Марія Машир народилася у лютому 1890 року в Умані, в сім’ї Івана Машира, який згодом став повітовим старостою Уманщини часів Української держави гетьмана Скоропадського і Барбари зі співочого роду Борових.

Талант співачки успадкувала від матері, пише "Козацький край".

Ще в дитинстві батьки віддали її на навчання до Музично-драматичної школи Миколи Лисенка (клас Олени Муравйової), після закінчення якої Марія в 1909 почала виступати в Театрі Миколи Садовського. Там вона виступала переважно в операх і нею опікувався Семен Бутовський, керівник оперного відділу театру. У Садовського Марія виконувала партії Оксани («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Наталки («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Катерини («Катерина» М. Аркаса), Гальки («Галька» С. Монюшка) і Хіври («Сорочинський ярмарок» М. Мусоргського), а у 1912 році стала першою виконавицею партії Панночки в опері «Ноктюрн» Миколи Лисенка. Згадували, що за «три дні до своєї смерти ґеній стрінув Марію Машир та сказав їй, що він написав саме для неї у „Ноктурні“ роль „панночки“»…

У 1916–1918 роках Марія Машир була солісткою Казанського театру опери та балету. Після розвалу імперії вирішила повернутись до України, але мусила це робити через російський Далекий Схід і Сибір. «Спочатку добилась на Зелений Клин (заселені українцями землі Далекого Сходу – ред.). У Владивостоці враз з Миколою Карлашом вони зорґанізували український театр. Грали у Владивостоці, Хабаровську, Усурійську, Харбіні ввесь найкращий український репертуар. „Катерину“ Аркаса ставили 15 разів підряд. Зелений Клин цінив українську оперу». 1921 року у складі оперної трупи Федорова прибуває до США і згодом оселяється у Нью-Йорку.

З 1923 року виступає в Українському національному хорі на запрошення Олександра Кошиця. З цим колективом побувала на гастролях в Аргентині, Чилі, Перу, Колумбії, Венесуелі, Кубі та Мексиці. У турне Марія познайомилася з хористом Юрієм Бенецьким і вийшла за нього заміж. З 1925 виступає в Українському професійному театрі при Українському народному домі в Нью-Йорку. Там серед її партнерів були відомі земляки Марія Гребінецька, Михайло Гребенецький, Петро Ординський, її перший чоловік Микола Карлаш. 8 лютого 1925 Марія виконала партію Одарки в опері «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, хоча раніше у Києві вона виконувала партію Оксани. Тоді ж виступала також із сольними концертами.

У 1926–1927 Олександр Кошиць відновив виступи Національного хору і знову запросив до участі в ньому Марію Машир. В цей час з записами Марії вийшли кілька платівок, зокрема у 1927 році на студії «О’кей» були записані пісні «Коли б мені, Господи», «Карі очі», «Чого вода каламутна», «Гандзя», «Ой, казала мені мати», «Стоїть гора високая», «Віють вітри», «Баламути», «Реве та стогне Дніпр широкий»… У 1927 році Марія Машир очолює народний театр, де також співає і виконує обов’язки режисера. За її керівництва театр поставив «Катерину» М. Аркаса, «Наталку Полтавку» та «Ноктюрн» М. Лисенка, «Запорожця за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Сорочинський ярмарок» М. Мусоргського.

1929 року Марія з чоловіком Юрієм Бенецьким і донькою Марією переїхала до Чикаго, підписавши контракт з «Чикаґо Сівік Опера Хауз». В цьому театрі вона співала поруч з такими зірками, як Тіто Скіпа, Роза Райза, Форрест Ламонд, Джон Томас, Мері Ґарден та ін. Востаннє на сцені цього театру Марія Машир виступила 1939 року в опері «Князь Ігор» П. Бородіна. У Чикаго виступала в Українському національному хорі Юрія Бенецького, який двічі (1931 і 1932) отримував золоті медалі на фестивалях штату Іллінойс, а 1933 року виступив з самостійною програмою на виставці народів світу в Чикаґо. Хор часто виступав на радіо.

Померла співачка з Умані 31 жовтня 1944 року. Похована на цвинтарі Елмвуд (Рівер Гров, штат Іллінойс).