Підполковник служби цивільного захисту Володимир Кравець розповів про екстремальні будні черкаських саперів.

Про це інформує "Вичерпно".

Помилка одного може коштувати життя всьому підрозділу… Тому саперами-рятувальниками стають тільки надійні та відважні люди.

Начальника піротехнічної групи Управління ДСНС, підполковника служби цивільного захисту Володимира Кравця до Черкас доля закинула аж із Львівської області. У 14 років він поступив у Суворівське училище, після закінчення якого навчався у Кам’янець-Подільському військовому інженерному інституті. Після навчання потрапив у Кропивницький (колишній Кіровоград – ред.) на службу. Спочатку був там командиром взводу, потім роти, потім керівником автомобільної служби. Після цього перевівся в Черкаси, куди прийшов на посаду заступника начальника групи піротехнічних робіт, яка займається розмінуванням території України, згодом став начальником групи. У цьому році отримав відзнаку «За сприяння Збройним силам України» за  розмінування і допомогу у відновленні газопроводу Красногорівка-Мар’їнка.

ЧИТАЙТЕ: Черкаський рятувальник отримав особливу нагороду (ФОТО)

– Війна йшла по всій території України, немає такого клаптика землі… де б ми не знаходили це «покиддя війни» У цьому році моя група здійснила 125 виїздів, у ході яких ми розмінували 720 вибухонебезпечних предметів, з яких 44 авіабомби. Взагалі вибухонебезпечні предмети діляться на авіабомби, артснаряди, мінометні міни, ручні гранати і інженерні боєприпаси. Все це ми знешкоджуємо.

А от саме тими вибухонебезпечними предметами, які використовуються в терористичних цілях, наприклад,  якийсь саморобний вибуховий пристрій, або хтось комусь кинув у хату гранату, цим займаються МВС і служба безпеки. Ми займаємося вибухонебезпечними предметами після часів війн – першої і другої, а також сучасними боєприпасами, якщо вони не використані в терористичних цілях. В районні вул. Оборонної і Сумгаїтської, де раніше був полігон (стояла танкова бригада), і в Оршанці на полігоні ми також знаходимо сучасні бойові припаси.

Роботи вистачає, адже війна йшла по всій території України, немає такого клаптика землі, де б ми не знаходили…

Жодна техніка не замінить людину

З нової техніки, відносно нової, ми у 2008 році отримали автомобіль КрАЗ підвищеної прохідності, у якого є автонавантажувач. Це дуже зручно, коли ти виїжджаєш на ліквідацію авіабомб, які можуть важити більше тонни. Вручну це нереально завантажити.

В основному ми всім забезпечені. Хотілося б мати комплекти індивідуального розмінування, в яких є все, що тільки може знадобитися саперу. Бо я собі сам зібрав таку сумочку, але в ній не завжди є все те, що треба.

Що ж до таких нововведень, як роботи-сапери… Як може робот працювати в лісопосадці, в кущах, або в підвалах, будинках? Це нереально. Він там буде неефективний. Ось на трасі якійсь, чи щоб робот завіз вибухову речовину, то це можливо. Але в усіх інших випадках жодна техніка не замінить людину.

Кожен район має свої підривні майданчики

Якщо знайшли якийсь боєприпас, то виїжджає особа, яка пройшла навчальні курси у навчальному центрі в Харківській області (с. Ватутіне) по ідентифікації боєприпасів, він визначає, що це за боєприпаси, приблизну кількість і сповіщає на оперативно-координаційний центр «101», що там-то і там-то виявлені боєприпаси. Після цього нам поступає заявка, ми оформляємо документи на отримання вибухових речовин і виїжджаємо на місце виявлення.

Вже на місці проводимо обстеження, знешкодження чи транспортування. Знешкодженим вважається боєприпас, коли він вже не становить небезпеки для населення. Тобто, фактично, після того, як сапер його підняв, все обстежив, вийняв із землі, завантажив у автомобіль, можна сказати, що він вже знешкоджений. А після цього він буде знищений. У кожному районі є підривні майданчики, до яких є спеціальні вимоги, наприклад, він має бути розташований на відстані кілометру від найближчих будинків, електроопор, газопроводів, автомобільних доріг.

Перед нами стояло завдання, яке доводилося виконувати навіть під обстрілами

Все почалося у 2014 році, як тільки незаконні збройні формування були вигнанні зі Слов’янська, ми в липні туди заїхали на розмінування. Найголовніше завдання, яке перед нами стояло – розмінувати Слов’янську ТЕС. Десь півтора місяці тривало розмінування, після чого ми були відряджені додому. У 2015 році ми вже пробули на Сході 10 місяців, періодично змінюючись.

Потім два місяці ми пропрацювали в Авдіївці, звідки нас перевели в Мар’їнку і Красногорівку. Там ми працювали зиму, весну й літо.

Роботи там завжди вистачало, бувало, ми деякі місця по декілька раз чистили. Часто доводилося ризикувати: і не тільки тому, що працюєш з небезпечними предметами, але і тому, що поряд знаходилися незаконні бойові формування, від яких ніколи не знаєш, чого чекати.

Коли ми відновлювали газопровід Красногорівка-Мар’їнка, то приблизно на відстані 150 метрів знаходилися сепаратисти. Моя група 8 разів потрапляла під обстріл…  і під перехресний вогонь. Це так страшно, коли ти посередині – і тут починається бійня між нашими й їхніми.  І це в той час, коли оголошено режим тиші.

Місія ОБСЄ намагалася це контролювати, виходила на ту сторону, розбиралася, хто стріляв… Там не знають, або кажуть «розберемося». Через півгодини – «ми вже знайшли, хто стріляв, ми його покараємо». На наступний день знову нас обстрілюють. Ви самі розумієте, москалю вірити  — себе не поважати. Але перед нами стояла задача – відновити роботу газопроводу, і ми виконували завдання.

Вже в 4 години дня на вулиці не було ні душі, люди боялися виходити, бо все навколо бул заміновано

Терористи не «гнушалися» мінувати населені пункти, причому всім підряд. От ідеш Мар’їнкою, а там в 4 години дня на вулиці вже ні душі. День, сонце світить, а нікого немає і чуєш тільки вибухи. Самі не зустрічали, але чули, що по Авдіївській промзоні мінують сучасними дистанційними мінами – ПОМами (ПОМ — «Протипіхотна Осколкова Міна» найтяжчої дії  з механізмом самоліквідації- ред.). Їх неможливо зняти, вони тільки розстрілюються  з відстані.

Заміновують і житлові будинки. Був такий випадок: коли терористи покидали хату, в якій у них був штаб, вони її замінували. Там в одній половині хати жили бабуся з онуком, а половина хати пустувала. Відповідно, потрібно було все це розмінувати дуже обережно. А було, що в стіні будинку застрягали боєприпаси, навіть град застрягав. Доводилося, ризикуючи своїм життям, виймати цей снаряд, а не проводити знищення на місці. Бо якби ми знищили снаряд згідно інструкцій, людям би не було де жити.

Ми були свідками, коли чоловік пішов хмизу назбирати і підірвався на гранаті, залишився живий, але досить сильно постраждав. Там навіть діти збирають боєприпаси…

Було декілька випадків, коли ми були на волосину від смерті

Я людина не забобонна. У мене 13 число – найкраще. З цього приводу я не заморочуюся. Були, правда, декілька випадків, що ми могли всі лягти. Але боженька вберіг.

Працювали ми на вулиці Петровського, яка веде з Мар’їнки в Донецьк, і натрапили на саморобний вибуховий пристрій. Я пішов разом із своїм начальником відділення розміновувати, вже зняли розтяжки, все вилучили і зачепили пристрій кішкою, відійшли на безпечну відстань, смикнули, почекали 5-10 хвилин чи щось не спрацює. Ідемо перевіряти, а з нього посипався тротил і стоїть чека, яка зачепилася за травинку. Уявляєте, її тримає тільки тоненька травинка. Я падаю, ловлю ту гранату і ставлю чеку на місце. Просто під вибухівку підсунули гранати. Тобто ми її зсуваємо і спрацьовують гранати. І все! Тому тепер 5 березня стало ще одним моїм днем народження.

У нас така професія, якщо помиляється один, то гинуть всі. Візьмемо, наприклад, міну протипіхотну інженерну ОЗМ-72  (ОЗМ-72 — протипіхотна виплигуюча осколкова міна кругового ураження (в просторіччі — «міна-жаба» — ред.), радіус її вбивчої дії – 50 метрів, проте осколки летять до 200 метрів. Але ж зрозуміло, що ми не можемо один від одного працювати на відстані 200 метрів, ми всі працюємо поблизу – на відстані 10-15 метрів. Жоден боєприпаси не прощає помилки. Вони всі зроблені для того, щоб знищити людину. Один промах – і все.

Тому і людей ми дуже ретельно до себе на службу підбираємо. Перед тим, як контрактних виявив бажання служити у нас, він проходить тести у психолога, після чого я з ним особисто проводжу збори, він складає іспити і тоді тільки він може допускатися до розмінування. Ця людина повинна бути з холодним розумом, яка буде чітко знати, що вона має зробити саме так, а не інакше. Від цього залежить його життя та його товаришів по службі. Також він має бути мужнім, стресостійким, фізично витривалим, морально стійким, виносити всілякі негаразди, бо часто доводиться працювати за повної відсутності будь-яких умов.

Один із нашого підрозділу уже пішов. Повинні залишитися тільки надійні люди. В таких екстремальних ситуаціях проявляються всі найкращі і найгірші людські якості. Було, що після дуже «міцних» обстрілів не хотіли виходити працювати, але зрештою переборювали це в собі, розуміли, що все-таки ми підрозділ.

Територія стане безпечною, можливо, років за 10

Ось місія ОБСЄ, яка курує це питання, спільно зі Збройними силами України і нашою організацією, визначила, що приблизно за 10 років територія стане безпечною. Але ж ми прекрасно розуміємо, уже скільки часу пройшло після Великої Вітчизняної війни, а ще досі вилазить все це. Але тут все почиститься швидше, бо воно свіже, видно, де вхід боєприпасу. А тоді лише з часом деякі бомби показувалися.