Кількість виданих ліцензій мала. Проте виробляють алкоголю на Черкащині багато.

Журналіст видання «Тексти», досліджуючи міста, де кількість виданих алкогольних ліцензій є одною з найнижчих в Україні, побувала в Черкасах.

Може скластися враження, що тут живуть одні тверезники. Це ж підтвердить і зіставлення кількості виданих ліцензій на кількість мешканців. У Черкасах це 18,7 ліцензій на 10 тисяч людей, а в середньому по Україні — 28,2. Але враження про тотальну непитущість — хибне.

«Ми звикли так жити»

Хоча випивку в Черкасах продають мало, її тут багато виготовляють. В області працюють кілька потужних лікеро-горілчаних заводів, де виготовляють алкоголь із різним градусом — від пива та слабоалкогольних виробів до горілки та коньяку. У виробництві задіяні тисячі людей, і серед них є такі, котрі не гребують додатковим заробітком: крадуть потроху товар із виробництва. У радянські часи таких називали «несуни». Адже зарплатня охоронця — всього 3000 гривень. І встояти від спокуси може не кожен.

Наприклад, завод «Хлібний дар» виготовляє 150 мільйонів пляшок горілки на рік. Який відсоток власники «заклали» як неминучі втрати від крадіжок, вони не кажуть. Але, наприклад, в агросекторі 30% вкраденої продукції вважається нормою. Звичайно, із заводу поцупити складніше, але, як бачимо, достатньо, щоб напоїти ціле місто.

У схемі задіяні працівники конвеєра та охорона. Вони працюють разом. Охорона вимикає камери у потрібний момент, а робочі швиденько зливають спиртне у банки — і на вихід, — каже місцевий поліцейський Сергій А.

Також алкоголь із заводів виносять під виглядом бракованої продукції — «на утилізацію». А насправді якісний товар потрапляє у мережу «знайомий дістав» або в бари та магазини, які торгують з-під прилавка. Про контроль якості тут не йдеться, тому під виглядом якісного вкраденого товару цілком можуть продати фальсифікат.

Наприклад, якщо 0,5 л коньяку з акцизною маркою можна купити за 90—120 гривень, ця ж сама пляшка без етикетки із заводу коштує 27 грн. Горілку продають ще дешевше: замість 60—70 грн за півлітра — по 25 гривень.

Ця схема — стара, як світ, і працює вже багато років. В ідеалі, порушників мали б судити за ч. 3 ст. 204 ККУ (незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів). Затримання нелегальних партій, про які пишуть місцеві правоохоронці, — це лише імітація роботи. Адже крадену горілку із задоволенням п’ють і самі співробітники СБУ та Нацполіції.

— Дзвонить мені знайомий і питає: «Саня, горілка треба? Можу дістати». Я кажу, скільки мені треба, і все — вважай горілка у мене в серванті, — розповідає про звичний спосіб купити алкоголь співробітник місцевого управління СБУ, який через страх звільнення просить не називати його імені.

Чоловік каже, що ще жодного разу в нього та його колег не було харчових отруєнь через такий неліцензійний алкоголь.

Тому черкащани без тіні страху продовжують зберігати в себе в серванті пляшки якісного, на їхню думку, хоч і безакцизного вина, лікеру та коньяку.

Звичайно, на заводах запевняють, що в них ніхто нічого не краде:

— Камер спостереження в цеху у нас немає. Але спирт не крадуть. Це 100% інформація. Я навіть не знаю, як його можна красти, — посміхаючись, кажуть у приймальні ДП «Косарський укрспирт».

— У нас випадків крадіжок ніколи не було. А взагалі — всі питання до охорони, — різко відреагували в Іваньківському спиртовому заводі, який уже місяць, як не працює.

Ну а хто ж зізнається у злочині?

Бюджетний самогон

Найдешевший спосіб дійти до хмільної кондиції — купити самогон у людей, які женуть його самі у себе вдома. Таким кустарним виробництвом переважно займаються люди похилого віку. Їхні основні клієнти — це бідні студенти та алкоголіки.

— Біля нашого музучилища приватний сектор є. Купуємо там самогон у людей. Дешево виходить. Хімпосьолок, Казбет, Кривалівка, Дахнівка — всюди є люди, які гарну самогонку женуть, — без комплексів ділиться лайфхаками студент Андрій Зозуля.

Як і у випадку з крадіжками із заводу, самогонщиків не лякає кримінальна відповідальність за 149-ю статтею Кримінального кодексу. Причина — все та ж корупція в органах внутрішніх справ. Правда, замість грошей із поліцейськими розплачуються… продукцією.

Безалкогольні кафе

У вечір неділі в центрі міста люди гуляють по вулиці. А от у кафе кожен відвідувач — на вагу золота.

Куди не глянь — у кафе сидять двоє-троє відвідувачів. Навіть у бюджетному фаст-фуді, який розміщений в одному з найбільших торгових центрів, клієнтів кіт наплакав.

Офіційна статистика каже, що кількість безробітних у Черкаській області зростає щороку. Саме тому черкащани їздять на роботу до Києва: для них щопівгодини з раннього ранку до пізнього вечора із кількох точок міста відправляють маршрутки і автобуси.

Немає роботи — немає і грошей.

Щоб хоч якось стимулювати клієнтів навідуватися в гості, заклади харчування знижують ціни. Одним із найдорожчих тут вважається ресторан на набережній Дніпра. Тут середній рахунок за вечерю — це 200—400 грн. Величезні гроші за місцевими мірками.

Черкаські бари перебувають у не найліпшому стані

Як і в Болехові, тут панує бідність. Місцеві ресторанчики і бари закриваються — немає клієнтів.

— Економимо на всьому. Хтось виграє на кондитерці, хтось — на каві. Ми от від цигарок відмовилися, — каже адміністратор закладу «Бар», який хоч і розташований у центрі міста, але через брак коштів розвалюється на очах.

— Кафе у нас заробляють небагато. Клієнтів дуже мало. І для економії ми відмовляємося від алкогольних ліцензій, — підтверджує слова колеги в ресторані «Чайка».

— Але ж ліцензія на цигарки коштує всього 2000 гривень на рік…

— Для нас це значна сума.

Через брак клієнтів заклади закриваються один за одним.