Він гасив масштабні пожежі в Чорнобилі, допомагав на Донеччині під обстрілами, рятував людей під час пожеж і ДТП – 17 років свого життя Дмитро Дробишев присвятив роботі в ГУ ДСНС у Черкаській області.

17 вересня відзначають День рятувальників, тож журналісти видання ЗМІ.ck.ua поспілкувалися із Дмитром та дізналися особливості його професії. 

Рятувальники повсякчас із нами, хоч інколи ми того й не помічаємо, однак тільки-но стається якась надзвичайна ситуація, ми покладаємо всі надії на професійність та вміння звичайної людини, яка, проте, носить чорну з жовтими смужками форму.

"Тільки повернулися в частину й відразу на виклик":

про графік роботи

Дмитро в пожежну частину прийшов у 2005 році, а до цього працював у магазині з продажу зброї. Розповідає, що вирішив спробувати щось нове, коли йому запропонували роботу рятувальником. Так сталося, що й донині він продовжує допомагати людям.

Робочий день рятувальника розпочинається о 8 годині ранку. Спочатку відбувається розвід, де збираються два караули: один іде на зміну, а інший на чергування, яке триває з 8 ранку до 8 ранку наступного дня.

«Коли відбувається розвід, нам зачитують інформацію про те, які надзвичайні ситуації сталися за добу по Україні та по Черкаській області. Тоді начальник частини дає розпорядження, які нормативи треба відпрацювати. Після цього у нас йде приймання чергування – приймаємо машини, приміщення», – розповідає Дмитро.

За його словами, рятувальники мають графік роботи на рік і відповідно до нього й працюють всі робітники. Якщо викликів нема, то всі в пожежній частині відпрацьовують нормативи, переглядають документальні та навчальні відео, наприклад, про те, як треба діяти під час ДТП.

«Потім на свіжому повітрі триває також відпрацювання нормативів. У нас завжди відбуваються якісь навчання. Немає такого, що працівники ДСНС нічим не займаються. Якщо нема викликів, то ми вдосконалюємо свої навички», – каже Дмитро.

Він розповідає, що кожен день відрізняється від попереднього. Адже робота рятувальника не схожа на роботу офісного працівника, який приходить, виконує свій план та йде додому. Рятувальники можуть за день не отримати жодного виклику, а може бути навпаки – й виїжджати доводиться 10 і більше разів за добу.

«У мене було найбільше за добу 18 викликів у літній період. Вони всі були різні. Ми тоді приїжджали до частини й не встигали навіть покупатися, їхали відразу на наступну подію. Тільки повернулися в частину – й відразу на новий виклик», – пригадує Дмитро.

"Ми не герої, це наша робота": які бувають виклики

Кожен виклик, на який доводиться виїжджати рятувальнику, різний. Це можуть бути дві пожежі, однак за своїми масштабами та наслідками вони будуть не подібними одна до одної. Дмитро каже, що найбільш складне в роботі рятувальника – це моральна складова. У цій професії доводиться зіштовхуватися із емоційно складними випадками – часто рятувальникам доводиться бачити загиблих людей і це не те, що можна легко відпустити й забути. Тож, на думку Дмитра, дуже важливою є підтримка як від звичайних людей, так і від сім’ї та колег.

«У нас всі люди підготовлені, ходять до спортзалу, тому фізично не складно. Але емоційно буває важко. Ти на пожежу їдеш із адреналіном, а назад повертаєшся і розмірковуєш про те, як можна було зробити по-іншому, щоб було менше пошкоджень, щоб не було постраждалих. Ці думки крутяться в голові, особливо, якщо на виклику когось не вдалося врятувати. Якщо нам повідомляють, що допомоги потребує людина, ми просто її рятуємо. Так повинно бути. Ми не чекаємо похвали, бо це наша робота. Рятувальники не думають, що вони герої. Але як звичайним людям, нам приємно, коли дякують і коли вдається врятувати когось, подарувати, так би мовити, друге життя», – зазначає Дмитро.

Він також додає, що бувають такі випадки, коли люди не вчасно викликають рятувальників. Наприклад, намагаються загасити пожежу самі, але не вдається і лише тоді телефонують і просять допомогти, та буває вже пізно. І такі випадки, коли людина гине, сприймаються ними дуже важко, адже їхня робота – рятувати людей, та не завжди це вдається зробити, скільки б зусиль не було докладено.  

«Особливо важко, коли серед загиблих – діти. Мабуть, найбільш страшне, що може бути. Із постраждалими та загиблими в своїй роботі ми часто зіштовхуємося тоді, коли люди не вчасно викликають рятувальників. Але також бувають і такі випадки, коли ми не можемо вчасно приїхати й врятувати постраждалого через автомобілістів. Із пожежної частини вони повинні виїхати за дві хвилини після виклику. Але швидко доїхати часто заважають інші учасники руху, які не пропускають спецтранспорт. Одного разу ми на світлофорі стояли 1,5 хвилини. Так, здається, що це зовсім не довго, та в наших випадках це дуже багато значить», – каже рятувальник.

Дмитро додає, що за час своєї роботи виїжджав і на ДТП, і на пожежі, й на допомогу людям похилого віку, яким ставало погано в закритих квартирах, а також рятувати котиків із дерев і собак із люків. Виклики бувають різні, але всіх їх об’єднує потреба в допомозі. Та часто бувають і фейкові ситуації.

«Інколи ми приїжджаємо, а там тільки задимлення. Був останній випадок, коли приїхали, люди вдома різали плитку, а сусіди з вікна побачили «димок». Часто готують щось, залишають їжу й відбувається підгоряння, а в результаті – задимлення, а нас викликають ті, хто побачив дим у вікні. Також бувають і фейкові виклики. Тоді ми пояснюємо, що десь в цей час може відбуватися справді надзвичайна ситуація, де потрібна допомога», – каже Дмитро.

За його словами, найскладніше рятувальнику працювати у підвалах, адже там закритий простір і нічого не видно. Однак нещодавно працівники ДСНС отримали тепловізори, які сприяють їхній роботі в таких умовах. Не легкою є робота й під час викликів на масштабні пожежі та ДТП, коли машина в кюветі перевернута. Часом рятувальникам доводиться знімати котів із дерев або діставати собак із люків, а бувають такі випадки, коли в яму потрапляє і людина.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Коли починає горіти трава, вони згорають або задихаються від диму": як на Черкащині від пожеж рятують тварин.

«Був виклик, коли чоловік потрапив до відкритого люку. Він не знав своє точне місцеперебування, тільки вулицю міг назвати. Тож нам, спілкуючись із ним по телефону, треба було знайти його перед тим, як дістати з ями. А був виклик, коли 60-річна бабуся впала з третього поверху на дах іншого будинку, то ми також виїжджали й знімали її на ношах», – пригадує Дмитро.

Яким було 24 лютого для рятувальників у Черкасах

Того дня Дмитро був вдома, однак після оголошення воєнного стану й повідомлень про те, що росія напала на Україну, всіх рятувальників підняли по тривозі й викликали на роботу. На пожежній станції було два караули. Після цього на декілька місяців рятувальники заступили на посилений режим несення служби, зокрема, змінився графік роботи. Якщо раніше працівник виходив одну добу на роботу, а після цього мав три доби вихідних, то після вторгнення графік став іншим: доба на чергуванні, доба вдома.

«Роботи також побільшало через це. Адже ми виїжджали й на розбір завалів після ракетних ударів по області. Їздили також на ліквідацію наслідків після удару по черкаській дамбі. Розбирали уламки, розрізали залізо, яке там погнулося», - зазначив рятувальник.

Дмитро каже, що після вторгнення робота почала сприйматися по-іншому. Часто рятувальникам доводиться виїжджати на виклики під час повітряної тривоги, адже перш за все для них – це безпека інших людей.

«Ми працюємо, вдягаємо каски, бронежилети й виїжджаємо на виклики. А як по-іншому? Хтось же потребує допомоги й ми не можемо їх залишити. Працюєш в таких умовах по-іншому. Це й важче, й страшно. Адже такий досвід для багатьох рятувальників новий. Ми виїжджаємо на виклик і постійно в напрузі, маємо бути уважними. Вже починаєш дивитися на всі боки й зверху, прислухатися, щоб у разі «прильоту» бути готовим якось діяти. Доводиться обдумувати свої дії на декілька кроків наперед», – каже Дмитро.

Робота під обстрілами на Донеччині та масштабна пожежа на Чорнобилі

Для Дмитра робота під час «повітряної тривоги» не така й нова, адже в минулому році його із колегами відправляли в Донецьку область в Мар'їнку, де вже доводилося працювати під постійними обстрілами з боку росії. Там він пробув 77 днів. За свою роботу чоловік отримав нагрудний знак «Козацький хрест» ІІІ ступеня, але також і новий досвід.

«Це дуже важко. Ти не знаєш, коли й куди прилетить. Ти весь час ходиш озираючись. Ми там допомагали людям: розбирали завали, евакуйовували громадян або допомагали відбудувати будинок, якщо пошкодження були незначні або якщо не було куди людям виїхати. Однак емоційно важко лише перший тиждень, а тоді звикаєш і до такого. Перші дні допомагало триматися те, що ми відповідали одне за одного. Старалися триматися, як один великий кулак», – каже Дмитро.

Рятувальник пригадує, що там були добрі люди, які завжди пригощали свіжою випічкою та чаєм.

Також у квітні 2020 році черкаські рятувальники, серед яких і Дмитро, виїжджали гасити лісові пожежі в Чорнобилі.

«Цю пожежу гасила вся Україна. Ми попадали на радіацію. Вночі засинали, а вранці прокидались від того, що нема чим дихати, бо навколо тебе горить ліс. Тікали від полум’я. Дуже запам’яталося, що як тільки ми почали гасити водою пожежу – звідусіль почався дощ. Це був як божий дар для нас, бо відразу все загасили», – пригадує Дмитро.

Нагадаємо, що пожежа в Чорнобилі виникла 4 квітня 2020 року. Її гасили понад 10 днів і в цьому дуже допомогли погодні умови.

Як рятувальники справляються з емоціями та страхом

За словами Дмитра, найкраща опора та підтримка – це сім’я. Саме діти та дружина найбільше відволікають від того, що доводиться переживати на різноманітних викликах. Крім того, важливим є і командний відпочинок.

«Ми не повинні задумуватися про емоції на викликах, бо, як на мене, тоді буде важко справитися з цим у майбутньому. Рятувальник не повинен давати волю своїм емоціям, він повинен думати про своє завдання і зосереджуватися на допомозі тим, хто цього потребує. Ми на викликах бачимо багато різного і це потрібно залишати на виїзді, не треба брати з собою в пожежну частину», – каже Дмитро.

За його словами, страху вже немає, навпаки рятувальники намагаються виїжджати на виклик із позитивними емоціями, адже негативні будуть заважати роботі.

«Головне – це допомогти людям. Диспетчер нам каже, чи були повторні виклики, якщо так, значить, там щось серйозне. Ми також відразу дивимось по карті, де є гідранти, щоб у разі потреби підпитати машину водою. Ми дуже оперативно реагуємо та плануємо, що і як будемо робити, адже питання може стосуватися життя людини. Нам немає коли боятися. Рятувальник – це не супергерой, а звичайна людина з такими ж емоціями, як і у всіх», – каже Дмитро.

Він просить людей дотримуватися елементарних правил, щоб зменшити кількість викликів із постраждалими та загиблими:

– Пропускати спецтранспорт на дорозі, адже ця машина може їхати зараз до них додому, щоб допомогти їхнім рідним. Або в майбутньому може бути така ситуація, коли рятувальник їхатиме на ваш виклик, а інший автомобіліст його затримає.

– Не залишати малих дітей самих удома.

– Не залишати зарядні пристрої включеними й виходити з дому, вони можуть спалахнути й це призведе до пожежі.

– Не курити в ліжку, якщо ви напередодні пили. Дуже часто стаються пожежі через це. Людина задихається і відразу згорає.

Фото - Дмитро Дробишев 

Підготувала Світлана Небилиця

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Підйом о 5 ранку, броньована форма та непередбачувані виклики: як це працювати черкаським патрульним.