Емоції пройшли, а факти залишилися. Zmi.ck.ua виокремлює основні уроки із сесії Черкаської міської ради.

1. Відчути себе зірками естради або театру. Саме такі емоції мали шанс отримати народні обранці, коли після прийняття ними резонансних рішень, у сесійній залі масово почали аплодувати черкащани. У ці хвилин від людей не вистачало лише закликів “Браво” та “На біс”.

2. Show must go on. Сесія традиційно перетворилася на майданчик на протестів. Цього разу у гості до депутатів відразу завітали пацієнти “Фрезеніусу”, мешканці будинку за адресою бульвар Шевченка, 150 і обурені підприємці. Останні залишили після себе бурхливий спогад із криками та свистами.

3. Коли підприємці на чолі із Олегом Лисаком тримають у руках плакати “Давиденко – хабарник” і кричать “Ганьба” з першого разу навіть важко зрозуміти: це визнання роботи чиновника чи негативна характеристика?

4. Когнітивний десонанс. Таке відчуття виникає тоді, коли у начальника відділу інспектування сімейний бізнес пов’язаний із МАФами, з якими він так відважно бореться вже не перший рік.

5. Ще одне викриття “хабарника” сталося за участі директора департаменту архітектури, містобудування і інспектування Артура Савіна. Він почав активно допитуватися у жіночки з плакатом, чому ж він є корупціонером. Наполегливість Савіна настільки збила із пантелику мітингувальницю, що їй довелося навіть тікати від чиновника.

6.Заспокоїти чиновника вдалося лише секретарю міськради Радуцькому. Причому зробив він це однією фразою, на яку жартівливо відреагувала майже половина депкорпусу: “Артур Олександрович, в кабінет”.

7.А от креативні депутати порадили обуреному посадовцю сфотографуватися на фоні плакату або поряд із протестувальницею.

8. Традиційно емоції на сесії зашкалювали настільки, що деяким представникам громади і депутатами варто було одягати боксерські печатки. Як-от у випадку народного обранця Руслана Зорі та активіста Станіслава Баска, які зуміли привселюдно “гаряче” переговорити. Не виключено, що діячі експресивно ділилися думками, скажімо, про розвиток української літератури у XX столітті.

9. І все-таки образливо, коли твій колега по фракції, з яким разом відважно знаходилися в опозиції, називає тебе не Іваном, а Олександром.