Попри усю свою функціональну бездоганність, сучасні будівлі здебільшого не претендують на увічнення в світлинах чи на листівках.

Вони однотипні, а тому не цікаві навіть як предмети споглядання. Звісно, трапляються винятки: проекти Захи Хадід, наприклад. Але черкаські ТРЦ (а іншого, здається, не будують) — не Центр Гейдара Алієва у Баку чи комплекс „Беко Мастерплан“ у Бєлграді.

Тому скільки не творять наші архітектори, на „магнітиках“ усе ті ж колишні готель „Славянский“, жіноча гімназія Городецького та особняк Щербини початку минулого століття, пише Акцент.

Черкаській архітектурі не пощастило тричі. Уперше — в Громадянську: пожежі, погром, розгроми при захопленні влади тією чи іншою силою щоразу знищували кілька будинків, які б сьогодні гідно прикрасили місто. Удруге — при штурмах 1943 року. Щоправда задля об’єктивності слід сказати, що значно менше, ніж у колотнечі 1918-1920 років. І, насамкінець, після того, як Черкаси стали обласним центром. Цей удар для спадщини зодчих видався найтяжчим, оскільки планомірно й поетапно була знищена практично уся дореволюційна архітектура, яка робила Черкаси особливим, адже жоден із проектів більше ніде не повторювався. Пригадаємо лише кілька назавжди втрачених будинків минулого.

Торговий дім Зільбермана

Перехрестя теперішніх вулиць Хрещатик та Байди Вишневецького упродовж 1875-1919 років прикрашав торговий будинок купця першої гільдії А. Зільбермана. Один з єврейських погромів періоду „знову влада змінюється“ став для нього останнім: бандою отамана Григор’єва оригінальна будівля під „черепашиним“ куполом була випалена до стін. Наприкінці 1950-х тут звели так званий „обкомівський“ будинок, згодом на першому поверсі відкрився пам’ятний багатьом старожилам магазин „Юний технік“.

Гастроном „Київський“

Дореволюційні „Фотография Томпакова“ і „Мануфактура Вербицкого“, об’єднані у дохідний дім на Парадній, колись були жвавим місцем, адже на другому поверсі винаймалися апартаменти. Він вцілів у Громадянську, у перші роки радянської влади його перепрофілювали в міську робітничу поліклініку. Потім знову війна, і знову милостива до архітектурної пам’ятки. Після повернення до мирного життя тут відкрили знаменитий гастроном „Київський“: найпопулярніший міський продмаг упродовж трьох наступних десятиліть. Його цілком благополучне життя раптово обірвалося ухвалою про будівництво на Свердлова обкому партії. Протягом лише кількох діб, переважно уночі, у форматі практичних занять з цивільної оборони двоповерхівку розібрали до останньої цеглини й вивезли. Тепер на місці „Київського“ — дві горішні секції ТРЦ „Хрещатик-Сіті“.

Гімназія Самойловської

Лише три десятиліття відміряла історія одній з найвишуканіших архітектурних пам’яток міста. Спочатку — з 1904 року— приватна гімназія А. Самойловської займала приміщення Вищого жіночого училища на вулиці Поліцейській (Байди Вишневецького). Зараз на цьому місці житловий будинок з кафе „Ярославна“ на першому поверсі. Зібравши необхідні кошти шляхом пожертвувань меценатів та заклавши власні, Самойловська замовила проект приміщення гімназії і упродовж двох років освітній заклад було збудовано на тому місці, де нині старий корпус школи №17. Є інформація, що найбільша сума надійшла з імператорського дому, адже Самойловська приурочила появу свого дітища до 300-річчя дому Романових. Тож посередньою гімназія не могла бути в принципі. Півтораповерховий дім з червоної цегли відкрили 1912-го. Він мав центральний та два бічних об’єми, у центральному розташовувався великий холл з басейном, оранжерея, учительська. Задній двір потопав у зелені фруктового саду.

Шляхетні панянки навчалися тут усього 5 років. Вже 1918-го на базі гімназії відкрилася Друга трудова школа зовсім з іншим учнівським контингентом. У роки війни примішення було пошкоджене при артобстрілі, а вже при звільненні міста — ще й великою пожежею. У залишковому вигляді воно простояло ще кілька літ, потім територію зачистили під будівництво середньої школи. Воно розпочалося у жовтні 1955-го.

Магазин на Соборній

Така сама доля й теж у травні 1919-го спіткала ще один торговий дім на розі Старочигиринської та Суворівської, тобто бульвару Шевченка і вулиці Байди Вишневецького. Хто був його власником, на жаль, невідомо. Але за вивісками очевидно, що спеціалізувався цей „дім з башточками“ на продажі взуття та одягу. Покупців чекали крамниці „Обувь“, „Готовое платье Ф. Савранского“, „Меховая торговля“, „Мануфактура“.

Будинок Кучерського

Безболісно минули воєнні лихоліття й для краєзнавчого музею на Гоголя, на місці якого у ці дні зростає скандальна багатоповерхівка „за драмтеатром“. Першим власником цього оригінального будиночка був учитель математики Кучерський. У 1904-1905 роках на гонорар за авторство підручника арифметики, рекомендованого імператорським міністерством освіти для молодших гімназистів, він замовив проект та оплатив будівництво особняка, яке з 1911-го почав здавати в оренду Офіцерському зібранню. Вже перед революцією будинок належав уродженцю Мошен, відомому одеському кондитеру Свиченку. Зрештою, у 1920 році туди переїхав музей старожитностей, археології та мистецтва. Там він „тимчасово“ і знаходився наступні шість десятиліть. Коли ж облаштовували сквер та будували фонтан для технічних потреб Статуправління, ошатний будиночок просто знесли під формальним приводом аварійності.