Нещодавно на засіданні виконкому міськради було затверджено новий склад топонімічної комісії: рекомендаційного органу, який на першому етапі розглядає громадські ініціативи зі змін в назвах місцевих топонімів, на практиці - переважно вулиць. Мотивація такої «ротації» - «прорадянський склад» попереднього зібрання. І це - на третьому десятилітті доби незалежності, пише "Акцент".

 

З новими силами

 

Звісно, що таке тлумачення - не зовсім вірне. Просто керуючись пропозиціями, топонімісти уповноважені лише виносити їх на розгляд та затвердження депутатами міськради, а вже ті ухвалюють відповідні рішення. Але у народних обранців дуже рідко виникає бажання займатися такими питаннями. В пріоритеті у них - переважно земельні, в яких чи не кожен має свій маленький інтерес. Простіше кажучи, до топонімічних змін хронічно не доходять руки. Хоча на загал це пояснюється небажанням у непрості часи створювати людям додаткові незручності. Така ось «шляхетність».

 

В оновленому складі комісії 15 осіб. Є представники правих політичних сил, депутати міськради, громадські активісти. Здебільшого прізвища членів в контексті теми невідомі, і напевне, в майбутньому їм відведена роль «потрібних голосів». Оскільки вже не перший і навіть не десятий рік відслідковую перебіг «вуличних боїв» у Черкасах, наважуся сказати, що три чверті теперішніх «топкомівців» ніколи не брали в них участі. Не обговорювали, не відстоювали, не пропонували, не заперечували і навряд-чи зможуть назвати бодай десяток автентичних назв вулиць, якщо в цьому виникне потреба. Зате в складі комісії - аж два «монстри» історії, краєзнавства й місцевої топоніміки. Це авторитетний науковець, археолог, відомий дослідник «черкасизмів» (коли не помиляюся, навіть автор цього терміну) Михайло Сиволап та доктор історичних наук, наполегливий лобіст патріотичних змін в назвах Віталій Масненко. Саме на їхніх напрацюваннях в темі ще з початку 1990-х та баченні перспективи базується теперішня концепція «географії» обласного центру.

 

«На олівці»

 

З великою часткою ймовірності можна припустити, що найперше новій комісії доведеться розставити крапки над «і» в тих назвах вулиць, які, фактично, мають «подвійні». Тобто офіційні, які використовуються в документах, та паралельно - давно запропоновані, «проголосовані», але не затверджені за процедурою.

 

Вулиця Леніна. Рік тому, не чекаючи ухвал, черкащани перенарекли її на Небесної Сотні, але юридично вона все ще має стару назву. Зміна не відбулася з тієї причини, що «вулицю Леніна не розглядати для перейменування у зв’язку з попередніми ухвалами топонімічної комісії щодо перейменування вул. Леніна на Свято-Макаріївську. Підстава - звернення депутата міськради минулого скликання Святослава Вовкодава, який несе службу в лавах Національної гвардії на півдні України» (засідання топонімічної комісії 17 липня 2014 року).

 

Як компромісний варіант, було запропоновано розглянути можливість назвати вулицею Небесної Сотні відтин від Хрещатика до Ільїна, а далі невеличку ділянку - Свято-Макаріївською, та відповідного рішення теж немає. Цікаво, що ще до буремних подій 2014-го «позбутися Леніна» намагалися неодноразово й серед можливих кандидатур до вшанування пропонувалися Василь Симоненко (2011 рік) і Іван Лутак (2013 рік). При цьому, ідею увічнення імені Івана Кіндратовича підтримали 64 депутати обласної ради з 75 присутніх. Та вочевидь вони не були ознайомлені з алгоритмом процесу, як і нині дехто з обласних посадовців.

 

Вулиця Кірова (вона ж Свято-Троїцька). Питання по ній «висить» ще з ... 1993 року! Тоді, вперше і востаннє, назви вулиці отримали «пакетом»: відразу - 13 нових топонімів. Але вулиці, що в 1864-1961 роках вела до храму, на місці якого Пагорб Слави, не пощастило. Депутати міськради не проголосували за зміну її назви навіть попри те, що вже були виготовлені нові таблички. Ще 1991-го тимчасову будівлю Свято-Троїцької відкрили ближче до Хрещатика, але як бачимо, на назві вулиці це не позначилося. Між іншим, доволі парадоксально, але відколи ця вулиця з власним іменем, тобто з 1879 року, вона ніколи не була Свято-Троїцькою, хоча за цей час змінила 6 назв.

 

Вулиця Фрунзе. У першій черзі можливих змін опинилася нещодавно й доволі неочікувано: якось невитратно, але гучно, треба було відзначити ювілей Василя Симоненка. До речі, від «неокраєзнавців», які народилися надто пізно, аби мати можливість глибоко вивчати історію краю радянської доби, як аргумент проти Фрунзе можна почути, що цей більшовик ніколи не був на Черкащині. Неправда, на початку 1920-х бував неодноразово. До того ж, в Черкасах була сформована його знаменита 99-та Територіальна дивізія. І Котовський бував, і Петровський, і Урицький. Але звісно, це сумнівний критерій для топонімізації і з Фрунзе давно час попрощатися. Але ж не так, «з переляку». Яка альтернатива, коли коньюнктурно не чіпати Василя Симоненка? Прекрасний черкасизм: Горова. З цією назвою одна з найстаріших і неспотворених переплануваннями вулиць відома з ХІХ століття, хоча насправді вона на кілька віків старша. Чи доречно називати її Верхньою Горовою, так як упродовж 1893-1911 років? Навряд, оскільки ні Середньої, ні Нижньої, як колись, вже давно немає.

 

Слушні ініціативи тодішнього складу топонімічної комісії, з якими теж треба визначатися, загубилися 2010 року. Тоді з нагоди 170-річчя (а значить, ювілейний привід з’явиться й цьогоріч) нашого великого земляка, письменника, перекладача й драматурга Михайла Старицького його ім’ям планували назвати вулицю Червоноармійську. Менш аргументованою, але теж підтриманою, стала пропозиція щодо перейменування вулиці Ломоносова на вулицю Данила Нарбута. Ще раніше, 14 січня 2009-го, було запропоновано позбутися пам’яті про погромщика й рекетира бесарабських борделів Григорія Котовського та повернути магістральній лінії її першу назву, Білозірська. Та рішення «перекисло», й не реалізувавшись вчасно, влітку минулого року вже розглядалася пропозиція громади щодо назви цієї вулиці як Героїв Майдану.

 

На виконкомах часів Анатолія Волошина розчинилися майбутні вулиці імені Миколи Лисенка, Владислава Городецького, Раїси Кириченко... Згодом до переліку так і не вшанованих митців, життя яких було пов’язане з Черкасами, потрапили імена Юрія Іллєнка, Миколи Негоди, Анатолія Пашкевича, Івана Піддубного, педагога Олександра Захаренка... Можна б вже братися за статтю «Назви в дужках»: про вулиці, які за пару десятиліть умовно отримали по кілька назв, але у реаліях залишилися зі старими.

 

Черкасизми

 

У назвах місцин - вулиць, провулків, узвозів, скверів усіх старих міст, у яких поважають власну історію, намагаються зберегти так звані мікротопоніми-уніконіми. Тобто назви, які не зустрічаються ніде більше. У нашому випадку це черкасизми. Нажаль, починаючи з 1923 року у кілька етапів усі вони були знищені за винятком єдиної назви - вулиця Розкопна. Нині відновлення усіх і недоречне, і неможливе (було тут, наприклад, три Кладовищенські та ще й Гостромогильна), але на думку дослідників місцевих топонімів 15-20 таких назв варто було б повернути на карту міста. Із загальної кількості вулиць та провулків це менше 5%, але вони зробили б Черкаси й справді неповторними. Власне, Білозірська — одна з них. А ще кілька років тому «повернутися до витоків» мали шанс вулиці Добровольського (Сінна з 1893 року), Ільїна (Надпільна, з 1884-го), Орджонікідзе (Заводська, 1883-го), Рози Люксембург (Гуржіївська, 1893-го, а ще раніше - Петровська), Ціолковського (Південна, 1914-го) та ще з півтора десятки.

 

Із переліку свідомо вибрані найсуперечливіші ініціативи, адже будь-хто скаже, що ці старі назви давно неактуальні. За вулицею Ільїна немає поля, вона тепер - одна з центральних, став далеким спомином Сінний базар біля теперішньої Добровольського, заводи зникли не те що в районі Орджонікідзе, а взагалі скрізь, гуржії, тобто грузини, мають до Рози Люксембург не більше дотичності, ніж до будь-якої іншої вулиці, а Ціолковський нічим не завинив перед історією, аби його зпекатись (хоча внесок у теорію космічних польотів Юрія Кондратюка-Шаргея, який жив і працював у Смілі, не менший, а вулиці його імені тут ніколи не було. Так само як є імені космонавтів Волкова, Пацаєва й Добровольського, а про наших авіаторів-черкащан братів Касьяненків, Георгія Тереверка, Якова Українського ніхто ніколи й не згадав. Двоє останніх, між іншим, теж трагічно загинули при польотах).

 

Так вже повелося, що в Черкасах усі топонімічні битви точаться за назви центральних вулиць. А їх від сили 20 з 420. Разом з тим, існує маса дублетів, коли вулиці й провулки мають однакові назви. Навіщо? Ще є узвози, невеличкі рекреаційні території, старі райони або навіть... автобусні зупинки, назви яких могли б слугувати тутешній географічній унікальності.

 

До нас у редакцію частенько навідується старожил і справжній патріот міста Віталій Ілліч Карабут. Завжди охоче ділиться своїм баченням ситуації, і на його думку, саме зупинки слід «навантажити» місцевим колоритом. Чому не назвати одну з них «Казбет»? Зупинок «Університет» аж дві, а автентичний черкаський куток у своїй оригінальній назві поволі зникає. Так само можна згадати й Кривалівку, й Василицю. А зупинки в центрі треба назвати просто «Центр», було б зрозуміліше для нетутешніх. А коли «Соборна» - то відбудуйте вже й собор, як колись. А «Любава»? Що це за рекламні щедроти? Чи від «скудоумія»? Кожному зрозуміло, що він біля ТРЦ... Варто б прислухатись до міркувань корінного черкащанина, який пам’ятає місто ще довоєнним.

 

Ціна питання

 

Навряд чи те, що старі «радянські» назви вулиць, яких тут близько 80%, є звичними, може бути серйозним аргументом на користь їх збереження. Бо так само колись вже «плакали» за Маркса, Жовтневою, Комсомольською, Урицького... Та ба - нічого, як і не було. А те, що відбувалося у Черкасах згодом, нажаль вже покійний тодішній голова виконкому Української Національної Асамблеї Руслан Зайченко назвав «топонімічним мазохізмом». Бо ми тут й справді ніби знаходили якусь насолоду у болісному процесі тягнути жили-назви по одній і довго.

Єдиний ризик - не «помножити на нуль» визнаних світом діячів російської та радянської культури. Та пріоритетність має бути таки за нашими. Це природньо.

 

Тож, напевне, новому складу топонімічної комісії необхідно просто зібрати і вивчити усі існуючі пропозиції щодо перейменувань, оформити їх єдиним списком і відправити на голосування. Тобто повторити те, що вдалося два десятиліття тому. Містяни можуть висловити свої пропозиції у листах на адресу: м. Черкаси, вул. Гоголя, 251 з приміткою «для топонімічної комісії».

 

Не секрет, що довкола перейменувань існує чимало чуток про «ціну питання» та їх схему. Не знаю, чи відбулися у цій площині якісь суттєві зміни від березня 2011-го, коли цікавився фінансовим аспектом теми, напевне що ні, але тоді ситуація була такою:

 

- внесення у паспорт мешканців вулиці змін про місце реєстрації - безкоштовно та безтерміново;

 

- виготовлення та обслуговування табличок не потребує додаткових коштів у платіжках, бо вони вже закладені у тарифах;

 

- внесення змін до установчих документів юридичних осіб - 51 грн плюс нотаріальне засвідчення підписів кожного з засновників - 75-100 грн один підпис (термін не встановлений);

 

- сплата реєстраційного збору за державну реєстрацію змін до відомостей про фізичну особу-підприємця - 10 грн 20 коп (термін не встановлений).

 

Скільки фактично коштує «висвітлення» перейменувань у табличках, залежить від довжини вулиці, оскільки вони мають бути на кожній стороні вулиці на першому та останньому будинку кожного кварталу, тобто 4 таблички на кожне перехрестя. Коли за основу брали вартість таблички 84 грн, у підсумку було: Леніна - Свято-Макаріївська - 17 шт. (1428 грн); Енгельса - Чорновола - 60 шт. (5040 грн); Люксембург - Гуржіївська - 54 шт. (4536 грн); Кірова - Свято-Троїцька - 24 шт. (2016 грн).