30-річний Іван Підцерковний з міста Ватутіне створює велетенських жуків та комах із полімерної глини. Вироби складаються із десятків окремих деталей. Грошей на цьому не заробляє. Більшість роздаровує друзям.

Про це пише інтернет-видання Вісті Черкащини.
Займатися ліпкою чоловік почав ще з 3-ох років. У дитинстві власноруч робив копії улюблених героїв мультфільмів.

– Це більше хобі, а не спосіб заробити, – розповідає Іван. – З дитинства цим займаюся. Дуже добре пам’ятаю свою першу роботу. Це була русалка. Перейняв все від батька. Він показав, як з безформеного шматка пластиліну можна зліпити якусь фігуру. Пам’ятаю, колись почали показувати мультсеріал "Покемони". Тоді я зробив майже півсотні видів цих мультиплікаційних героїв. Інколи для друзів їх ліпив. Безкоштовно. Рідко щось міг поміняти на морозиво. З тих пір майже увесь вільний час намагаюся приділяти реалізації свого захоплення.

Чоловік отримав освіту зубного техніка. Під час навчання продовжував створювати різні фігури. Тоді мав можливість використовувати метал в якості основного матеріалу.

– Коли був на практиці, зробив для директора голову кабана. Він мисливець, – продовжує Підцерковний. – Для себе зробив руку скелета, яка тримає ключ домофону. Ніби й звичайні речі, але других таких ні у кого немає. Деякі роботи виготовлені з кераміки. Наприклад, маю мініатюру жабку, яка поміщається на монеті в 10 копійок. Ліпити можна з чого завгодно. Аби натхнення та уява були. Якось прийшов з роботи. На столі лежало кілька шматків полімерної глини. Подивився й побачив кольори, як в оси. Сів і за кілька годин зробив її. Сподобалося. Після цього виліпив комаху, богомола, жука-рогача. Останній вийшов найбільш схожим на оригінал. Кожну деталь готую вручну. Не використовую спеціальних форм.

Спроби продавати свої витвори Іван Підцерковний робив. Проте у маленькому місті охочих придбати ексклюзив було небагато. Разом з тим, творчі вміння його виручали під час студентства. Окрім ліплення, має здатність до малювання.

– Коли приїхав на навчання, познайомився з дівчатами, – згадує ватутінець. – Дивлюся, сидять нігті фарбують. Запропонував допомогу. Яка різниця, на чому малювати. Тому вони щодня ходили з новим манікюром, а я ситим. Після вузу хотів створювати ексклюзивні речі за гроші, але у Ватутіному мало кому це потрібно. Коли дивлюсь на колишні мої роботи, стає навіть трохи соромно. Зараз я навчився ліпити більш краще та деталізовано. Та все одно мій хендмейд важко продати. Хоча я не турбуюся через це. Коли зустрічався з дівчиною, то постійно виготовлював для неї прикраси. Була задоволена, бо щодня мала щось нове.

Не так давно у чоловіка з’явилася ідея зробити та поставити в місцевому парку різні фігури. Та згодом від задуму відмовився.

– Планував прикрасити парк, аби людям було приємніше там відпочивати, – каже Іван. – Хотів не просто втілити в життя якісь свої ідеї, а мав радитися з людьми, що б вони хотіли бачити. Витрати брав на себе. Та потім передумав, коли побачив оті зламані лавки. Декому байдуже на чужу працю.

Ламають заради якоїсь цікавості. Тому я вирішив не марнувати сили та часу.
Зараз вдома у Івана Підцерковного немає його робіт. Щось залишилося у батьків, щось подарував друзям. Нові витвори також не затримуються та розходяться в якості безкоштовних сувенірів.