому, хіба що вподобання в їжі та одязі трохи схожі. У дитинстві нас завжди однаково одягали, але це ніколи не викликало зніяковіння. Те, що у близнюків розвинена інтуїція щодо один одного – це міф, придуманий людиною, у якої ніколи не було близнюка", - ділиться Інна Оніщенко.

Брати Мандрікови: "Нам подобаються однакові дівчата, тому нам потрібні близнючки"

"Брати завжди повинні допомагати один одному. В школі у нас бувають випадки, коли ми "міняємося" іменами заради оцінок. Якщо, наприклад, я бачу, що у Вані з якогось предмету бал нижчий, ніж у мене, тоді на урок можу представитися ним і підтягти його оцінку. Так само робить і він. Одного разу на Ваню напали, я цього не знав, а скоріше відчув, що брат у біді, і прийшов на допомогу. Іноді жартую над кимось, представляюся ім'ям брата. Але зараз таке зробити складніше, адже наші добрі знайомі вже можуть нас розрізнити. Коли у тебе є близнюк, нудно ніколи не буде. Це, приблизно, як мати двійника, тільки рідного", - коментує Андрій Мандріков.

"Наша творчість дуже допомагає відчувати один одного. Під час виступів я інтуїтивно розумію, коли потрібно допомогти брату, доповнити. В принципі так само відбувається і в житті. Часто відчуваю настрій Андрія на відстані. Знаю, що саме в цей момент брат подзвонить або зайде додому. Ми навіть сваримося рідко. Близнюки відчувають один одного – це правда. Ми все робимо разом із самого дитинства. Вступати до ВНЗ теж плануємо вдвох. Навіть одягаємося завжди однаково, щоб ніхто не виділявся. У нас в усьому сходяться смаки, навіть фільми однакові любимо. І дівчата нам подобаються схожі, тому нам потрібні близнючки. Попри схожість, у кожного з нас свої риси характеру і своє життя", - зазначає Іван Мандріков.

Сестри Смоляк: "Коли Олі робили операцію, я теж відчувала біль"

"Нас з дитинства вважали одним цілим, і навіть жартома називали одним іменем – "ОляАня", адже ми були дуже схожі. Під час навчання ми часто писали контрольні одна за іншу і їздили на олімпіади. Нас і зараз часто плутають. Трапляється на вулиці, знайомі сестри, яких я не знаю, вітаються і намагаються щось обговорити зі мною. Або навпаки мої друзі кажуть, що бачили мене в тому місці, де була не я, а Оля. Моя майбутня свекруха колись теж дуже здивувалася, коли я прийшла в гості не одна, а з сестрою-близнючкою.

Ми схожі лише зовні: Оля – дуже творча натура, я більше люблю точні науки. Ще я дуже довірлива, Оля не раз мене зупиняла, якщо я ухвалювала неправильне рішення, і "відкривала очі" на ситуацію. Важко пояснити зв'язок між близнюками, але ми відчуваємо навіть фізичний біль. Коли Олі робили операцію, я відчувала біль у тому ж місці, що і сестра. Можливо це і самонавіювання, але ми навіть за телефонним дзвінком можемо зрозуміти, що щось трапилося", - розповідає Анна Смоляк.

"Раніше ми носили однаковий одяг, через це в шкільні роки нас часто дражнили... Напевно, тому нам і захотілося виглядати по-різному. Крім зовнішньої схожості, у нас мало спільного, практично в усьому наші думки розходяться. Ми залишаємося дуже близькими, хоч і не живемо разом. Бачимося щодня і завжди прислухаємося до думки одна одної.

Мати сестру-близнюка – це круто. У нас ніколи не було близьких подруг. Завжди кращим другом є сестра. Напевно, неправильно близнюкам їхати далеко один від одного. Ми повинні триматися разом, тому що так спокійніше на душі. Звичайно, у кожної своє життя і своя дорога, але навіть якщо одна з нас зважитися на переїзд, то, хотілося б, щоб друга зробила так само", - зізнається Ольга Смоляк.