Отже, новий міський голова Черкас — 41-річний „батьківщинівець“ Анатолій Бондаренко.

У другому турі виборів він набрав 29,6 тис. голосів (48%), його опонента Сергія Одарича підтримали 27,6 тис. черкащан (45%). Перевага переможця зовсім незначна, але якщо практика „фіналу двох“ приживеться, до цього треба звикати. Та дуже сумнівно, щоб переможені завжди так легко й цивілізовано йшли з першого крісла, як це зробив Сергій Одарич. І така легкість видається навіть підозрілою, якщо пригадати, пише Акцент.

Відомий незнайомець

17 листопада 2006 року депутатам міськради було представлено нового міського голову Черкас, 39-річного Сергія Олеговича Одарича — переможця „перевиборів з відтермінуванням“: результати березневих були визнані недійсними, червневих не відбулося.

Про нього було відомо небагато і лише тим, хто не полінувався зануритися в біографію „якогось Одарича“. У студентські роки — затятий „рухівець“, товариш Г.Гонгадзе, на початку 2000-х — „яблучник“. Десь там, на київській площі Жовтневої Революції, каміння якої добросовісно грів студент Одарич, вимагаючи відставки уряду Масола, доля звела його з Михайлом Бродським (тут дані різняться, окремі джерела датують цю знакову подію весною 1994-го). Але як виявилося, саме ця зустріч мала для Сергія значно вагоміші життєві наслідки, ніж диплом, якого він так і не отримав. 1989-го його та ще кількох „антимасолівців“ віртуозно відтерли з вишу. Отримавши перший політичний досвід, поновлюватися Одарич вже не мав ні часу, ні бажання.

Симпатик спорту, журналіст, співорганізатор правозахисного об’єднання. Після переїзду у липні 2002-го до Черкас очолив ДОК, через два роки — „Темп“. Якось спромігся врятувати ці підприємств від банкрутства. У середині 2004-го був одним із керівників штабу В.Ющенка, наприкінці 2006-го керував обласним штабом БЮТ. Утім, ситуативні союзи не заважали йому вигідно продавати свій організаторський хист на сторону, та ще й вибудовувати при цьому власний політпроект. Ну нехай не власний, а спільний з Михайлом Бродським. До слова, їхні стосунки не були безхмарними. Одного разу „через конституцію“ вони навіть побилися. Щоправда — по-нашому, у ресторані, але цього вистачило, аби упродовж 1994-1996 років навіть не розмовляти (італійська кондитерська „Калина“ Бродського згодом надихнула підприємця Андрія Бородая на „Сладкарницю“ у Черкасах. Ну а що робив Андрій Дмитрович у закладі Михайла Юрійовича? Ну та що... Очевидно, ласував тістечками. Можна, звісно, припустити, що там ділили сквер за драмтеатром, але це лише припущення).

Уночі 29 липня 1998 року Сергія Одарича підстрелили. Зупинили, запитали як звати, попередили про наслідки викривальних публікацій у газеті і бажання „поважних людей“, аби він її закрив. Одарич відмовився і миттєво дістав в ногу кулю. Наступну пообіцяли в голову.

Останній романтик

То як сталося, що Одарич переміг у листопаді 2006-го? Позитивний імідж вправного господарника точно не був в цьому вирішальним чинником. Наш майбутній мер абсолютно не мав антирейтингу, а щойно ми переконалися, як це важливо. Тобто на виборах він стартував не з мінусу, а щонайменше з нуля. Як підсумок, протистояння з Віктором Білоусовим — 19,6 тис. : 11,6 тис. Плюс вміння мріяти і робити свої мрії спільним надбанням. (недарма ж його одногрупниця при зустрічі через роки назвала вже успішного чоловіка „невиправним ідеалістом“). Ні, Одарич не „впарював“. Принаймні 2006-го він щиро вірив у те, що говорив. Але при цьому не надто зважуючи питання власної компетенції та „іншого рівня“. Пригадуєте? Збудувати автобан, відродити аеропорт і перетворити його у 3-й за значенням, організувати видачу дешевих кредитів на склопакети та безкоштовне встановлення лічильників, капітально відремонтувати міські автошляхи з використанням технології геотекстилю та забути про поточні ремонти років на 15-20, ліквідувати РЕУ, удвічі збільшити бюджет Черкас за рахунок встановлення ринкових цін на землю, витрачати 5% міського бюджету на додаткові виплати соціальним категоріям, унеможливити зарплати у конвертах, зробити безкоштовною невідкладну меддопомогу... І як би не було, бачимо, що у виконанні багатьох обіцянок далекого 2006-го Одарич був послідовним, або й просто впертим.

„Черкаські Мавпи“: більше, ніж баскетбол

29 січня 2004 року було створено СК „Черкаси“ з головною складовою, БК „Рятівник“. Позбавлений гідної матеріальної бази, спортклуб в особі В.Марченка, О.Нагорного та О.Голинського звернувся до директора ДОКу С.Одарича з проханням про підтримку. І дивним чином інтереси функціонерів-початківців та прагматичного бізнесмена збіглися. Раптом з’ясувалося, що Одарич і Бродський давно виношують ідею створення професійного баскетбольного клубу. Так з’явилися „Черкаські Мавпи“: найрейтинговіший проект майбутнього мера. Столицею баскетболу Черкаси не стали, але за десятиліття через секції клубу пройшли тисячі школярів. Чимало з них досягли у баскетболі вагомих успіхів, кількадесят хлопців будують на грі життєву кар’єру. І хто знає, ким би всі вони стали, якби вчасно не нагодився Одарич. Звісно, всю дорогу „ЧМ“ додавали йому „залікових пунктів“. Але вони — найправедніші із можливих. Нині досвід екс-мера намагаються наслідувати в іншій грі. Саме так, адже дотепер наших посадовців міські команди не цікавили. Ну що ж, дай Боже їм тієї фанатичної відданості, яка пов’язує Одарича та баскетбол. І звісно грошей, яких не шкода.

Кінець черкаської нудьги

Справді, роками у нас не відбувалося нічогісінько, що б у сірих просторі та часі дозволяло розпізнавати місто як таке. Воно поринуло у цю сірість ще в часи Олійника і стало її частиною.
Упродовж 2007-2008 років новому меру вдалося докорінно змінити ситуацію. Тоді про Черкаси, можливо уперше у новітніх часах, заговорили поза їх межами. Найбільшою мірою цьому посприяли яскраві фестивалі „КриЖталь“ та „Живий Камінь“, великий соціальний проект, що став справді народним „Святий Миколай живе в кожному з нас“, відродження парків. 2008-го 500 спортсменів та журналістів назвали Черкаси „Найспортивнішим містом України“, адже воно прийняло 11 національних першостей.

До речі, на посаду новоствореного КП „Дирекція парків“ Сергій Одарич привів тоді нікому невідомого Олександра Радуцького: людину, яка наприкінці 2012-го покинула „Вільних демократів“, а слідом почала конкретно кошмарити мера, звинувачуючи його у спробах привласнення міських комунальних активів. Ще пізніше саме Радуцький на чолі депгрупи „Черкащани“ став „ломовиком“ у справі усунення Одарича з посади. Натомість, директор зоопарку Євген Ван цілковито зосередився на ввіреному йому фронті робіт і досяг у своїй справі визнаних успіхів.

У лютому 2007-го розпочалася епопея зі спорудженням ТРЦ „Фонтан-Сіті“ на місці Театрального скверу. Актуальний для міста проект, переваги якого мер презентував особисто, зрештою виявився провальним та призвів до забудови рекреаційної зони зовсім не тим, що передбачалося. Однак незрозуміло, що упродовж 7 років заважало Сергієві Одаричу ініціювати скасування угоди через невиконання її умов забудовником. Тож у сухому залишку — багатоповерхівка там на совісті Сергія Олеговича.

Влітку мер розпочав боротьбу зі стихійною торгівлею. Однак чи не завзято боровся, чи мафія й справді безсмертна, але довкола ЦДЮТ все так само, як і колись. Пригадуються також спроби зробити платними гуртки та скоротити учительські ставки, залучивши педагогів до позашкільної освіти. Інколи затятий мандрівник, відтак і очевидець усього передового, тішив комунальним креативом. Зокрема, зібрався капітально відремонтувати з десяток будинків та обладнати їх системою збору дощової води для унітазних потреб. 2008-го розпочалася реалізація проекту з модернізації системи теплопостачання коштом ЄБРР. Відтоді кредити стали улюбленим засобом вирішення міських комунальних проблем. Проблеми не зникли, тарифи у нас одні з найвищих, а тепер ще й борги на шиї міста.

Водночас, суттєво поліпшилося постачання гарячої води, були освітлені понад 30 вулиць і провулків, оновився парк „Швидкої допомоги“, почалося забезпечення приватного сектора євроконтейнерами для сміття. Все б нічого, та раптом з доброго дива мер „наїхав“ на бульвар Шевченка, зажадавши його негайного й повного оновлення. М’яко кажучи, містяни такої ініціативи не зрозуміли, але Одарич вперто її доносив, наголошуючи на тому, що не вважає бульвар „священною коровою“. Загалом Сергій Олегович запам’ятався своїм патологічним „деревоненависництвом“. Можливо, зелених насаджень йому вистачало в Мошнах, і тут він бажав мати суцільний простір. Може це взагалі щось особисте. Як би не було, за його головування в Черкасах зникли не лише центральні сквери й алеї, але й кілька тисяч поодиноких дерев.

Посеред реформ

Наближалися вибори 2010 року. В час, коли потенційні кандидати намагаються не робити різких рухів і усім подобатися, Сергій Олегович буром попер на РЕУ: найчисельнішу “корпорацію”, де кожен із тисяч за словом до кишені не лізе. Її керівництво було звинувачене у мільйонних зловживаннях, а сама структура позиціонувалася як совкове гальмо на шляху до комунального процвітання. Спроба передачі КП “ЧТКЕ” в приватні руки та ліквідація Соснівської й Придніпровської райрад довершили передвиборчий наступ бургомістра. Ілюстрацією оновлення міста стала реконструкція Палацу одружень. Стратегія спрацювала. 5 листопада мер-реформатор, що цього разу йшов на посаду навіть не обтяжуючи себе програмою й гаслами, переміг Миколу Булатецького 31,8 тис. : 10,6 тис., а його команда отримала в міськраді 15 мандатів.

Упродовж двох наступних років у нас було всього. З’явилася автопарковка біля Будинку торгівлі, почали капітально ремонтуватися дороги, мер устиг погиркатися з освітянами, пенсіонерами й афганцями, почалася епопея “транспортної реформи”, перед новим 2012 роком затвердили Генплан, про вимоги якого, здається, забули наступного дня. Колись Сергій Олегович пообіцяв, що позбавить міську атмосферу затхлості і слова дотримав.

Все до кращого

2013-й розпочався зі звільнення з посад головного архітектора М.Упиря та “вічної начальниці” департаменту бюджетної політики Н.Джуган. Рознос “по архітектурі” взагалі призвів до обіцянки мера шукати нам провідного містобудівничого за кордоном, хочби й у Колумбії. А допоки такого не було, Сергій Олегович сам взявся до справи. Їніціював повну реконструкцію Хрещатика (встигли спиляти близько 50 дерев), оголосив тротуари пріоритетом, надумав робити підземний музей-аптеку. Перепрошую, не сам. Разом із Сергієм Борисовичем. Їхній швидкоплинний консенсус мало не позбавив місто ще й скверу за обрадою, адже посадовці вирішили втнутина його місці підземний паркінг. При цьому Сергій Олегович дохідливо доніс громаді, що зовсім не цікавить, хто що думає з цього приводу. Ми запам’ятали. На щастя, “продуктивна співпраця” тезок скінчилася так само раптово, як і розпочалася. Більше того, небезпідставним видається припущення, що саме Сергій Тулуб стояв за усуненням Одарича з посади.

“Двірцевий переворот” стався 24 квітня. Заколотники – група “Черкащани”: О.Радуцький, В.Білоусов, А.Савін, В.Орел, В.Мамалига, В.Воротнік. В цілому за рішення проголосувало 40 депутатів з 60, і потім ще довго дискутувалося, чи є це 2/3, адже голос голови на засіданнях теж враховується, а в такому разі “трішки не виходило”. Однак мер-вигнанець вирішив не рвати серце, та й взагалі трохи поправити здоров’я у столичному медцентрі. Перед судовою епопеєю це було не зайве. З 29 квітня при найтіснішій взаємодії із головою ОДА Сергієм Тулубом містом почав керувати Віктор Білоусов.

Повернення

Відтак, буремні революційні події Сергій Олегович пережив без повноважень (і хто скаже, що його кар’єру не берегло саме Проведіння). Вагомими успіхами рік з Білоусовим не ознаменувався, а у свідомості громади репресований мер став ще й “мучеником режиму” . Коротко кажучи, 25 травня 2015 року він повернувся просто таки тріумфально, випередивши Анатолія Бондаренка з результатом 50,7 тис. : 30,8 тис. Борди “Зроблено!”, з яких наплодилося десятки фотожаб, - ото й усе, чим запам’яталася агітаційна кампанія Сергія Олеговича. Він міг дозволити собі перемагати за звичкою...

Партія-2015

Одарич любить шахи. Скориставшись специфічним плануванням нашого міста, він навіть виношував ідею перетворити його у найбільшу в світі шахову дошку, де б кожен квартал прикрашала велетенська фігура. Та це так, до слова.

А по суті... Щось сталося між 25 жовтня і 15 листопада. Щось, що змусило мера відмовитися в другому турі від боротьби. І навряд-чи це була самовпевненість. Така помилка не рівня й не досвіду Одарича. Навіть на іграх “Черкаських Мавп” про те, що попереду вирішальна битва, ніщо не сповіщало й ніхто не нагадував. Напротивагу поєдинкам “Черкаського Дніпра”, табло якого нав’язливо висвічувало “нашого кандидата Анатолія Бондаренка”.

Сьогодні ніхто не скаже, партія-2015 Одаричем програна, віддана чи відкладена. Він залишив інтригу. Зараз насолоджується подихом пізньої осені, споглядаючи верховіття сосон. Запевняє, що ні про що таке не думає взагалі...
 

ПРО СЕБЕ

• • “У школі я добре навчався. Але на екскурсії до Ленінграда у музеї побачив атестат Пушкіна, де був “нуль” з математики. Нам пояснили, що в ті часи учні вчили ті предмети, які іх цікавили. Мені це підходило, і я перестав вчити хімію, яку не любив: Пушкіну ж не завадило. Отримавши єдину трійку в чверті усвідомив, що не всякий чужий досвід є корисним” (травень, 2008 р.)
  • “Ставлення до критики... Колись Черчілю повідомили, що на його дії не надто схвально відгукується преса. Черчіль поцікавився, чи правильно пишуть його прізвище” (червень, 2010 р.)
  • “Я серйозно займався плаванням. В басейні й навчився працювати через “неможу”, розраховувати сили. Ще – не піддаватися емоціям і завжди думати головою, а не тим місцем, що підлітки часто думають” (квітень, 2008 р.)
  • “Зі стану рівноваги й на роботі, й поза роботою мене може вивести лише тупість. Нічого не можу вдіяти, тупі люди мене дратують” (квітень, 2008 р.)
  • “Міський голова – лише крок у кар’єрі. Пожиттєве перебування на цій посаді з кількох причин неможливе. Отже, крок” (квітень, 2008 р.)
  • “Наші депутати намагаються впливати на підбір і розстановку кадрів. Я з цим не погодився, бо коли люди відкривають кран і немає гарячої води, вони згадують не депутатів Валерія Вишиваного чи Михайла Щербініна, які не проголосували за наповнення бюджету розвитку, а міського голову. Оскільки згадують мене, то я й хотів би за це відповідати!” (жовтень, 2008 р.)
  • “Моє завдання – робити Черкаси привабливими 365 днів на рік. Навіть взимку, коли крім “КриЖталя тут можна проводити, скажімо, першість серед рибалок із зимового лову чи фестиваль Сніговиків. Але це так, спонтанно, як приклад” (листопад, 2009 р.)
  • “Вплив Бродського на Черкаси, безумовно, є. Хоча б тому, що у нього тут два крупні підприємства. На відміну від багатьох, вони стабільно працюють і в кризу. Його інвестиції працюють на місто і дають людям роботу. Ми з Михайлом друзі по життю, по бізнесу, по політиці. Але це не означає, що у нас в усьому однакові погляди. Ми дискутуємо або й сваримося часто” (грудень, 2009 р.)
  • “Якщо я не надаватиму таку інформацію, від вас журналістів будуть закиди, що я щось приховую. А розповівши про відпустку, мушу відповідати на питання, чи не варто бути скромнішим. Ми усією сім’єю хотіли пройти на байдарках Новою Зеландією, але перельоти коштували б нам 15 тис. доларів. ми собі не могли цього дозволити. На Мадейрі двомісний номер їз харчуванням коштував нам 400 грн на добу, це навіть дешевше ніж у Криму” (березень, 2011р.)

ПРО НЬОГО

• “Як особисту рису відзначу його прагматизм. Але прагматики бувають різні. Вони поділяються на черствих та таких, які люблять людей. Одарич – черствий прагматик” (Віктор Білоусов, травень 2007 р.)
• “Мені дуже смішно, коли близькі йому люди з політичного чи професійного оточення говорять: “Знаєте, яке у Сергія Олеговича прізвисько? Термінатор!”. Усі лякають Одаричем, як Бабаєм. Сергій не такий. Він надзвичайно вимогливий, але й дуже людяний і демократичний” (Анжела Одарич, листопад 2007 р.)
• “Я не знаю жодного випадку, щоб Сергій Олегович втрутився, коли член його команди потребував допомоги. Коли позаминулого року мене перевіряла прокуратура й УБОЗ, він очікував на результат. Після усіх перевірок мер вийшов і сказав: “От бачите, на підприємстві нічого не знайшли, бо там нічого й не могло бути” (Олександр Радуцький, грудень 2012 р.)
• “Кожен мер робить свій позитивний внесок у розвиток ЖКГ. Сергій Одарич зробив тут багато і зробить ще. Якщо порівняти наш “Водоканал” зразка 1990-х і зараз – то це небо і земля. Якби взяти те, що зробив “Водоканал” зараз, та років на 8 раніше, то у нас тарифи були б нижчими в рази. Але все позитивне на місцевому рівні не може наздогнати державні ціни на енергоносії” (Анатолій Рибак, березень 2009 р.)
• “Із Сергієм Одаричем я знайома з 1993 року, доклала багато зусиль до його першого обрання, у другій каденції була його заступником. “Вчорашні” увесь час плели навколо нього тенета, і свідомо чи ні, Одарич в них потрапив. Сергій Олегович став заручником схеми. Про це я йому у вічі сказала. Йому не варто було повертатися” (Любов Майборода, серпень 2014 р.)